Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.06.2018 року у справі №745/229/17

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 745/229/17

провадження № 61-34003св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - орган опіки та піклування Менської районної державної адміністрації Чернігівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Страшного М. М., Бечка Є. М., Євстафіїва О. К.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Менської районної державної адміністрації Чернігівської області, про визначення місця проживання дітей.

Позовна заява мотивована тим, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 діти залишились проживати з позивачкою.

В подальшому, після виникнення суперечностей з приводу спільного сумісного майна подружжя, між сторонами склались напружені відносини, відповідач погрожує позивачці забрати дітей, що і стало підставою звернення до суду з цим позовом.

ОСОБА_4 просила визначити місце проживання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом із матір?ю - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 19 липня

2017 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонам відсутній спір щодо визначення місця проживання дітей.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено.

Рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 19 липня

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Визначено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з їх матір?ю - ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 3 344,00 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано доведеністю заявлених позовних вимог та доцільністю визначення місця проживання неповнолітніх дітей разом із матір?ю. При цьому судом враховано висновок орган опіки та піклування Менської районної державної адміністрації Чернігівської області від 08 червня 2017 року № 08.

07 вересня 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Чернігівської області від

18 серпня 2017 року та залишити в силі рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей.

Відповідно до розділу 6 «Прикінцеві положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», цей Закон набирає чинності з дня початку роботи Верховного Суду, визначеного рішенням його Пленуму відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2016 року, № 31, стаття 545), опублікованим у газеті «Голос України».

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року

№ 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» визначено днем початку роботи Верховного Суду 15 грудня 2017 року.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуване судове рішення хвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновком органу опіки та піклування Менської районної державної адміністрації Чернігівської області від 08 червня 2017 року № 08 визначено можливість постійного проживання дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з матір?ю ОСОБА_4

При цьому висновком встановлено, що ОСОБА_4 має власне житло в місті Чернігові, постійний заробіток, за місцем роботи характеризується позитивно. З вересня 2016 року проживає в орендованій квартирі, де створено належні умови для розвитку та виховання малолітніх дітей

Батько дітей, ОСОБА_5 не заперечує, щоб діти проживали з матір'ю, вважає що вона достатньо піклується про дітей та може створити належні умови для проживання.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Суд апеляційної інстанції виходив із якнайкращих інтересів дитини та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, для визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір?ю. При цьому суд врахував висновок органу опіки та піклування Менської районної державної адміністрації Чернігівської області від 08 червня 2017 року № 08.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3 344,00 грн судових витрат до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3 344,00 грн судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 18 серпня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від

18 серпня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3 344,00 грн судових витрат.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська