Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.07.2021 року у справі №719/637/20

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 719/637/20

провадження № 61-11437св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як законний представник дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю., від 03 червня 2021 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_5, ОСОБА_6, про припинення спільної сумісної власності, визначення часток у праві спільної часткової власності та визначення порядку користування приміщенням.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що у 1989 році він у складі сім'ї ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 одержав право на проживання у квартирі

АДРЕСА_1. Позивач був прописаний у вказаній квартирі, а ОСОБА_8 знялася з реєстраційного обліку у квартирі. Позивач вказував, що у зв'язку із виникненням спору щодо порядку користування квартирою після смерті ОСОБА_7 у 1996 році рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 13 серпня 1996 року у справі № 2-176/1996 було змінено договір найму спірної квартири та йому виділено у користування кімнату, площею 11,50 кв. м, інші дві кімнати залишено у користуванні ОСОБА_3. Зазначав, що після 2001 року між сторонами знову виникли непорозуміння щодо користування спірною квартирою, внаслідок чого він фактично був позбавлений можливості проживати у виділеній йому кімнаті. ОСОБА_1 наголошував на тому, що у 2006 році без його відома та згоди у квартирі було зареєстровано ОСОБА_4 разом із дитиною ОСОБА_5 та відповідачами незаконно проведено перепланування квартири. Cпірна квартира перебуває у спільній власності сторін, оскільки 20 червня 2019 року було завершено процедуру приватизації нерухомого майна.

Посилаючись на зазначені обставини, а також на наявність конфлікту і спірних питань щодо порядку користування приватизованою квартирою, позивач просив суд припинити право спільної сумісної власності

ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як законний представник дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, на квартиру АДРЕСА_1 та визначити його частку у спільній власності на зазначену квартиру в розмірі 1/4 частини, що дорівнює 16,33 кв. м; визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 і при цьому надати йому у користування кімнату, площею 10,70 кв. м, з лоджією, площею 2,40 кв. м, одночасно залишити у спільному користуванні відповідачів кімнату, площею 16,20 кв. м, з балконом, площею 0,80 кв. м, кімнату, площею 10,30 кв. м; допоміжні приміщення квартири залишити у спільному користуванні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новодністровського міського суду Чернівецької області у складі судді Цицак В. Л. від 02 березня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 65,30 кв. м, житловою площею

37,20 кв. м.

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на квартиру

АДРЕСА_1, загальною площею 65,30 кв. м, житловою площею

37,20 кв. м.

Встановлено наступний порядок користування квартирою

АДРЕСА_1:

виділено ОСОБА_1 у користування житлову кімнату НОМЕР_4, площею

10,70 кв. м, із лоджією, площею 2,40 кв. м;

виділено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 в користування житлову кімнату № НОМЕР_6, площею 16,20 кв. м, разом із балконом,

площею 0,80 кв. м, та житлову кімнату № НОМЕР_5, площею 10,30 кв. м;

у спільному користуванні сторін залишено коридор № НОМЕР_8, площею

11,40 кв. м, кухню № НОМЕР_11, площею 9,20 кв. м, ванну кімнату № НОМЕР_7, площею 2,80 кв. м, вбиральню № НОМЕР_9, площею 1,2 0 кв. м, вбудовану шафу № НОМЕР_10, площею 0,30 кв. м.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира набута сторонами в порядку приватизації, тому при відсутності доказів більшої чи меншої участі когось з них у придбанні майна, частки усіх співвласників є рівними. Суд першої інстанції зазначив, що заперечення відповідачів щодо виділення в користування позивачу окремої кімнати підтверджує факт наявності між сторонами спору про порядок користування спільним майном, а набуття позивачем права власності на інше житло не позбавляє його права користування спірною квартирою, що перебуває у спільній власності сторін. Місцевий суд вважав, що встановлення порядку користування приміщенням квартири між співвласниками відповідно до статей 319, 358 ЦК України є складовою здійснення права спільної власності та не змінює розміру часток належних кожному зі співвласників, а визначений позивачем варіант користування квартирою враховує баланс інтересів кожного зі співвласників, відступ від відповідності реальних часток ідеальним є незначним, а тому в цій частині позов визнано таким, що підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 червня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_5, ОСОБА_6, задоволено частково.

Рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області

від 03 серпня 2021 року в частині задоволення позову ОСОБА_1

до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_5, ОСОБА_6, про встановлення порядку користування квартирою

АДРЕСА_1 скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 у цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області від 03 серпня 2021 року залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення спільної сумісної власності і визначення часток у праві спільної часткової власності. Разом із тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд не врахував, що виділення позивачу за запропонованим ними варіантом у користування частини квартири перевищує належну йому частку жилої площі, а також зменшує належну відповідачам житлову площу, таке відступлення від відповідності реальних часток ідеальним є значним, не відповідає інтересам всіх співвласників, а інших варіантів порядку користування спірною квартирою позивачем надано не було.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 червня

2021 року в частині позовних вимог про визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 і залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення

заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, посилаючись на необхідність відступлення

від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року

у справі № 6-1500цс15 і постановах Верховного Суду від 18 жовтня

2018 року у справі № 756/9713/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/12779/17, від 15 лютого 2021 року у справі № 759/12009/18 та

застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України), а також

на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суд апеляційної інстанції фактично не вирішив існуючий між сторонами спір щодо порядку користування спірною квартирою, а також фактично позбавив позивача можливості користуватися нею.

Особа, яка подала касаційну скаргу, вважає, що положення статей 47, 48 ЖК УРСР, на які послався суд апеляційної інстанції, не стосуються порядку користування квартирою, яка перебуває у власності, а визначають житлові нормативи при первинному забезпеченні житлом громадян у будинках державного житлового фонду.

На думку заявника, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що відступлення у незначних розмірах від ідеальних частках при визначенні порядку користування квартирою не змінює розмір часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх права як власників.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог про визначення порядку користування квартирою, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягає в силу вимог статті 400 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просить суд залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Заявниця вважає, що позивач не довів, що він позбавлений права користування квартирою. Також зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення щодо неповнолітніх дітей без участі органу опіки та піклування.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 21 січня 1989 року ОСОБА_3 отримала ордер № 2792 на квартиру АДРЕСА_1, загальною житловою площею

39,13 кв. м, на сім'ю із чотирьох осіб: ОСОБА_3 (наймач), ОСОБА_7 (чоловік), ОСОБА_1 (син), ОСОБА_9 (донька).

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 13 серпня 1996 року у справі № 2-176/1996 року змінено договір найму квартири АДРЕСА_1.

Виділено ОСОБА_1 у користування кімнату, площею 11,50 кв. м, розташовану зліва по коридору і від ванної.

У користуванні ОСОБА_3 залишено жилу кімнату, площею 11,50 кв. м, розташовану справа по коридору і від вбиральні, та жилу кімнату, площею 16,20 кв. м.

Залишено у спільному користуванні сторін коридор, дві кладові, кухню, ванну і вбиральню. Зобов'язано орган місцевого самоврядування укласти з ОСОБА_1 окремий договір найму житлового приміщення, а саме кімнати, площею 11,50 кв. м, розташованої зліва від коридору і ванної, у квартирі АДРЕСА_1.

На підставі свідоцтва про право власності від 15 травня 2019 року № 66/9, виданого органом приватизації державного житлового фонду при виконавчому комітету Новодністровської міської ради Чернівецької області, квартира АДРЕСА_1 перебуває у спільній сумісній власності: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та двох її дітей

ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно плану квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 65,30 кв. м, житлову площу - 37,20 кв. м, та складається з: трьох кімнат,

площею 16,20 кв. м, 10,30 кв. м, 10,70 кв. м, коридору - 11,40 кв. м, кухні - 9,20 кв. м, вбудованої шафи - 0,30 кв. м, ванної кімнати - 2,80 кв. м, вбиральня - 1,20 кв. м, балкону - 0,80 кв. м, лоджії - 2,40 кв. м.

ОСОБА_1 є також власником квартири АДРЕСА_2.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 2, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить, так звана, ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, від 12 серпня 2021 року у справі від 644/5579/18, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, зазначивши, що предметом позову є встановлення порядку користування квартирою між її співвласниками, а не поділ квартири в натурі. З урахуванням кількості співвласників нерухомого майна, плану квартири, розміру житлової площі, а також конфліктних відносин між сторонами по справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про встановлення порядку користування спірною квартирою, виділивши у користування сторонам спору частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно.

Судом першої інстанції правильно враховано, що запропонований позивачем варіант користування спірною квартирою враховує інтереси всіх співвласників. При цьому виділена відповідачам у користування житлова площа (6,82 кв. м кожному) має незначне відхилення від належних їм ідеальних часток у праві власності (7,44 кв. м кожному), а приміщення загального користування залишені у спільному користуванні.

Відповідачі не запропонували іншого варіанту користування спірною квартирою, а лише заперечували проти позову, вказуючи, зокрема, що позивач має інше житло.

Встановлення порядку користування квартирою з незначним відхиленням від ідеальних часток співвласників житлової площі, із урахуванням планування квартири, визнано судом першої інстанції єдиним оптимальним способом вирішення спору між співвласниками квартири. Надання кожному із співвласників квартири у користування по 7,44 кв. м окремо виділеної житлової площі є неможливим.

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не змогли за взаємною згодою, добровільно вирішити питання користування квартирою АДРЕСА_1. За наявності конфліктної ситуації, яка унеможливила добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, порядок користування встановлений судом першої інстанції з урахуванням вищенаведених норм.

Частиною 3 статті 358 ЦК України передбачено право співвласника вимагати від іншого співвласника, який володіє і користується спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Суд апеляційної інстанції на зазначене належної уваги не звернув, не урахував указаних вище правових висновків Верховного Суду і Верховного Суду України, а тому дійшов помилкового висновку про неможливість визначення порядку користування квартирою.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог про встановлення порядку користування спірною квартирою скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ураховуючи задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, беручи до уваги вимоги статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також з

ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 406, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 червня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як законний представник дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визначення порядку користування квартироюскасувати.

Рішення Новодністровського міського суду Чернівецької області

від 02 березня 2021 у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як законний представник дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визначення порядку користування квартирою залишити в силі.

Стягнути зі ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2)420 (чотириста двадцять) грн 40 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2)1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн 20 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович