Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.06.2019 року у справі №373/1994/17

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 373/1994/17

провадження № 61-6924св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Штелик С. П. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2018 року у складі судді Реви О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2019 року у складі суддів: Сушко Л. П., Іванової І. В., Сержанюка А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Всеукраїнська громадська організація "Журналісти проти корупції",

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Всеукраїнської громадської організації "Журналісти проти корупції" про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що Указом Президента України від 14 лютого 2015 року його переведено на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, де він працює до теперішнього часу. 15 вересня 2017 року ним як суддею розглянуто заяву керівника Львівського відділення ВГО "Журналісти проти корупції" ОСОБА_2 про відвід слідчого судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_4 у кримінальному провадженні. У зв'язку із відмовою у задоволенні заяви про відвід судді, ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті ВГО "Журналісти проти корупції" ОСОБА_2 розміщено публікацію під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2, чи "в пику"? ". Крім того, електронне посилання на указану публікацію було розміщено на сторінці ВГО "Журналісти проти корупції" у соціальній мережі "Facebook". Текст публікації містить недостовірну інформацію, оціночні судження та припущення автора, що висловлені в брутальній, принизливій та непристойній формі, що принижує його гідність, порочить честь і ділову репутацію.

Просив визнати публікацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 через веб-сайті Всеукраїнської громадської організації "Журналісти проти корупції" такою, що порушує його права, містить недостовірну інформацію, принижує честь, гідність і ділову репутацію; заборонити поширення вищезазначеної публікації та зобов'язати відповідачів видалити її з усіх веб-сайтів мережі Інтернет, зокрема, з електронних сторінок за адресами: ІНФОРМАЦІЯ_3; ІНФОРМАЦІЯ_4; ІНФОРМАЦІЯ_5.

Також просив зобов'язати відповідачів у десятиденний строк з моменту набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію відносно нього, розмістивши на веб-сайті ВГО "Журналісти проти корупції" та сторінках у соціальній мережі "Facebook" шляхом постійної демонстрації повідомлення наступного змісту: "Раніше поширена на сайті ВГО "Журналісти проти корупції" публікація ОСОБА_2 від ІНФОРМАЦІЯ_1 про діяльність судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області ОСОБА_1 містила інформацію, що не відповідає дійсності, оціночні судження та припущення автора публікації, які принижують честь, гідність і ділову репутацію судді ОСОБА_1. Публікація видалена згідно рішення суду від (дата)"/або ".. видалена на вимогу ОСОБА_1", якщо це відбудеться до ухвалення рішення суду/. Просив зобов'язати відповідачів у десятиденний строк з моменту набрання законної сили рішенням суду розмістити на веб-сайті ВГО "Журналісти проти корупції" та їхніх сторінках у соціальній мережі "Facebook" шляхом постійної демонстрації текст рішення суду у справі.

Також поставив вимогу про стягнення з відповідачів солідарно на свою користь відшкодування моральної шкоди в сумі 100 тис. грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

ПостановоюКиївського апеляційного суду від 11 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що оціночні висловлення відповідача не носять характеру фактів, стаття головним чином сфокусована на рішенні та діях судді ОСОБА_1 в справі за участю відповідача ОСОБА_2, який критикує певну посадову особу, якою є позивач, та припускає певні події у зв'язку з цим, на власний розсуд дає оціночні поняття процесуальним нормам. Вислови, які просить спростувати позивач, є оціночними судженнями, що висловлені в ході риторики з приводу перебування позивача на займаній ним посаді судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області та розгляду ним конкретно-визначеної судової справи, які не підлягають доведенню.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

(1) Доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та задовольнити його позов, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування матеріального закону.

Касаційна скарга мотивована тим, що текст публікації містить недостовірну інформацію, оціночні судження та припущення автора, що висловлені в брутальній, принизливій та непристойній формі, що принижує його гідність, порочить честь і ділову репутацію. Апеляційний суд розглянув справу неповноважним складом - без відповідної правової підстави заміни судді Сліпченка О. І. на Іванову І. В.

(2) Позиція ОСОБА_2.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що його оціночні висловлення не носять характеру фактів, тому не підлягають спростуванню, стаття головним чином сфокусована на рішенні та діях судді ОСОБА_1

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року цивільну справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами у складі колегії з п'яти суддів; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положеньЗакону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті (ІНФОРМАЦІЯ_3), що належить ВГО "Журналісти проти корупції", було розміщено статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_6". Автором статті є відповідач ОСОБА_2.

Позивач просив визнати такою, що принижує його гідність, порочить честь і ділову репутацію, інформацію, зокрема (мовою оригіналу із збереженням стилістики автора статті): "Бачите шановні читачі, який молодий за віком згаданий суддя і наскільки просякнутий брехнею цей молодик? Має 36 років, а обдурює іменем України набагато старших за себе громадян. Ні стида, ні совісті? Ганьба таким суддям! "; "..брехня під час судочинства. Це якраз яскравий приклад суддівської вакханалії. Виробляють все, що хочуть. Збреше і навіть не оком не моргне - вже виробився імунітет до правдивої інформації? "; "Сприймається тільки брехня? Чи може він навчився згаданих "премудростей" від колишнього президента України ОСОБА_3, що призначив його суддею Гірницького районного суду м. Макіївки? А може від міської ради Макіївки чи КРУ в Донецькій області? Це для чого він приїхав у Новоград-Волинський? Щоб брехню розводити? Щоб захищати правопорушників? "; "Мені показали велику дулю! Суд відмовив мені у доступі до правосуддя.."; "/суддя/.. на стороні Слідчого відділу поліції, що вчинив порушення Закону і не вніс відомості про злочин до ЄРДР? Тому що вигороджує працівників прокуратури, які дали вказівку слідчому відділу поліції не включати відомості, викладені у повідомленні про злочин до ЄРДР? "; "..Ось таку брехню іменем України постановив суддя ОСОБА_1.! Хто ж навчив так нагло брехати? "; "Це він бреше у 36 років, а що буде витворяти у 50 або 60 років? Де ж ті документи, які свідчать про належне повідомлення мене? Хто ж йому їх показував, чи він може незрячий? Може не вміє адекватно оцінювати навколишні обставини? Він що хворий?

Що ж долучено до справи? Фальшивка? Ось так, шановні читачі знущаються на нами судді! "; "Візьми, дай "тишком" в пику за брехню, щоб пам'ятав на майбутнє - така майнула думка! "; "Поки будемо писати до Вищої Ради Правосуддя, поки Рада призначить скаргу до розгляду, поки ця справа буде очікувати своєї черги (пів року, рік, два), знайдуться сердобольні члени ВРП, які знівелюють його вчинок до простого, невинного проступку і подарують" йому це (не безкоштовно звичайно)."; "Ну влетить він в копійку? І що з того? Він після цього вже з натхненням буде брехати, знаючи, що ВРП захистить його. Так що ефективніше - писати до ВРП чи "в пику"? ".

У статтях 28, 68 Конституції України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність.

Разом з тим у статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Враховуючи наведене, беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно із статтею 277 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Відповідно до частини 1 статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз'яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі "Нова газета" та Бородянський проти Росії", що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі "Лінгенс проти Австрії").

Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3,4,6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право поваги до приватного і сімейного життя. Право на повагу до приватного життя є правом на приватність, правом жити так, як кожен того бажає, і бути захищеним від оприлюднення фактів приватного життя. Вимога поваги до приватного життя автоматично обмежується в тій мірі, в якій окрема особа сама ставить своє особисте життя у залежність від громадського життя або інших інтересів, які забезпечуються захистом.

Колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що позивач, обіймаючи посаду судді, автоматично обмежив своє право на приватність життя, оскільки набув статусу публічної особи, інформація, викладена відповідачем у статті, стосуються позивача не як приватної, а як публічної особи.

ОСОБА_2, даючи оцінку подіям відносно особи позивача як судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, займаної ним посади та його діяльності, висловив свої погляди, поширена відносно позивача інформація є оціночним судженням, а не фактичним твердженням.

Суди попередніх інстанції з дотриманням вимог процесуального закону надали належну оцінку кожному висловлюванню, про спростування яких просив позивач, та дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про спростування недостовірної інформації, захист честі та гідності, а вимога про відшкодування моральної шкоди як похідна, задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Щодо посилань у касаційній скарзі на неналежність складу колегії апеляційного суду при розгляді справи, необхідно зазначити таке.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У § 37 рішення "Posokhov v. Russia", заява № 63486/00, ЄСПЛ зазначив, що словосполучення "встановлений законом" відноситься не тільки до правової основи самого існування суду, але і до складу суду у кожній справі (див. рішення ЄСПЛ "Buscarini v. San Marino" від 04 травня 2000 року, заява № 31657/96).

Відповідно до вимог частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу.

Згідно матеріалів справи для розгляду спору в апеляційному суді протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів:

Сушко Л. П., Сержанюка А. С. та Сліпченка О. І. (т. 2, а. с. 43).

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд розглянув справу неповноважним складом - без відповідної правової підстави заміни судді Сліпченка О. І. на Іванову І. В.

Разом з тим, такі доводи спростовуються змістом протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів від 07 березня 2019 року, згідно якого суддю Іванову І. В. включено до колегії суддів для розгляду цієї справи у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Сліпченка О. І. (т. 2, а. с. 75).

З урахуванням викладеного, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення судів попередніх інстанцій містять вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі тих доказів, що надані учасниками справи та які мають значення для її вирішення, а також обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

І. М. Фаловська