Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 391/379/15-ц

провадження № 61-4566св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2015 року, ухвалене суддею Червонопиським В. С., та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 5 квітня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Чельник О. І., Сукач Т. О., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_5 про визнання договору позики недійсним.

У позовній заяві зазначав, що 25 липня 2013 року між ним та відповідачем було укладено договір позики на суму 785 тис. грн на строк до 31 грудня 2013 року, про що ним складено розписку, але гроші він не отримував і лише виступив гарантом виконання зобов'язань іншою особою, яка надавала відповідачеві посередницькі послуги, а склав розписку під моральним тиском з боку відповідача.

Просив визнати договір позики удаваним, тобто таким, що укладений з метою приховування договору поруки, та посилався на складення розписки під моральним тиском відповідача.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судові витрати в розмірі 5 672 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з його недоведеності.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 5 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції і вважав, що ним з додержанням норм процесуального права ухвалене законне і обґрунтоване рішення.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 5 квітня 2016 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі посилався на те, що розписка не є підтвердженням передачі позичальнику грошової суми; доказів передачі коштів справа не містить; суд не взяв до уваги, що під час написання розписки його (ОСОБА_4) волевиявлення було направлено на укладання договору поруки, а не позики; розписка була написана під впливом морального насильства з боку ОСОБА_5; суд не взяв до уваги докази, які підтверджують доводи позовних вимог, та допустив порушення норм процесуального права при їх дослідженні.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У вересні 2016 року надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_5, в якому останній зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_4, у тому числі в тій частині, що на нього здійснювався психологічний тиск та погрози, не доведені. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за вказаним договором позики вже вирішувалось питання щодо безгрошовості договору, доводи ОСОБА_4 визнані недоведеними. ОСОБА_5 просив відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення без змін.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу передано до Верховного суду у січні 2018 року.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судами встановлено, що 25 липня 2013 року ОСОБА_4 написав розписку, за змістом якої зобов'язався повернути ОСОБА_5 кошти у сумі 785 тис. грн. у строк до 31 грудня 2013 року.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 березня 2014 року задоволено позов ОСОБА_5 та стягнено з ОСОБА_4 борг за договором позики, укладеним 25 липня 2013 року. У межах розгляду цієї справи судом вирішувалось питання щодо безгрошовості договору позики та такі доводи ОСОБА_4 визнані безпідставними.

Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_4 обґрунтовував його тим, що сторонами укладено не договір позики, а договір поруки, тобто договір позики є удаваним, тому недійсним.

Так, відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Суд касаційної інстанції приймає до уваги, що позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій, позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести факт укладення удаваного правочину через доведеність спрямованість волі обох сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди вірно виходили з недоведеності належними та допустимими доказами наміру на укладення договору поруки та про визнання договору позики з цих підстав удаваним.

Доводи позивача в касаційній скарзі про написання розписки під впливом морального тиску з боку відповідача відхиляються, оскільки не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Касаційна скарга містить доводи, аналогічні доводам апеляційної скарги, та зводиться до переоцінки доказів і висновків суду першої і апеляційної інстанцій не спростовують.

При перегляді справи порушень норм процесуального права також не встановлено.

Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення Європейського суду з прав людини «Христов проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04).

Судових помилок судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 5 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик