Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.07.2018 року у справі №313/1798/15

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 313/1798/15-ц

провадження № 61-4415св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., МартєваС. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року у складі судді Калабухової О. А. та на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року у складі суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її баба - ОСОБА_8, після смерті якої відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 10,25 га на території Веселівської селищної ради Запорізької області, яку спадкодавець заповіла у рівних частках дітям: ОСОБА_9 (її батькові) ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Батько позивача - ОСОБА_9 - помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто, до відкриття спадщини після ОСОБА_8

Посилаючись на те, що після смерті батька і баби тяжко захворіла її мати, яка потребувала стороннього догляду і допомоги, ОСОБА_4 просила суд на підставі статті 1272 ЦК України визначити додатковий строк для прийняття спадщини після смерті її баби ОСОБА_8, визнавши причини пропуску строку поважними.

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження поважності пропуску для прийняття спадщини, які перешкоджали позивачу звернутись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини протягом встановленого законом шестимісячного строку.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що причини, на які посилалася позивач як на підставу для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, не є такими, що пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 215 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення), оскільки не містить мотивів, з яких суд вважає встановленою відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги, чому суд бере до уваги докази зі сторони відповідачів та відхиляє докази, надані позивачем; з мотивувальної частини оскаржуваного рішення вбачається, що висновок суду про те, що позов не підлягає задоволенню, зроблено на підставі сумнівних, суперечливих та таких, що не відповідають дійсності та нічим не підтверджуються, показах свідка ОСОБА_10; твердження суду про те, що позивач є громадянкою Російської Федерації, не відповідають дійсності; резолютивна частина оскаржуваного рішення не відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення); поважність причин пропуску строку звернення із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини підтверджена належними доказами, оскільки дії позивача в першу чергу були спрямовані на відновлення здоров'я своєї матері, тому під впливом великого горя вона не могла думати про матеріальні цінності чи про спадщину; всі кошти позивача були спрямовані на поховання батька та лікування матері, докази витрат наявні в матеріалах справи, внаслідок чого вона була змушена тривалий час безперервно перебувати за межами України; факт перебування позивача за межами України в судовому засіданні визнали відповідач ОСОБА_6, адвокат ОСОБА_12 та свідок ОСОБА_10; судом не було взято до уваги ухвалу від 04 листопада 2009 року у справі № 6-6306св09, в якій викладена правова позиція Верховного Суду України про те, що хвороба членів сім'ї може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, і на яку посилався представник позивача в обґрунтування позовних вимог; поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини також є те, що відповідачі приховували факт існування заповіту, про який позивач дізналась випадково; судом першої інстанції в установлений строк не було видано повного рішення суду; суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права постановив ухвалу від 27 липня 2016 року та повернув справу до суду першої інстанції; апеляційним судом неправильно встановлені обставини, що мають значення для вирішення справи; дії судді Кочеткової І. В. викликають сумніви в об'єктивності та неупередженості, крім того, судді Кочеткова І. В. та Маловічко С. В. не можуть об'єктивно та неупереджено брати участь у справі, оскільки вони брали участь у складі колегії суддів у вирішенні аналогічної справи в суді апеляційної інстанції у справі за позовом ОСОБА_13 до Веселівської селищної ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, тобто з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; судом безпідставно відмовлено у задоволенні заяви про відвід суддів; заявника та ОСОБА_4 не було повідомлено про те, яким чином суд першої інстанції усунув недоліки зазначені в ухвалі апеляційного суду від 27 липня 2016 року; апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, дослідив та дав оцінку доказам, які не були досліджені судом першої інстанції і про дослідження яких ніхто не заявляв, та не навівши будь-яких мотивів з цього приводу, а також визнав доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду першої інстанції або відхилені ним.

26 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8 - баба позивача, яка належну їй земельну ділянку площею 10, 25 га, розташовану на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, заповіла в рівних частках своїм дітям: ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Батько позивача - ОСОБА_9 - помер до відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Після смерті ОСОБА_8 відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5, як спадкоємці за заповітом, прийняли спадщину, подавши 04 серпня 2015 року до Веселівської державної нотаріальної контори відповідні заяви.

Позивач ОСОБА_4 та її рідна сестра ОСОБА_13 12 січня 2016 року надіслали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, постановою державного нотаріуса від 14 січня 2016 року їм відмовлено в оформленні спадщини у зв'язку із пропуском строку прийняття спадщини.

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьоїстатті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд першої інстанції з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначені позивачем обставини для надання додаткового строку для прийняття спадщини не є об'єктивними, непереборними, істотними труднощами у розумінні положень статті 1272 ЦК України, які перешкоджали позивачу у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується із висновками суду про те, що причини, на які посилається позивач, а саме: збіг тяжких сімейних обставин, смерть батька та баби, хвороба матері, юридична необізнаність, незнання про наявність заповіту не є такими, що позбавляли її можливості звернутися із заявою про прийняття спадщини в установлений законом строк.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не мала можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини через тимчасове проживання в Російській Федерації, що на її думку також є поважною причиною, були предметом дослідження судами попередніх інстанції.

Так, апеляційним судом установлено, що відповідно до міграційної карти ОСОБА_4 виїхала за межі України до Російської Федерації 01 листопада 2015 року, тобто після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини.

Статтею 212 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи) щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи), правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на ухвалу від 04 листопада 2009 року є безпідставним, оскільки вказана ухвала була прийнята Верховним Судом України як судом касаційної інстанції, а не за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, тому не є обов'язковою для судів з підстав, визначених статтею 360-7 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи).

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника не спростував висновки суду першої інстанції, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд апеляційної інстанції навів мотиви, з яких він залишив рішення суду першої інстанції без змін, врахувавши при цьому обставини, які необхідні для правильного вирішення даної справи, дослідивши та надавши оцінку доказам, які учасники справи подавали на підтвердження своїх вимог і заперечень, виконавши вимоги процесуального закону та правильно застосувавши норм матеріального права.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог процесуального закону.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 31 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А.О. Лесько

С. Ю. Мартєв