Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.06.2018 року у справі №348/32/17

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 348/32/17

провадження № 61-31901св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2017 року у складі судді Вінтоняк М. Б. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Бойчука І. В., Васильковського В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - служба у справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів на утримання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що 12 грудня 2003 року шлюб між

ОСОБА_5 та ОСОБА_7 розірвано. Після розірвання шлюбу, позивачці залишено дошлюбне прізвище «ОСОБА_8».

За час спільного проживання у сторін 21 січня 2014 року народилася донька - ОСОБА_8, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом із матір?ю та знаходиться на її утриманні.

Згідно виконавчого листа № 2-1038, виданого 09 листопада 2006 року Косівським районним судом Івано-Франківської області, з ОСОБА_5 стягуються на користь позивачки аліменти на утримання доньки в розмірі

300 грн щомісячно до досягнення нею повноліття.

Станом на 30 листопада 2016 року ОСОБА_5 має заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 2 100,00 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а саме, не цікавиться інтересами дитини, не приймає участі у її вихованні та ухиляється від надання матеріальної допомоги,

ОСОБА_4 просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав та збільшити визначений у 2006 році рішенням суду розмір аліментів з 300,00 грн до 1 500,00 грн.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від

27 березня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Збільшено розмір аліментів стягуваних з ОСОБА_5 відповідно до виконавчого листа № 2-1038, виданого 09 листопада 2006 року Косівським районним судом Івано-Франківської області та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_8 в твердій грошовій сумі в розмірі по 800, грн щомісячно до досягнення нею повноліття.

У задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 в дохід держави 640,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що стягуваний розмір аліментів за виконавчим листом № 2-1038, виданий 09 листопада 2006 року Косівським районним судом Івано-Франківської області в сумі 300,00 грн є недостатнім для задоволення потреб неповнолітньої особи, оскільки з

2006 року значно зросли споживчі ціни на продовольчі товари, одяг та комунальні послуги. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про збільшення розміру аліментів з 300,00 грн до 800,00 грн на підставі положень статті 192 СК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою. Позивачем не надано доказів умисного ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, які б були підставою для позбавлення його батьківських прав.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від

27 березня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

16 травня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини з боку батька, матері є однією з підстав позбавлення їх батьківських прав.

Відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, умисно не бажає їх виконувати, знаючи про існування доньки, місце її проживання та потреби.

Відповідач понад 13 місяців не допомагає дитині фінансово, не сплачує навіть ту мізерну суму аліментів у розмірі 300,00 грн.

Батько не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання.

Батько не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не створює умови для отримання нею освіти, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення.

Судами попередніх інстанцій не враховано думку дитини, висновок служби у справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації, наявні у матеріалах докази та покази свідків.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом з матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 Позбавлення відповідача батьківських прав, тобто прав наданих батькам до досягнення їх дитиною повноліття на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на нього, який порушує батьківські обов'язки.

Що стосується позовних вимог про збільшення розміру аліментів Верховний Суд зазначає таке.

Статтею 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Тлумачення статті 192 СК України дозволяє констатувати, що при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов'язаний з'ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров'я.

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня

2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України про розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум для дітей віком від

6 до 18 років з 01 січня 2017 року - 1 689,00 грн, з 01 травня - 1 777,00 грн,

з 01 грудня - 1 860,00 грн.

Судом встановлено, що на підставі виконавчого листа № 2-1038, виданого

09 листопада 2006 року Косівським районним судом Івано-Франківської області, з відповідача в користь позивача стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_9 в твердій грошовій сумі в розмірі 300,00 грн щомісячно.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині збільшення розміру аліментів, суди з урахуванням статті 192 СК України дійшли обґрунтованого висновку про збільшення розміру аліментів з 300,00 грн до 800,00 грн з огляду на те, що визначений розмір аліментів в сумі 300,00 грн є недостатнім для задоволення потреб неповнолітньої особи, оскільки з 2006 року значно зросли споживчі ціни на продовольчі товари, одяг та комунальні послуги. При цьому судами враховано те, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері так і батька.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від

27 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська