Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.11.2018 року у справі №753/22025/16

Постанова

Іменем України

20 січня 2020 року

м. Київ

справа № 753/22025/16

провадження № 61-47271св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Поліщук Н. В., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про визнання і приведення до виконання рішення Московського міського суду Російської Федерації від 14 жовтня 2015 року у справі №3-0612/2015 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання виняткових прав на інтелектуальну власність.

Короткий зміст рішення та ухвали суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06 листопада 2017 року задоволено клопотання ОСОБА_1 .

Визнано та надано дозвіл на примусове виконання рішення Московського міського суду Російської Федерації від 14 жовтня 2015 року у справі №3-0612/2015 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 90 000 рублів суми компенсації, 10 000 рублів моральної шкоди, 3 200 рублів суми відшкодування судових витрат за державним митом.

Виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 90 000 рублів суми компенсації, 10 000 рублів моральної шкоди, 3 200 рублів суми відшкодування судових витрат за державним митом.

Суд першої інстанції виходив із наявності підстав для визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в Україні. До клопотання додано усі необхідні документи, рішення набрало чинності.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 06 листопада 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення клопотання.

Визнано та надано дозвіл на примусове виконання рішення Московського міського суду Російської Федерації від 14 жовтня 2015 року у справі №3-0612/2015 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 90 000 рублів суми компенсації, 10 000 рублів моральної шкоди, 3 200 рублів суми відшкодування судових витрат за державним митом.

Виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 90 000 рублів суми компенсації, 10 000 рублів моральної шкоди, 3 200 рублів суми відшкодування судових витрат за державним митом.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, проте оскільки ОСОБА_2 не повідомлений належним чином про дату, час і місце засідання суду, відповідно до статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягало скасуванню з ухваленням нового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржене судове рішення.

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання суду, а відтак не знав про постановлення ухвали Дарницьким районним судом м. Києва від 28 березня 2017 року про передачу справи до Голосіївського районного суду м. Києва, однак у порушення статті 378 ЦПК України не направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2018 року відкрите касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 753/22025/16 із суду першої інстанції.

25 січня 2019 року указана справа передана судді-доповідачу Журавель В. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням судді Московського міського суду РФ від 14 жовтня 2015 року у справі № 3-0612/2015 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . 90 000 рублів компенсації, 10 000 рублів моральної шкоди, 3 200 рублів відшкодування судових витрат за державним митом.

Указане рішення набрало законної сили 21 листопада 2015 року, на території Російської Федерації не виконувалось.

14 листопада 2016 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Дарницького районного суду м. Києва заяву про визнання і приведення до виконання рішення Московського міського суду Російської Федерації від 14 жовтня 2015 року у справі №3-0612/2015.

У заяві місцем проживання відповідача ОСОБА_2 вказано: АДРЕСА_1 . Указана адреса зазначена у виконавчому листі, виданому Московським міським судом Російської Федерації.

За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України у м. Києві від 07 грудня 2016 року, наданими на запит суду, ОСОБА_2 станом на 04 грудня 2016 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року відкрите провадження у справі.

Листом від 07 березня 2017 року Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація повідомила Дарницький районний суд м. Києва про те, що ОСОБА_2 15 лютого 2017 року знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з вибуттям до нового місця проживання: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 28 березня 2017 року справа передана за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

Листом Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 березня 2017 року повідомлено Дарницький районний суд м. Києва, що за даними Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Голосіївським районним судом м. Києва направлені судові повідомлення про призначення судового засідання на 04 жовтня 2017 року об 11.30 год. Судова повістка направлена ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_3 , однак не вручена адресату. Розгляд справи не відбувся у зв`язку з відпусткою судді.

Повторно сторони викликані в судове засідання на 06 листопада 2017 року о 09.00 год. Судова повістка ОСОБА_2 направлена на адресу: АДРЕСА_3 , повернулася до суду за закінченням терміну зберігання.

06 листопада 2017 року сторони в судове засідання суду першої інстанції не з`явились, проте враховуючи наявність неодноразових повідомлень суд вважав, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскарженого судового рішення.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських відносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.

Згідно з частиною першою статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.

Відповідно до статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються на території України, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.

Частиною першою статті 464 ЦПК України передбачено, що питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.

Відповідно до вимог частини шостої статті 467 ЦПК України за наслідками розгляду поданих документів та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні з цього питання.

Конвенція «Про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним і кримінальним справам», підписана країнами-учасницями СНД в м. Мінську 22 січня 1993 року та ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР (далі - Мінська Конвенція) є чинною і поширюється на відносини з Російською Федерацією.

Відповідно до частини другої статті 54 Мінської Конвенції, суд, який розглядає клопотання про визнання і надання дозволу на примусове виконання рішення, обмежується встановленням того, що передбачені цією Конвенцією умови додержано. У такому випадку суд постановляє рішення про примусове виконання.

Відповідно до статті 51 зазначеної Конвенції кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цією Конвенцією, визнає і виконує наступні рішення, винесені на території інших Договірних Сторін: а) рішення установ юстиції по цивільних і сімейних справах, включаючи затверджені судом мирові угоди по таких справах і нотаріальні акти у відношенні грошових зобов`язань (далі - рішень).

Статтею 53 Конвенції передбачено, що клопотання про дозвіл примусового виконання рішення подається в компетентний суд Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню. Воно може бути подано й до суду, що виніс рішення в справі в першій інстанції. Цей суд направляє клопотання судові, компетентному винести рішення за клопотанням.

До клопотання додаються: а) рішення або його засвідчена копія, а також офіційний документ про те, що рішення набуло законної сили і підлягає виконанню або про те, що воно підлягає виконанню до набуття законної сили, якщо це не випливає із самого рішення; б) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої було винесене рішення, що не прийняла участі в процесі, була в належному порядку і вчасно викликана в суд, а у випадку її процесуальної недієздатності була належним чином представлена; в) документ, що підтверджує часткове виконання рішення на момент його пересилання; г) документ, що підтверджує угоду сторін, по справах договірної підсудності.

Суд першої інстанції врахував вимоги вказаних норм права й обставини справи та дійшов правильного висновку, що стягувачем подано всі документи, які необхідні для виконання рішення іноземного суду.

Пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 20 вересня 2018 року № 14-280цс18.

Суд апеляційної інстанції з урахуванням того, що ОСОБА_2 не повідомлений належним чином про дату, час і місце засідання суду, відповідно до статті 376 ЦПК України дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (частина друга статті 378 ЦПК України).

Апеляційна скарга ОСОБА_2 , подана представником ОСОБА_3 , містить доводи щодо порушення Голосіївським районним судом м. Києвавимог статті 109 ЦПК України 2004 року.

Апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення про задоволення заяви, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для направлення справи на новий розгляд у зв`язку з порушенням судом першої інстанції правил територіальної юрисдикції (підсудності), врахувавши вимоги статті 32 ЦПК України про недопустимість спорів про підсудність між судами.

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлене без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін постанови Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук