Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2019 року у справі №524/7706/17

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 524/7706/17

провадження № 61-3128св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності.

Позов обґрунтований тим, що02 березня 2013 року між сторонами шлюб розірвано. За час шлюбу вони придбали кв. АДРЕСА_1 та автомобіль марки "Toyota", модель "Corolla 1.6", 2008 року випуску. Вказана квартира придбана згідно з договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Васильченко О. Б., приблизно у 2001-2002 роках. Автомобіль придбаний за спільні кошти в кредит, 19 червня 2008 року зареєстрований на ім'я ОСОБА_2.

Після розірвання шлюбу сторони домовились, що поділ спільного майна подружжя буде проведено після досягнення повноліття сином ОСОБА_3. На надіслану позивачем ОСОБА_1 заяву-пропозицію від 02 серпня 2017 року про добровільний розподіл майна відповідач не відреагував.

Позивач просила поділити майно, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1, як подружжю. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частини автомобіля марки "Toyota", модель "Corolla 1.6", 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований у Кременчуцькому відділі реєстраційно-екзаменаційної роботи 19 червня 2008 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 жовтня 2018 року позов задоволено частково. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини кв. АДРЕСА_1. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини кв. АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 320,00 грн.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вважала, що її права як власника порушені у серпні 2017 року у зв'язку з неотриманням згоди ОСОБА_2 добровільно поділити майно після отримання ним письмової пропозиції про добровільний поділ майна, а тому строки звернення до суду позивач не пропустила.

Відмовивши в позові в частині поділу автомобіля, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіля немає у зв'язку з його реалізацією.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 жовтня 2018 року скасовано. У позові відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.

Скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що строк позовної давності необхідно відраховувати з дати реєстрації розірвання шлюбу, тобто з 02 березня 2013 року, оскільки шлюб між сторонами було розірвано 17 жовтня 2003 року в судовому порядку до набрання чинності СК України. Відповідач заявив про застосування позовної давності, позивач не надала суду заяву про наявність причин пропущення позовної давності та їх поважність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, просила скасувати оскаржуване рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що шлюбні відносини між сторонами припинені з серпня 2003 року, оскільки у 2003 році сторони посварилися, проте пізніше помирилися і продовжили проживати як одна сім'я до 2012 року.

Позивач вважає, що підтвердженням спільного проживання сторін є квитанції про сплату коштів із сімейного бюджету з 2008 року до 2010 року за кредитним договором, який виданий на придбання автомобіля, та спільні фотографії.

Позивач вважає, що про порушення свого права дізналася 02 серпня 2017 року, оскільки на заяву-пропозицію щодо добровільного поділу майна відповідач не відреагував. Тому відсутні підстави для застосовування наслідків пропуску позовної давності.

Касаційна скарга не містить доводів у частині відмови у позові про поділ автомобіля марки "Toyota", модель "Corolla1.6", 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Вважає рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, поданий через адвоката Лазоренка О. В., мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач звернулася до суду з пропуском позовної давності, на підтвердження того, що ОСОБА_1 дізналася про порушене право лише в 2017 році належних та допустимих доказів вона не надала.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law39~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law40~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law41~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law42~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що08 січня 1999 року сторони уклали шлюб.

За час шлюбу відповідач уклав договір купівлі-продажу, згідно з яким придбав квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 19 грудня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Васильченко О. Б.

У червні 2008 року відповідач придбав автомобіль марки "TOYOTA", модель "COROLLA", номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3,2008 року випуску.

Відповідно до інформації з Територіального сервісного центру 5342 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Полтавській області, автомобіль марки "TOYOTA" модель "COROLLA", номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3,18 січня 2018 року перереєстровано на нового власника ОСОБА_4 на підставі договору, укладеного у суб'єкта господарювання ПП "Авто-старт-плюс" від 17 січня 2018 року № 6987/18/000243.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 жовтня 2003 року, шлюб між сторонами розірвано. Реєстрація розірвання шлюбу проведена Автозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області 02 березня 2013 року.

02 серпня 2017 року ОСОБА_1 надіслала відповідачу заяву-пропозицію про добровільний поділ майна. Отримавши цю заяву 09 серпня 2017 року, відповідач не вчинив дій, які б свідчили про його згоду здійснити поділ спільного майна.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 23 Кодексу про шлюб та сім'ю України (чинного на час придбання сторонами квартири) (далі - КпШС України) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частинами 1 , 2 , 4 , 5 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Суд першої інстанції виходив з того, що права позивача як власника порушені у серпні 2017 року у зв'язку з неотриманням згоди ОСОБА_2 добровільно поділити майно після отримання ним відповідної письмової пропозиції, а тому строки звернення до суду позивач не пропустила. Відмовивши в позові в частині поділу автомобіля, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіля немає у зв'язку з його реалізацією.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позовну давність необхідно обчислювати з дати реєстрації розірвання шлюбу, тобто з 02 березня 2013 року, оскільки шлюб між сторонами було розірвано 17 жовтня 2003 року в судовому порядку до набрання чинності СК України.

Згідно з частинами 1 -3 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частинами 1 -3 статті 263 ЦПК України.

Зазначеним вимогам судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає огляду на таке.

Згідно зі статтею 44 КпШС України (чинної на час постановлення рішення суду про розірвання шлюбу) шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

Згідно з пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (частина 2 статті 114 СК України). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 01 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України.

Судами встановлено, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 жовтня 2003 року, а реєстрація розірвання шлюбу проведена Автозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області 02 березня 2013 року.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 44 КпШС України шлюб між сторонами у цій справі вважається припиненим з 02 березня 2013 року, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення СК України та ЦК України.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 161 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених статті 20 СК України. У випадках, передбачених частиною 1 цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено частиною 1 цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовну давність необхідно обчислювати з дати реєстрації розірвання шлюбу, тобто з 02 березня 2013 року, оскільки шлюб між сторонами розірвано в судовому порядку до набрання чинності СК України, не відповідає нормам матеріального права. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, а не з дати припинення шлюбу.

Обгрунтованим є висновок суду першої інстанції, що позивач не пропустила позовну давність, оскільки ОСОБА_1 02 серпня 2017 року надіслала ОСОБА_2 заяву-пропозицію про добровільний поділ майна, проте, отримавши вказану заяву 09 серпня 2017 року, відповідач не вчинив дій, які б свідчили про його згоду здійснити поділ спільного майна, тому з цього моменту ОСОБА_1 дізналася, що її права як власника порушені і 11 жовтня 2017 року звернулась до суду за захистом своїх прав із позовом.

Верховний Суд не може переоцінити доводи суду першої інстанції щодо моменту, коли позивач довідалася про порушення свого права на майно, набуте сторонами за час шлюбу.

Оскільки квартира АДРЕСА_1 набута сторонами за час перебування у шлюбі, суд першої інстанції провів її поділ відповідно до вимог СК України та ЦК України.

Суд апеляційної інстанції не навів переконливі аргументи на спростування висновків суду першої інстанції, тому безпідставно скасував рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 жовтня 2018 року, яке ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З урахуванням сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання касаційної скарги - 1
280,00 грн, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1 280,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року скасувати, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 жовтня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 280 (одну тисячу двісті вісімдесят) грн 00 коп судового збору, сплаченого за розгляд справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. С. Олійник

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний Г. І. Усик

В. В. Яремко