Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.11.2025 року у справі №369/11128/22
Постанова КЦС ВП від 19.11.2025 року у справі №369/11128/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 369/11128/22

провадження № 61-1628св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Фонду державного майна України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа -ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2024 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Міністерства розвитку громад та територій України, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області прийняті незаконні накази про відведення у власність земельних ділянок за рахунок земельної ділянки площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, на якій розташовані належні Міністерству розвитку громад та територій України нежитлові будівлі загальною площею 5 294,1 кв. м.

На підставі виданого 07 жовтня 2008 року Дмитрівською сільською радою Києво-Святошинського району свідоцтва на нерухоме майно № 229558 Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (правонаступником якого на даний час є Міністерство розвитку громад та територій України) є власником нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 . Право державної власності в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України з правом господарського відання Державного підприємства (далі - ДП) «Український карантинний розсадник» на вказані об`єкти нерухомості зареєстровано 11 лютого 2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексним номером 20216221.

Поряд із цим, за рішенням державного реєстратора Комунального підприємства (далі - КП) «Реєстрація плюс» Грачової І. В. від 13 травня 2019 року всупереч вимогам статті 3, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 75 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Порядку списання об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2007 року № 1314, припинено право державної власності на вищезазначені об`єкти нерухомості загальною площею 5 294,1 кв. м за вищевказаною адресою, які розташовані на земельній ділянці площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011 з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства. Державним реєстратором КП «Реєстрація плюс» Грачовою І. В. 13 травня 2019 року прийнято рішення про закриття розділу щодо права державної власності вищевказаних об`єктів нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У подальшому, за результатами розгляду скарги Київської обласної прокуратури, на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 09 серпня 2021 року Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі наказу від 26 серпня 2021 року № 3017/5 «Про задоволення скарги», яким скасовано рішення державного реєстратора від 13 травня 2019 року за індексними номерами: 46836208, 46836196 про припинення права державної власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації Міністерства розвитку громад та територій України, нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011 з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства передано на баланс ДП «Український карантинний розсадник».

Київською обласною прокуратурою встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області за рахунок земельної ділянки площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, 29 травня 2019 року відведено у приватну власність громадян ряд земельних ділянок.

Після відведення спірних земельних ділянок у приватну власність, первинні набувачі: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , здійснили їх відчуження на користь відповідачів.

Прокурор зазначав, що відповідачі у справі набули право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності на землю стало можливим у результаті прийняття, на думку прокурора, незаконних наказів Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області. Як наслідок, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484405:03:005:5069, 3222484405:03:005:5071, 3222484405:03:005:5072, 222484405:03:005:5064, 3222484405:03:005:5067, 3222484405:03:005:5065, 3222484405:03:005:5066, 3222484405:03:005:5068, всупереч положенням пункту «е» частини четвертої статті 84 та частин першої, другої статті 120 ЗК України, відведено у приватну власність за рахунок земельної ділянки площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, яка використовується для потреб центрального органу виконавчої влади та на якій розташовані об`єкти нерухомості державної форми власності.

З урахуванням наведеного, прокурор просив суд витребувати із чужого незаконного володіння на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області земельні ділянки: площею 0,7072 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5069, площею 0,2411 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5071, які належать ОСОБА_1 ; площею 0,9 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, яка належить ОСОБА_2 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5064, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5067, які належать ОСОБА_3 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5065, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5066, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5068, які належать ОСОБА_4 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду

від 15 листопада 2023 року, заяву Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про залучення до участі у справі правонаступника задоволено. Залучено до участі у цій справі Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України як правонаступника Міністерства розвитку громад та територій України.

Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України було замінено на Фонд державного майна України.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 липня

2023 року заяву представника позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області, Міністерства розвитку громад та територій України до ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок з незаконного володіння задоволено.

Забезпечено позов шляхом накладення арешту та заборони державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників на земельні ділянки: площею 0,7072 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5069, площею 0,2411 газ кадастровим номером 3222484405:03:005:5071, які належать ОСОБА_1 ; площею 0,9 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072 яка належить ОСОБА_2 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5064, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5067, які належать ОСОБА_3 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5065, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5066, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5068 які належать ОСОБА_4 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року у відкритті касаційного провадження

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Ковриженка О. О.,

на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року

у справі за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у м. Києві

та Київській області, Міністерства розвитку громад та територій України

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування земельних ділянок з незаконного володіння відмовлено (касаційне провадження № 61-17009ск23).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду

від 11 грудня 2024 року, у задоволенні позову заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа

ОСОБА_5 , про витребування земельних ділянок з незаконного володіння відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Києво - Святошинського районного суду Київської області від 13 липня 2023 року у справі № 369/11128/22 шляхом зняття арешту та заборони державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників на земельні ділянки: площею 0,7072 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5069, площею 0,2411 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5071, які належать ОСОБА_1 ; площею 0,9 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, яка належить ОСОБА_2 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5064, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5067, які належать ОСОБА_3 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5065, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5066, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5068, які належать ОСОБА_4 .

Судові рішення мотивовано тим, що при розгляді справи прокурором не спростована презумпція добросовісності набуття відповідачами земельних ділянок та не доведено, що спірні земельні ділянки на момент їх передачі громадянам на підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області відносилися до земель, які використовувалися для потреб центрального органу виконавчої влади.

У справі відсутні докази на підтвердження того, що земельна ділянка, з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011 площею 12,39 га, була відведена для будівництва та обслуговування об`єкта нерухомого майна, а також, що саме на спірних земельних ділянках розташовані об`єкти нерухомості ДП «Український карантинний розсадник».

Крім того, витребування земельних ділянок призведе до непропорційного втручання у майнові права власників спірних земельних ділянок та до недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном. Отже, вказане порушить справедливий баланс між інтересами держави, пов`язаними із цим втручанням, та інтересами осіб, які зазнають такого втручання, що є несумісним із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У осіб, які придбавали відповідні земельні ділянки ( ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 ) та у подальших набувачів - відповідачів у справі ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) були відсутні будь-які підстави сумніватись у достовірності та законності володіння ними відповідною власністю. Зі змісту договорів купівлі-продажу, за якими співвідповідачі придбавали відповідні земельні ділянки, вбачається, що наведені договори були оплатними. Отже, з огляду на те, що такі співвідповідачі покладались на офіційну інформацію, внесену до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, достовірність та об`єктивність якої була гарантована державою, такі співвідповідачі понесли майнові витрати на придбання відповідних земельних ділянок, то витребування у таких співвідповідачів, які добросовісно набули відповідне нерухоме майно, придбаних земельних ділянок суперечитиме засадам справедливості, добросовісності і розумності цивільного закону, принципу належного урядування та принципу пропорційності втручання держави у право мирного володіння майном.

Суди послалися на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції та прецеденту практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо захисту права власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2025 року до Верховного Суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про недоведеність порушення прав держави виділенням спірних земельних ділянок, а також недоведеність накладення їх на земельну ділянку площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011. Вважає, що накладення спірних земельних ділянок було підтверджено прокурором інформацією сертифікованого інженера землевпорядника ОСОБА_13 від 09 вересня 2022 року, а також викопіюванням з публічної кадастрової карти. Вказує, що суди безпідставно не врахували ці докази.

Крім того, вважає, що судами помилково здійснені посилання на неналежні докази, а саме інформацію з архівного відділу Бучанської районної державної адміністрації від 03 квітня 2023 року, а також лист Державної інспекції архітектури та містобудування України від 08 березня 2023 року, оскільки вони суперечать наданим прокурором доказам.

Вважає помилковими висновки судів, зокрема висновок експертизи, про те, що на спірних земельних ділянках відсутні зазначені позивачем нежитлові будівлі. Посилається при цьому на відомості веб-сервісу Google Earth Pro за період з 2005 до 2019 року та стверджує, що вказані ним будівлі були там, а частково знищені були вже після виділення земельних ділянок.

Також не погоджується з висновками судів про те, що відповідачі у будь-якому разі є добросовісними набувачами земельних ділянок, вважаючи, що вони не проявили достатню обачність, крім перевірки даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та не доклали достатніх зусиль для визначення прав інших осіб стосовно спірних земельних ділянок.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ковриженко О. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій, прокурором не доведений факт накладення спірних земельних ділянок на земельну ділянку державної власності, а також розташування на них будь-яких будівель на час передання їх у власність відповідачів, які є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскільки на час їх придбання жодних заборон чи обтяжень, спорів не існувало, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та ЄСПЛ.

Крім того, просить врахувати, що існує судове рішення, яке набрало законної сили, про відмову прокурору у задоволенні аналогічного позову (справа № 369/10426/14-ц), в якій було встановлено відсутність будівель та споруд ДП «Український карантинний розсадник» на земельних ділянках.

Вказує, що судами були досліджені належні, допустимі та достатні докази на підтвердження того, що спірні земельні ділянки не накладаються на заявлену прокурором земельну ділянку державної власності та відсутність на них будь-яких будівель на час передачі землі в приватну власність, а доводи прокурора зводяться виключно до переоцінки доказів судами, що не входить до компетенції касаційного суду відповідно до статті 400 ЦПК України.

Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судом не береться до уваги відзив Фонду державного майна України, поданий у квітні 2025 року, оскільки він за своїм змістом не є відзивом, так як викладені в ньому доводи є, фактично, приєднанням до касаційної скарги прокурора. Крім того, касаційна скарга прокурором подана в інтересах держави в особі, у тому числі, Фонду державного майна України.

Крім того, ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 41-43 постанови від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у пунктах 20-22 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22), колегія суддів залишає без розгляду подані у квітні 2025 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Ковриженком О. О., відповідь на відзивта у вересні 2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Суткевичем Л. О., письмові пояснення у справі, оскільки вони по суті є штучним поданням відзивів поза межами визначеного процесуального строку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

27 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29 травня 2019 № 10-3243/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 1,8483 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5063.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29 травня 2019 року № 10-3242/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_7 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5064.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29 травня 2019 року № 10-3245/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_12 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5065.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29 травня 2019 року № 10-3240/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_8 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5066.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29 травня 2019 року № 10-3244/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_9 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5067.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29 травня 2019 року № 10-3241/15-19сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_8 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5068.

ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2019 року № 1724 відчужив вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_14 , яка в подальшу здійснила поділ земельної ділянки. Право власності ОСОБА_5 було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 листопада 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2229635232224, номер запису про право власності: 39337900.

28 вересня 2021 року ОСОБА_2 придбав за договором купівлі-продажу земельної ділянки у ОСОБА_5 земельну ділянку, загальною площею 0,9000 га, кадастровий номер 3222484405:03:005:5072, що знаходиться за адресою: Київська область, Бучанський район, Дмитрівська сільська рада, с. Мила.

Вищевказаний договір посвідчений Мединською Н. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 28 вересня 2021 року за реєстровим номером 684 (даний договір є дійсним та не оспорюється третіми особами), а відомості щодо права власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28 вересня 2021 року (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60634658 від 28 вересня 2021 року).

На момент укладення договору купівлі-продажу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мединська Н. В. відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, перевірила документи продавця ОСОБА_5 та підстави належності їй вищевказаної земельної ділянки, зокрема, те, що право власності на земельну ділянку належить продавцю ОСОБА_5 та зареєстровано за нею в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 листопада 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2222963523224, номер запису про право власності: 39337900, яке на момент укладення договору в спорі, в іпотеці та в інших обтяженнях земельна ділянка з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072 не перебувала, будь-яких заборон на відчуження земельної ділянки в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна не було. Про факт повного розрахунку за нерухоме майно, зазначено у пункті 7 договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Між ОСОБА_2 та ТОВ «Теслапроектбуд» укладено договір підряду від 22 січня 2022 року № 23/01-22. Предметом вказаного Договору є виконання ТОВ «Теслапроектбуд» електромонтажних робіт по будівництву трансформаторної підстанції потужністю 400 кВт, кабельної лінії 10 кВт та іншого обладнання для електропостачання виробничої будівлі за адресою: с. Мила кадастровий номер 3222484405:03:005:5072, Києво-Святошинського району, Київської області.

На підставі оплатних договорів, укладених з: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 набувачами та власниками спірних ділянок на даний час є: з кадастровими номерами 3222484405:03:005:5069 та 3222484405:03:005:5071 - ОСОБА_1 , 3222484405:03:005:5072 - ОСОБА_2 , 3222484405:03:005:5064 та 3222484405:03:005:5067 - ОСОБА_3 , 3222484405:03:005:5065, 3222484405:03:005:5066 та 3222484405:03:005:5068 - ОСОБА_4 .

З огляду на інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі - Реєстр речових прав) щодо земельних ділянок: площею 0,7072 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5069, площею 0,2411 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5071, які належать ОСОБА_1 ; площею 0,9 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, яка належить ОСОБА_2 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5064, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5067, які належать ОСОБА_3 ; площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5065, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5066, площею 2 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5068, які належать ОСОБА_4 в Реєстрі речових прав відсутні зареєстровані обтяження та права третіх осіб щодо вищевказаних земельних ділянок.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 жовтня 2008 року, виданого на підставі рішення виконкому Дмитрівської сільської ради від 26 червня 2008 року № 135, нежитлові будівлі, які в цілому складаються з основної будівлі літ. «А» пл. 868,2 кв. м, лабораторного корпуса літ. «Б» пл. 868,4 кв. м, теплиці літ. «В» пл. 1 080,4 кв. м, теплиці літ. «Г» пл. 13 687,4 кв. м, побутового корпусу з підвалом пл. 1 098,3 кв. м, теплиць літ. «Е» - «Є» пл. 11 926,8 кв. м, оранжереї літ. «Ж» пл. 1 079,2 кв. м, будинку охорони літ. «З» пл. 10 кв. м, солесховища літ. «И» пл. 12,6 кв. м, складу міндобрив літ. «Й» пл. 1 702,9 кв. м, котельні літ. «К» пл. 896,2 кв. м, складу-майданчика літ. «Л» пл. 340,6 кв. м, гаража літ. «М» пл. 454,7 кв. м, складу добрив літ. «Н» пл. 191,5 кв. м, майстерні (столірного цеху) літ. «О» пл. 213,5 кв. м, складу літ. «П» пл. 135,6 кв. м, складу літ. «Т» пл. 33,6 кв. м, ГРП літ. «У» пл. 52,5 кв. м, насосної (хлораторної) літ. «С» пл. 4,7 кв. м, прохідної літ. «Х» пл. 9,0 кв. м, ТП-3 літ. «Ю» пл. 42,9 кв. м, ТП-2 літ. «Щ» пл. 60,3 кв. м, ТП-1 літ. «Я» пл. 39,5 кв. м, орогожі № 1, № 2, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на праві державної власності належать державі в особі Міністерства з питань житлово-комунального господарства України на праві повного господарського відання державного підприємства «Український карантинний розсадник».

Право державної власності в особі Міністерства з питань житлово-комунального господарства України з правом господарського відання ДП «Український карантинний розсадник» на вказані об`єкти нерухомості (виробничий комплекс), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 лютого 2015 року.

Рішеннями державного реєстратора КП «Реєстрація плюс» Грачової І. В. від 13 травня 2019 року № 46836208, № 46836196 зареєстровано припинення права державної власності на вищезазначені об`єкти нерухомості (виробничий комплекс) за вищевказаною адресою, із закриттям розділу щодо права державної власності (права господарського відання) на вищевказані об`єкти нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (підстава: знищення об`єкта нерухомого майна).

За результатами розгляду скарги Київської обласної прокуратури, на підставі висновку центральної Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 09 серпня 2021 року Міністерством юстиції України прийнято рішення у формі наказу від 26 серпня 2021 року № 3017/5 «Про задоволення скарги», яким скасовано рішення державного реєстратора від 13 травня 2019 року за індексними номерами 46836208, 46836196 про припинення права державної власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

14 травня 2019 року зареєстровано право власності Головного управління Держгеокадастру у Київській області на земельну ділянку площею 12,39 га, кадастровий номер 3222484405:03:005:5011 за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на лист Міністерства розвитку громад та території України від 20 квітня 2021 року № 7/8.5/5878-21 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання управління Міністерством розвитку громад та території України об`єктами державної власності» від 09 листопада 2011 року № 1114-р державне підприємство «Український карантинний розсадник» (код ЄДРПОУ) 35411469 належить до сфери управління Мінрегіону.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01 липня 2014 року у справі № Б8/132-12 ДП «Український карантинний розсадник» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Пилипенка В. В.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 911/248/19 провадження у справі № Б8/132-12 про банкрутство закрито та наказом Мінрегіону від 15 липня 2019 року № 254/К покладено виконання обов`язків ліквідатора ДП «Український карантинний розсадник» на ОСОБА_16 .

Згідно з інформацією, наданою виконувачем обов`язків директора ДП «Український карантинний розсадник» ОСОБА_16 листом від 23 жовтня 2019 року № 23/10/19-01, арбітражним керуючим Пилипенком В. В. передано печатку, установчі документи та інші документи ДП «Український карантинний розсадник», згідно акту приймання-передачі від 22 жовтня 2019 року документації щодо ДП «Український карантинний розсадник».

Наказом Фонду державного майна України від 01 серпня 2018 року № 1019 «Про прийняття рішення про приватизацію державного підприємства «Український карантинний розсадник» прийнято рішення про приватизацію ДП «Український карантинний розсадник» шляхом продажу єдиного майнового комплексу на аукціоні з умовами.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 05 листопада 2007 року № 167 «Про передачу нерухомого майна з балансу Державної агрофірми «Квіти України» на баланс Державного підприємства «Український карантинний розсадник» передано з балансу Державної агрофірми «Квіти України» на баланс ДП «Український карантинний розсадник» з правом постійного господарського відання об`єкти нерухомого майна, що розташовані на АДРЕСА_1 .

На вказані об`єкти нерухомого майна оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 березня 2015 року інвентарний номер: 35339340, де власником майна визначено Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

11 червня 2015 року Держгеокадастром був погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування ДП «Український карантинний розсадник» для ведення підсобного сільського господарства площею 12,3900 га в межах АДРЕСА_1 та видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11 червня 2015 року за номером НВ_3204557272015 про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011.

З огляду на лист від 03 квітня 2023 року № 05-06/220 архівного відділу Бучанської районної державної адміністрації, розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації про відведення у постійне користування земельної ділянки Державному підприємству «Український карантинний розсадник» (адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, Дмитрівська сільська рада, с. Мила) за період з 2008 по 2020 роки не виявлено.

Відповідно до висновку технічного обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, проведеного станом на 04 березня 2024 року, виконаного фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_17 згідно з Порядком проведення технічної інвентаризації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 488, виконано комплекс робіт (надано послуг) по проведенню обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 3222484405:03:005:5072, розташованої за адресою: Київська область, Бучанський район, Дмитрівська територіальна громада, село Мила, яка належить ОСОБА_2 та встановлено, що на земельній ділянці площею 0,9 га (кадастровий номер 3222484405:03:005:5072) за адресою: Київська область, Бучанський район, Дмитрівська територіальна громада, село Мила, будь-які будівлі та споруди відсутні.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 17 листопада 2023 року № 1659/11-2023, станом на дату проведення візуально-інструментального обстеження в межах поверхні земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, площею 0,9000 га за адресою: Київська області, Бучанський район, с. Мила, розташованих будівель та споруд, чи залишків будівель не виявлено.

Відповідно до листа Державної інспекції архітектури та містобудування України від 08 березня 2023 року № 1552/04/13-23, шляхом перевірки відомостей, які містяться в Реєстрі будівельної діяльності, за параметрами пошуку «кадастровий номер земельної ділянки - 3222484405:03:005:5072, 3222484405:03:005:5011», «адреса об`єкта будівництва - АДРЕСА_1 » інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, станом на дату надання відповіді не виявлено.

Фотоматеріали Звіту про грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 3222484405:03:005:5072), проведеної суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Укрспецексперт», дата оцінки 14 квітня 2023 року, підтверджують відсутність будівель розташованих на вказаній земельній ділянці.

Згідно з відомостями картографічних даних безкоштовного картографічного веб-сервісу від компанії Google (Earth Pro) на території, де розташовані спірні земельні ділянка за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Мила, у період з 08 вересня 2005 року до 15 квітня 2022 року відсутні від забудови.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2022 року № 904/738/22, від 06 вересня 2023 року у справі

№ 910/21329/17, від 17 вересня 2024 року у справі № 910/10049/22, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також зазначає про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволенню підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Проте певні висновки судів підлягають уточненню, що не впливає на їх законність.

Відповідно до частин першої другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням зазначених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно із частиною першою статті 81 ЗК Українигромадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до частин першої та другої статті 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України, у редакції 2019 року, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області є територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, який уповноважений здійснювати передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Зокрема, до таких повноважень входить затвердження проектів землеустрою.

Згідно із положеннями статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Частинами першою-п`ятою статті 79-1 ЗК України передбачено що, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно із частинами третьою-п`ятою, восьмою та дев`ятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» особа, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноважена нею особа з метою здійснення державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подає: заяву; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документацію із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви перевіряє відповідність документів вимогам законодавства, за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім наданим сторонами доказам, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави щодо земельної ділянки, не надав доказів як відведення у постійне користування ДП «Український карантинний розсадник» земельної ділянки площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011, так і фактичного розташування на спірних земельних ділянках, станом на час передання їх у приватну власність громадян, об`єктів нерухомого майна, зокрема виробничого комплексу закріпленого на праві господарського відання за ДП «Український карантинний розсадник».

Саме щодо таких висновків Верховний Суд вважає за необхідне їх уточнити.

У касаційній скарзі прокурор зазначає, що суди дійшли помилкових висновків про ненакладення спірних земельних ділянок на земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011. Указане зазначено у мотивах судового рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції.

Проте з урахуванням змісту мотивів і висновків як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, чітко убачається, що суди виходили із того, що прокурор не довів, не подав належних і допустимих доказів на підтвердження відведення у постійне користування ДП «Український карантинний розсадник» земельної ділянки площею 12,39 га з кадастровим номером 3222484405:03:005:5011.

Зазначене підтверджується доказами, поданими державними органами, органами місцевого самоврядування, які зазначені як у судових рішеннях, так і у цій постанові.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що накладення спірних земельних ділянок було підтверджено прокурором інформацією сертифікованого інженера землевпорядника ОСОБА_13 від 09 вересня 2022 року, а також викопіюванням з публічної кадастрової карти, які суди не врахували, є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій досліджувалися вказані докази в сукупності з іншими наявними у справі доказами, їм була надана правова оцінка та обґрунтування відхилення таких доказів, оскільки вони суперечать іншим доказам у справі, які в своїй сукупності підтверджуються відсутність будівель на спірних земельних ділянках на час їх передачі у приватну власність, про які було заявлено прокурором. Така оцінка доказів узгоджується з вимогами статті 89 ЦПК України.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів.

Стаття 131-1 Конституції України визначає, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін і змагальності процесу (див.: справа «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00; справа «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01; справа «Мукій проти України» (Mukiy v. Ukraine) від 21 жовтня 2021 року, заява № 12064/08 та інші).

Відповідно до Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону», у Висновку № 3 Консультативної ради європейських прокурорів про «Роль прокуратури за межами сфери кримінального права» чітко зазначається, що участь прокурора поза межами кримінального процесу не повинна становити конфлікт інтересів, мають бути дотримані права усіх сторін процесу на справедливий суд, на змагальність процесу як елемент принципу верховенства права.

У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що змагальність сторін справи стосується й прокурора, який пред`явив позов в інтересах держави.

Зміст позову прокурора, як і зміст касаційної скарги прокурора указує на те, що прокурор вважав, що лише докази, подані ним повинні бути в обов`язковому порядку враховані. При цьому інші докази, які надані саме органом держави, органом місцевого самоврядування і які суперечать доказам, поданим прокурором, апріорі, без жодного належного мотивування прийняті судом бути не можуть.

Верховний Суд з такими доводами касаційної скарги прокурора не погоджується і вважає, що суди дали належну правову оцінку всім доказам, наявним у справі, у системному зв`язку та їх сукупності.

Отже, належних, допустимих та достатніх доказів на спростування встановлених судами обставин прокурором надано не було, тобто ним не доведено тих обставин, на які він посилався в позовній заяві, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України.

Посилання касаційної скарги прокурора на дані веб-порталу Google Earth Pro за період з 2005 по 2019 рік та ствердження, що вказані ним будівлі були на спірних земельних ділянка, а частково знищені вже після виділення земельних ділянок, спростовується встановленими судом першої інстанції обставинами, а саме судом були досліджені відповідні дані з безкоштовного картографічного веб-сервісу від компанії Google (Earth Pro) та встановлено, що територія де розташовані спірні земельні ділянки у період з 08 вересня 2005 року до 15 квітня 2022 року була вільна від забудови.

Більш того, суди взяли до уваги, що відповідно до висновку технічного обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, проведеного станом на 04 березня 2024 року, виконаного ФОП ОСОБА_17 згідно з Порядком проведення технічної інвентаризації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 488, виконано комплекс робіт (надано послуг) по проведенню обстеження земельної ділянки, кадастровий номер 3222484405:03:005:5072, розташованої за адресою: Київська область, Бучанський район, Дмитрівська територіальна громада, село Мила, яка належить ОСОБА_2 та встановлено, що на земельній ділянці площею 0,9 га (кадастровий номер 3222484405:03:005:5072) за адресою: Київська область, Бучанський район, Дмитрівська територіальна громада, село Мила, будь-які будівлі та споруди відсутні та згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 17 листопада 2023 року № 1659/11-2023, станом на дату проведення візуально-інструментального обстеження в межах поверхні земельної ділянки з кадастровим номером 3222484405:03:005:5072, площею 0,9000 га за адресою: Київська області, Бучанський район, с. Мила, розташованих будівель та споруд, чи залишків будівель не виявлено.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що відповідачі є недобросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскільки, незважаючи на відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яких заборон на час придбання ними майна, вони не проявили достатньої обачності та не доклали достатніх зусиль для визначення прав інших осіб стосовно спірних земельних ділянок.

Судами попередніх інстанцій було належно проаналізовано добросовісність відповідачів при придбанні спірних земельних ділянок.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК Українимайно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК Українизалежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Відтак, добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» (Stretch v. Uпіted Кіngdom, 44277/98) визнання недійсним правового акту органу влади згідно якого особа набула права власності на майно та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що орган влади порушив закон є неприпустимим. У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції» (посилання на дане рішення Європейського суду з прав людини містяться у судових рішеннях у аналогічних справах, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Окрім того, у цій справі ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Окрім норм прямої дії Основного закону, суд виходить з того, що чинним законодавством не передбачено обов`язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки в аспекті її реального цільового призначення та дотримання порядку розпорядження нею. Тобто фактично у разі задоволення позову обов`язки органу влади з дотримання законодавства при вирішенні земельних питань перекладаються на фізичну особу.

Крім цього, на фізичну особу покладається за будь-яких обставин тягар перевірки та ревізування рішень органу влади, чим скасовується презумпція правомірності таких рішень, що суперечить вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

Отже, набувач земельної ділянки законно презюмує, що рішення Держгеокадастру як державного органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 2024 року (Заява № 70445/13) суд наголосив, що позбавлення особи права власності на її земельну ділянку без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства, якщо такі були, з одного боку, та правом особи на мирне володіння своїм майном, з іншого, що становить непропорційний тягар для власника майна

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що у осіб, які придбавали відповідні земельні ділянки були відсутні будь-які підстави сумніватись у достовірності та законності володіння відповідною власністю. Зі змісту договорів купівлі-продажу, за якими співвідповідачі придбавали відповідні земельні ділянки, вбачається, що наведені договори були оплатними. Відповідачі обґрунтовано покладались на офіційну інформацію, внесену до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, достовірність та об`єктивність якої була гарантована державою, такі співвідповідачі понесли майнові витрати на придбання відповідних земельних ділянок, тому витребування у таких осіб, які добросовісно набули відповідне нерухоме майно, придбаних земельних ділянок суперечитиме засадам справедливості, добросовісності і розумності цивільного закону, принципу належного урядування та принципу пропорційності втручання держави у право мирного володіння майном.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанції правильно вказали, що, звертаючись до суду із цим позовом з метою захисту інтересів держави, прокурор фактично посилався на те, що внаслідок витребування спірних земельних ділянок держава в особі Фонду державного майна України в порядку реалізації рішення про приватизацію ДП «Український карантинний розсадник» здійснить продаж з аукціону розташованого на цих земельних ділянках виробничого комплексу (об`єктів нерухомого майна). Проте, відсутність у матеріалах справи доказів фактичного існування об`єктів нерухомого майна, які складають єдиний майновий комплекс, переданий в управління ДП «Український карантинний розсадник», та доказів розташування цих об`єктів нерухомості на спірних земельних ділянках, належних відповідачам у справі, свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог та ставить під сумнів наявність переваги державних інтересів перед приватними інтересами відповідачів у збереженні права на земельну ділянку.

Посилання прокурора на неврахування судами попередніх інстанцій практики Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки у наведених прокурором справах, які були предметом розгляду Верховним Судом були встановлені інші фактичні обставини.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права й зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення змінити, шляхом викладення мотивів для відмови у задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Фонду державного майна України у редакції цієї постанови.

Проте вказане порушення не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.

У решті рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк