Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.12.2019 року у справі №2-181/10

Постанова

Іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 2-181/10

провадження № 61-18563св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Львівської області в інтересах держави в особі Брюховицької селищної ради Львівської області,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

треті особи: Львівська регіональна філія Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", управління Держкомзему у м. Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Корпало Галина Василівна, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Львівської області на рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 січня 2017 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2008 року заступник прокурора Львівської області звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Брюховицької селищної ради Львівської області (далі - Брюховицька селищна рада) до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним правочину.

Позовна заява мотивована тим, що в провадженні слідчого відділу слідчого управління прокуратури Львівської області перебуває кримінальна справа, порушена за ознаками злочинів, передбачених частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 366 КК України.

Досудовим слідством у справі встановлено, що службові особи Брюховицької селищної ради, зловживаючи службовим становищем, видали державні акти на право власності на земельні ділянки, хоча питання про виділення земельних ділянок вказаним особам на розгляд сесії не виносилось, рішення з цього приводу не приймались, внаслідок чого незаконно відчужено 13 земельних ділянок площею 0,1000 га кожна.

У державному акті на право власності на земельну ділянку вказано, що такий видано на підставі рішення 16 сесії 24 скликання Брюховицької селищної ради від 29 вересня 2005 року № 514, однак за вказаним номером та датою значиться рішення з інших питань.

Крім цього, у державному акті зазначено, що земельна ділянка розташована на АДРЕСА_1, проте, згідно з інформацією виконавчого комітету Брюховицької селищної ради, в селищі такої вулиці не існує, цільове призначення земельної ділянки не змінювалось, квартал забудови за вказаною адресою не розроблявся.

Так, 26 жовтня 2005 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:06:002:0015, площею 0,1000 га для дачного будівництва, серії ЯБ № 342800, нібито на підставі рішення 16 сесії 24 скликання Брюховицької селищної ради від 29 вересня 2005 року № 514.

Оскільки рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га для дачного будівництва селищною радою не приймалось, останній не набув права власності на цю земельну ділянку.

За таких обставин підстави для реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:06:002:0015, площею 0,1000 га, для дачного будівництва відсутні.

У подальшому ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2005 року відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2.

Оскільки прокуратурі про вказані порушення стало відомо в ході розслідування кримінальної справи, прокуратура була позбавлена можливості подати позовну заяву у встановлений законом строк.

З урахуванням зазначеного прокурор просив поновити строк позовної давності; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:06:002:0015, площею 0,1000 га, для дачного будівництва, серії ЯБ № 342800; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 4610166300:06:002:0015, площею 0,1000 га, для дачного будівництва, укладений 31 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г. В.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2010 року позов прокурора Львівської області задоволено.

Поновлено строк позовної давності, визнавши його пропущеним з поважних причин.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:06:002:0015, площею 0,10 га, для дачного будівництва, серії ЯБ № 342800, виданий ОСОБА_1 26 жовтня 2005 року.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 31 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 селищна рада не приймала, тому відсутні підстави для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, а її відчуження відбулося за недійсним договором купівлі-продажу.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2010 року залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 10 березня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шевченківського районного суду м.

Львова від 22 червня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Львівської області від 18 березня 2016 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2012 року скасовано.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 22 червня 2016 року касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області задоволено частково, рішення Апеляційного суду Львівської області від 10 березня 2015 року та додаткове рішення цього суду від 18 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 6-14661св15).

Останнім рішенням Апеляційного суду Львівської області від 30 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шевченківського районного суду м.

Львова від 22 червня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Брюховицької селищної ради. Скасовано ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2012 року у цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач обрав неправильний спосіб судового захисту, оскільки спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 і може бути повернута лише за позовом власника до ОСОБА_2 про її витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України, а саме лише визнання недійсним державного акта не є належним способом захисту порушених прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2017 року перший заступник прокурора Львівської області подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, не врахував мотиви та підстави скасування рішення апеляційного суду про відмову у позові, які викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 22 червня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що відсутність рішення Брюховицької селищної ради про передачу у власність землі є підставою для визнання недійсним державного акта про право власності на спірну земельну ділянку.

Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У квітні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу, у яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У квітні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2018 року справу призначено колегії суддів у складі: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П., Червинської М. Є.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу призначено колегії суддів у складі:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року справу передано на розгляд Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року справу прийнято до розгляду та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року справу повернуто до Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07 грудня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 жовтня 2005 року ОСОБА_1 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 342800 із зазначенням в його тексті про те, що земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер № undefined, що розташована на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для дачного будівництва, надана у власність ОСОБА_1 на підставі рішення 16 сесії 24 скликання Брюховицької селищної ради від 29 вересня 2005 року за № 514.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 31 жовтня 2005 року ОСОБА_1 відчужив дану земельну ділянку ОСОБА_2.

Також установлено, що рішенням Брюховицької селищної ради від 29 вересня 2005 року № 514 питання про надання ОСОБА_1 земельної ділянки не вирішувалось.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звертаючись до суду з цим позовом, заступник прокурора Львівської області просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку та визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 31 жовтня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Крім того, глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині 3 статті 152 ЗК України, зокрема, шляхом визнання прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини другої зазначеної статті власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 зроблено висновок про те, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною 3 статті 152 ЗК України., або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини 1 статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Такий самий висновок за своєю суттю викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц зроблено правовий висновок про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому зазначені норми права передбачають також механізм захисту прав добросовісного набувача, що положеннями статей 215 та 216 ЦК України не передбачено.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивач обрав неправильний спосіб судового захисту, оскільки спірна земельна ділянка може бути повернута лише за позовом власника про її витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України, тому що держава в особі Брюховицької селищної ради не була стороною оспорюваного договору.

Доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваного рішення апеляційного суду, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні не знайшли свого підтвердження і спростовуються належними та допустимими доказами у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю.

В. Черняк