Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №187/1932/21
Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №187/1932/21
Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №187/1932/21

Постанова

Іменем України

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 187/1932/21

провадження № 61-6673св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Мусійченка Данила Леонідовича на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2023 року у складі судді Говоруха В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 рокуу складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Зайцевої С. А., Гапонова А. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 24 липня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ DZBOGK0000000236, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 20 770,50 дол. США на термін до 27 липня 2028 pоку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

Цього ж дня для забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Посилаючись на те, що відповідачі належним чином не виконують свої зобовязання, внаслідок чого станом на 13 жовтня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 161 079,68 дол. США, з яких: 17 182,98 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 28 834,64 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 7 756,08 дол. США - заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 107 305,98 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, банк просив стягнути вказану заборгованість солідарно з відповідачів.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області

від 12 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, в задоволені позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що пред`явивши

30 березня 2012 року боржнику позовні вимоги, банк вимагав достроково виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі, чим змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому міг пред`явити позов до боржника та поручителя, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання протягом трьох років, проте з даним позовом до суду звернувся лише 18 листопада 2021 року, тобто зі спливом позовної давності.

Позовні вимоги про стягнення процентів, комісії та пені, нарахованих після

30 березня 2012 року, є необґрунтованими, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а тому позовна давність до цих вимог не підлягає застосуванню. В цій частині суди відмовили у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість та безпідставність.

Порука за договором від 24 липня 2008 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 , є такою, що припинилася, оскільки банк звернувся до суду з цим позовом з пропуском визначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, а тому суди відмовили у задоволенні позовних вимог до поручителя за їх безпідставністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Мусійченка Д. Л. на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат

Мусійченко Д. Л., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині відмови в стягненні відсотків у розмірі 14 205,94 дол. США, нарахованих за період з 02 квітня 2015 року по 13 жовтня 2021 року, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі

№ 913/11/18, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 06 травня 2021 року у справі

№ 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 479/1136/21,

від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні справи судами попередніх інстанцій не враховано умови кредитного договору. Зазначає, що умовами договору сторонами погоджено повне погашення відсотків не пізніше дня повного погашення суми кредиту. Отже, оскільки в договорі встановлено домовленість сторін щодо нарахування та сплати відсотків до моменту повного фактичного повернення кредиту, тому нарахування відсотків поза межами строку кредитування (зміненого шляхом пред`явлення позову у 2012 році) за умовами абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України не суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17, цілком правомірним є нарахування та стягнення з позичальника відсотків по день фактичного повернення кредиту. Зважаючи на це, не може вважатися припиненою порука за платежами за кредитом, які мали бути сплачені позичальником по день фактичного повернення кредиту.

Оскільки умовами договору поруки встановлено, що строк дії поруки - п`ять років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, тому порука припиняється лише щодо тих платежів, з моменту настання строку погашення яких минуло понад п`ять років.

Вважає, що частина боргу, що складається із заборгованості за відсотками за користування кредитом в межах збільшеного сторонами п`ятирічного строку позовної давності з 02 квітня 2015 року по 13 жовтня 2021 року, нарахована банком правомірно та підлягала стягненню з відповідачів солідарно.

Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються банком тільки в частині відмови в стягненні відсотків у розмірі 14 205,94 дол. США, нарахованих за період з 02 квітня 2015 року по 13 жовтня 2021 року, а тому перевіряються судом касаційної інстанції на предмет законності й обґрунтованості тільки в цій частині відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 липня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DZB0GK0000000236, згідно з мовами якого остання отримала кредит у розмірі 20 770,50 дол. США строком до 27 липня 2028 pоку.

Пунктом 2.2.2 кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов`язується сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 8.1, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 3.1, 3.2 даного договору. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту.

Відповідно до пункту 5.5 кредитного договору терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та банком укладено договір поруки від 24 липня 2008 року, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Згідно з пунктом 12 договору поруки порука за цим договору припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області

від 18 травня 2012 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № DZB0GK0000000236 від 24 липня 2008 року в розмірі 274 651,00 грн звернено стягнення на нерухоме майно (предмет іпотеки) за іпотечним договором № DZB0GK0000000236 від 24 липня 2008 року, а саме: житловий будинок, загальною площею 56,70 кв. м, житловою -

37,90 кв. м, та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Окатою Л. Г. та зареєстрований за реєстровим № 1141, шляхом продажу спеціалізованою організацією на прилюдних торгах вказаного предмета іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного Реєстру прав власності, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішення набрало чинності, однак відомості про його виконання матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з цим позовом, банк посилався на те, що відповідачі належним чином не виконують свої зобовязання, внаслідок чого станом

на 13 жовтня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 161 079,68 дол. США, з яких: 17 182,98 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 28 834,64 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 7 756,08 дол. США - заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 107 305,98 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, яку банк просив стягнути солідарно з останніх.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Як зазначалося вище, рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються банком тільки в частині відмови в стягненні процентів у розмірі 14 205,94 дол. США, нарахованих за період з 02 квітня 2015 року по 13 жовтня 2021 року, а тому перевіряються судом касаційної інстанції на предмет законності й обґрунтованості тільки в цій частині відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2012 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором

№ DZB0GK0000000236 від 24 липня 2008 року в розмірі 274 651,00 грн звернено стягнення на нерухоме майно (предмет іпотеки) за іпотечним договором

№ DZB0GK0000000236 від 24 липня 2008 року, а саме: житловий будинок, загальною площею 56,70 кв. м, житловою -37,90 кв. м, та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Окатою Л. Г. та зареєстрований за реєстровим № 1141, шляхом продажу спеціалізованою організацією на прилюдних торгах вказаного предмета іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного Реєстру прав власності, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

При цьому, звертаючись до суду з позовом у березні 2012 року позивачем визначено заборгованість відповідача станом на 17 лютого 2012 року у розмірі 34 374,34 дол. США, де 16 949,68 дол. США - заборгованість за кредитом; 7023,24 дол. США -заборгованість за процентами за користування кредитом; 1804,86 дол. США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 6929,89 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 31,29 дол. США - штраф (фіксована часина); 1635,39 дол. США -штраф (процентна складова).

Рішення набрало чинності, однак відомості про його виконання матеріали справи не містять.

Установлено, що вимог згідно зі статтею 625 ЦК України банк до позичальника не заявляв.

Отже, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що пред?явивши 30 березня 2012 року боржнику позовні вимоги про звернення стягнення на майно, позивач вимагав достроково виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі, чим змінив строк виконання основного зобов`язання (частина друга статті 1050 ЦК України), а тому відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти до фактичного повернення кредиту.

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» як на підставу касаційного оскарження на застосування судами норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20) щодо порядку нарахування процентів та права на нарахування процентів, є безпідставними, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-80гс20) вказала, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

Однак, згодом, у пункті 140 постанови від 05 квітня 2023 року у справі

№ 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду уточнила вказаний вище висновок таким: «У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».

При цьому у пункті 146 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18) та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, твердження заявника про необхідність нарахування процентів за «користування кредитом» по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не ґрунтуються на нормі закону. Колегія суддів підкреслює, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту після прострочення виконання грошового зобов`язання нараховуються проценти за порушення грошового зобов`язання у розмірі, визначеному законом або договором (частина друга статті 625 ЦК України).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 442/8640/18 (провадження № 61-4722св22).

Крім того, оскільки строк виконання зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, виходячи з пред`явлення позову 30 березня 2012 року до ОСОБА_1 настав саме у вказаний час, у позивача виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту з вказаної дати і протягом наступних шести місяців, але до суду з цим позовом банк звернувся 18 листопада

2021 року, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю вимоги в шестимісячний строк, який закінчився, позивач суду не надав.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що порука за договором від 24 липня 2008 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 , є такою, що припинилася.

З огляду на вказане вище у сукупності відсутні підстави для стягнення з відповідачів солідарно процентів у розмірі 14 205,94 дол. США, нарахованих за період з 02 квітня 2015 року по 13 жовтня 2021 року.

Висновки судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12,

від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 479/1136/21, від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної

інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх в цій частині відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - адвоката Мусійченка Данила Леонідовича залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області

від 12 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 13 квітня 2023 рокув частині вирішення позову про стягнення процентів у розмірі 14 205,94 дол. США, нарахованих за період з 02 квітня 2015 року

по 13 жовтня 2021 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович