Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.12.2019 року у справі №303/4230/18

Постанова

Іменем України

13 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 303/4230/18

провадження № 61-22266св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,

Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: приватний нотаріус Тячівського районного нотаріального округу Стойка Надія Михайлівна, Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 липня 2019 року у складі судді Курах Л. В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року складі колегії суддів: Мацунича М. В., Собослоя Г. Г., Готри Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу (далі - Тячівський РНО) Стойки Н. М. та Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним рішення державного реєстратора.

Позовні вимоги мотивовані тим, що право власності відповідач оформив не на підставі договору купівлі-продажу, а на підставі договору іпотеки одноосібно на себе, що є порушенням застосування рішення Мукачівського міськрайонного суду від 30 червня 2010 року, яким надано дозвіл на укладення договору купівлі-продажу з іншою особою. Жодного письмового повідомлення вона як власник іпотечного майна не отримувала, та реєстрація права власності відбулась приватним нотаріусом Тячівського РНО, однак місцезнаходженням майна є м. Мукачево.

Таким чином, просила визнання недійсним рішення державного реєстратора щодо внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень за одноосібним власником ПАТ КБ "ПриватБанк" за № 17059399.

Короткий зміст судових рішень

РішеннямМукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 липня 2019 року, залишеним без змін постановоюЗакарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року позовзадоволено; визнано недійсним рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Тячівського РНОСтойки Н. М. щодо внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень за одноосібним власником ПАТ КБ "ПриватБанк" за номером: 17059399; судові витрати віднесено за рахунок позивача.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що укладаючи у 2006 році іпотечний договір, позивач не узгоджував з іпотекодержателем умови щодо автоматичного звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором - нотаріусом, а, значить, таку згоду він не надав, а надав лише згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку", тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Однак під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ПАТ КБ "Приватбанк" укладено не було, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду АТ КБ "ПриватБанк",посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою те, що сторони досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя.

Вказує на те, що статтею 37 Закону України "Про іпотеку" не виключалася можливість позасудового задоволення вимог іпотекодержателя на підставі відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що і було зроблено банком.

Також посилається на те, що в матеріалах справи містяться докази направлення позивачу повідомлення про усунення порушень умов кредитного договору, однак суди зробили помилковий висновок про відсутність таких доказів.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, посилаючись на те, що дії відповідачів є протиправними, а рішення щодо реєстрації майна незаконним.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що16 березня 2006 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 12
000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 15 березня 2010 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 17 березня 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "Приватбанк" укладено іпотечний договір, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1.

22 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Тячівського РНО Закарпатської області винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32016189, про реєстрацію за ПАТ КБ "ПриватБанк" права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно інформаційної довідки від 24 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Стойка Н. М. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 згідно договору іпотеки, серія та номер 753, виданого 17 березня 2006 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою, третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".

Оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 17 березня 2006 року, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України "Про іпотеку" в редакції від 24 січня 2006 року.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

При цьому згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Сторони договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 21 та 26 договору іпотеки.

Разом із тим, відповідно до пункту 26 передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки про що письмово повідомляється іпотекодавець.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що укладаючи у 2006 році іпотечний договір, позивач не узгоджував з іпотекодержателем умови щодо автоматичного звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ним права власності у порядку реєстрації такого права державним реєстратором - нотаріусом, а, значить, таку згоду він не надав, а надав лише згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку", тобто в порядку укладення окремого договору про задоволення таких вимог, який і міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Установлено, що під час відчуження спірної квартири договору про її добровільну передачу у власність ПАТ КБ "Приватбанк" укладено не було, а ОСОБА_1 як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.

Ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на момент укладення договору), ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов'язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за банком права власності на спірну квартиру, не можна вважати законними.

Правова позиція щодо аналогічних правовідносин зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17.

У касаційній скарзі банк посилається на те, що сторони досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, а статтею 37 Закону України "Про іпотеку" не виключалася можливість позасудового задоволення вимог іпотекодержателя на підставі відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що і було зроблено банком. Крім того, вказує на наявність у матеріалах справи доказів направлення позивачу повідомлення про усунення порушень умов кредитного договору.

Слід зазначити, що чинна на момент укладення іпотечного договору редакція статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачала необхідність укладення окремого договору з цього приводу, чого зроблено не було. Відповідні зміни до статті 37 Закону України "Про іпотеку", якими передбачалася можливість реєстрації права власності за іпотекодержателем на підставі самого іпотечного застереження, внесені 25 грудня 2008 року, а отже, не поширюються на правовідносини, які виникли між сторонами.

Доводи банку щодо помилковості висновку суду про відсутність доказів направлення та отримання боржником письмової вимоги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції та апеляційний суд установив, що такі докази містяться у матеріалах справи, однак зробив висновок про те, що відсутність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову, а зазначене не призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 липня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

В. С. Жданова

В. О. Кузнєцов