Історія справи

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 574/559/17

провадження № 61-983св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., МартєваС. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Михайлівська сільська рада Буринського району Сумської області, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Сумської області від 30 листопада 2017 року у складі суддів: Левченко Т. А., Собини О. І., Ткачук С. С.,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Михайлівської сільської ради Буринського району Сумської області, ОСОБА_5 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_6, з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі на земельну ділянку площею 2,57 га, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Михайлівської сільської ради Буринського району Сумської області. Вказувала, що вона є спадкоємцем четвертої черги, інших спадкоємців, які прийняли спадщину, немає. Вона в установлений законом строк прийняла спадщину шляхом спільного проживання зі спадкодавцем у належному їй будинку АДРЕСА_1 з 1993 року по день його смерті. При зверненні до нотаріальної контори їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з посиланням на відсутність рішення суду про проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше ніж п'ять років до часу відкриття спадщини. Зазначала, що вони з ОСОБА_6 піклувалися один про одного, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, а також мали спільні обов'язки, вона здійснювала за ним догляд, а після смерті отримала свідоцтво про смерть та здійснила його поховання за власні кошти. Після смерті ОСОБА_6 у неї залишилися його документи, в тому числі правовстановлюючі документи на спадкове майно. З приводу встановлення факту проживання однією сім'єю вона вже зверталася до суду в порядку окремого провадження, де були встановлені вказані обставини, проте за апеляційною скаргою ОСОБА_5 рішення скасовано, а заяву залишено без розгляду.

Посилаючись на викладені обставини ОСОБА_4 просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме: що вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року в с. Михайлівка Буринського району Сумської області, понад п'ять років до часу відкриття спадщини - в період з 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2017 року позов задоволено.

Встановлено, що ОСОБА_4 проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року в с. Михайлівка Буринського району Сумської області, понад п'ять років, починаючи з 1993 року і до ІНФОРМАЦІЯ_2 року та на момент відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено належними доказами той факт, що саме позивач проживала однією сім'єю з ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року в с.Михайлівка понад п'ять років з грудня 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року до дня смерті останнього та відносини між ними носили характер сімейних, вони вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом. Позивач, яка фактично прийняла спадщину, не може скористатись в повному обсязі своїм правом на спадкове майно шляхом нотаріального оформлення спадщини та позбавлена іншої можливості захистити свої спадкові права, крім як встановити факт постійного проживання однією сім'єю понад п'ять років з ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 30 листопада 2017 року рішення Буринського районного суду Сумської області від 06 жовтня 2017 року скасовано та ухвалено нове про відмову у позові.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено позовних вимог, у наданих позивачем довідках виконавчого комітету Михайлівської сільської ради не зазначено, на підставі яких доказів встановлена зазначена у них інформація, в судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснила, що довідки були складені з її слів; покази свідків, на які послався суд першої інстанції, а також та обставина, що у позивача знаходяться державний акт на право приватної власності на землю та свідоцтво про смерть, не є беззаперечними доказами на підтвердження обставин про те, що між позивачем та ОСОБА_7 існували усталені відносини, що притаманні сім'ї в розумінні частини другої статті 3 СК України. Будь-які інші належні докази ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, спільного бюджету позивачем суду не надано. При цьому судом зроблено висновок про встановлення факту прийняття позивачем спадщини після ОСОБА_6 в даній справі, хоча ця обставина відноситься до предмету доказування та підлягає встановленню у справі за позовом сторін про право власності на спадкове майно, яка розглядається судом в іншому провадженні.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги довідки Михайлівської сільської ради Буринського району Сумської області, які містять всі необхідні реквізити; апеляційний суд не перевірив інформацію, викладену у вказаних довідках та не врахував, що сільська рада визнала позов; суд апеляційної інстанції не врахував, що обставини справи доводяться в тому числі і на підставі показів свідків та їх покази повністю співпадали з письмовими доказами; судом порушено вимоги статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи), оскільки позивачем для підтвердження викладених обставин справи були надані всі необхідні докази; не вказано, які норми матеріального чи процесуального права порушено судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позову.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_6 в с. Михайлівка Буринського району Сумської області.

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі на земельну ділянку площею 2,57 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Михайлівської сільської ради, яка належала померлому на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 29 березня 2002 року.

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), виданої 21 листопада 2017 року, інформація стосовно померлого ОСОБА_6 відсутня.

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 07 листопада 2016 року у справі № 574/1181/16-ц провадження № 2-о/574/207/2016 встановлено факт проживання ОСОБА_4 однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, понад п'ять років до часу відкриття спадщини, тобто з кінця грудня місяця 1993 року до 20 квітня 2008 року.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 20 квітня 2017 року вказане рішення Буринського районного суду Сумської області від 07 листопада 2016 року скасовано, заяву ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду. Роз'яснено ОСОБА_4 право на звернення до суду в порядку позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_5 є сином померлого ОСОБА_6

Згідно довідки виконавчого комітету Михайлівської сільської ради від 30 листопада 2016 року ОСОБА_6 був зареєстрований у АДРЕСА_2. На день смерті разом з ним були зареєстровані: син - ОСОБА_5, невістка - ОСОБА_8, онук ОСОБА_9 Заповіт від його імені виконкомом Михайлівської сільської ради не посвідчувався.

Згідно довідки сільського голови Михайлівської сільської ради Буринського району Сумської області від 09 вересня 2016 року № 767 ОСОБА_4 та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 з 1993 року по 2008 рік і вели спільне домогосподарство.

Частина перша статті 1221 ЦК Українивизначає, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які прожили зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно роз'яснень, викладених в пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно частин першої-третьої статті 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт проживання з ОСОБА_6 понад п'ять років до часу відкриття спадщини з 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року у фактичних шлюбних відносинах з веденням спільного господарства, побуту і бюджету, тобто однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Апеляційним судом встановлено, що інформація, зазначена у наданих позивачем довідках Михайлівської сільської ради Буринського району Сумської області, вказана зі слів самої ОСОБА_4, а покази свідків та наявність особистих документів ОСОБА_6 не є беззаперечними доказами на підтвердження тих обставин, що між спадкодавцем та позивачем існували усталені відносини, що притаманні сім'ї в розумінні частини 2 статті 3 СК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що позивач проживала з ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1993 року по день його смерті, вела з ним спільне господарство, здійснювала його поховання не спростовують установлені апеляційним судом обставини та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПКзнаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відмова у позові за недоведеністю не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду та надати докази в підтвердження своїх вимог із дотриманням встановленого порядку надання доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв