Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2019 року у справі №201/16208/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 201/16208/17

провадження № 61-1774св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2018 року, постановлену у складі судді Федорищева С. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 28 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів:

Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про вселення.

В обґрунтування позову вказував, що з 11 вересня 2004 року до 25 квітня 2017 року перебував у шлюбі з відповідачем. За час шлюбу сторони за кредитні кошти купили квартиру

АДРЕСА_1. Кредитний договір укладений із відповідачем, проте погашення заборгованості за ним сторони здійснювали разом.

У 2015 році відповідач фактично припинила з ним сімейні відносини та почала проживати у квартирі

АДРЕСА_2, а він залишився проживати у спільній квартирі.

У жовтні 2017 року невідомі особи, посилаючись на укладення з

ОСОБА_2 договору оренди квартири, виселили його з квартири

АДРЕСА_1.

Вважаючи незаконним його виселення, позивач просив вселити його в квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року позов залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у даній справі використовує прийоми, які призводять до зволікання у розгляді справи, а саме з моменту звернення до суду з позовом намагається затягнути розгляд справи, посилаючись на кримінальне провадження, яке перебуває в органах досудового розслідування, не надаючи при цьому доказів. Суд першої інстанцій розцінив таку поведінку позивача як зловживання процесуальними правами та дійшов висновку про застосування правових наслідків недобросовісної поведінки сторони у справі і залишив позов без розгляду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року - без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про існування підстав для залишення без розгляду позовної заяви внаслідок зловживання позивачем процесуальними права.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи містять докази повторної неявки позивача в судове засідання за умови належного повідомлення та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, що вказує на існування правових підстав для залишення позову без розгляду за пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Апеляційний суд врахував, що неявка позивача у судові засідання спрямована на зловживання процесуальними правами та затягування розгляду справи, що призводить до порушення розумних строків її розгляду, з урахуванням того, що справа призначалась до розгляду неодноразово і лише двічі позивач був присутній у судовому засіданні

(22 листопада 2016 року, 16 березня 2018 року).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про існування правових підстав для залишення без розгляду його позову, оскільки він завчасно подав до суду першої інстанції заяву, в якій повідомив підстави для відкладення розгляду справи та причину неявки в судове засідання.

На думку заявника, його дії щодо кожного призначеного судом першої інстанції судового засідання відповідають нормам процесуального права, тому суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про зловживання процесуальними правами, оскільки ці дії направлені виключно на реалізацію таких прав.

Заявник вважає, що судами помилкового застосовано статті 223 та

257 ЦПК України, оскільки вказані норми не стосуються процесуальних обставин справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 17 серпня

2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про вселення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 листопада 2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 22 листопада 2017 року, в якому позивач брав участь.

Судові засідання у справі призначались на 11 січня 2018 року, 9 лютого

2018 року, 16 березня 2018 року, 12 квітня 2018 року та 14 травня 2018 року.

Суди встановили, що ОСОБА_1 у вказані судові засідання не з'являвся, про час та дату проведення судових засідань повідомлений належним чином.

11 січня 2018 року, 8 лютого 2018 року та 16 березня 2018 року надавав суду заяви про відкладення розгляду справи.

12 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про зупинення провадження у справі, яку ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 12 квітня 2018 року залишено без задоволення.

Також суди встановили, що 14 травня 2018 року ОСОБА_1 подав суду заяву про відкладення розгляду справи.

Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з неявки ОСОБА_1 в судове засідання та його поведінки в ході розгляду справи щодо подання заяв про відкладення розгляду справи, вважаючи такі дії зловживанням процесуальними правами, тому суд першої інстанції залишив позовну заяву без розгляду на підставі частини 3 статті 44 ЦПК України.

Проте з такими висновками погодитись не можна, виходячи з наступного.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є у тому числі диспозитивність і неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Виходячи з аналізу змісту статті 13 ЦПК України, одним із аспектів принципу диспозитивності цивільного судочинства є розгляд справи судом не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог законодавства України, і в межах заявлених нею вимог.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони і треті особи (частина 1 статті 42 ЦПК України).

До кола основних прав учасників справи належить право подавати заяви, клопотання і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні користуватися процесуальними правами добросовісно; зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 44 ЦПК України).

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання заяви за відсутності підстав, вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання виконання судового рішення.

Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.

Враховуючи те, що позивач, реалізовуючи процесуальні права на власний розсуд, подавав заяви про відкладення розгляду справи, викладав у своїх заявах мотиви та аргументи щодо необхідності вчинення судом такої процесуальної дії, касаційний суд не вважає законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання подання відповідних заяв зловживанням процесуальними правами, яке, як наслідок, тягне за собою залишення без розгляду або повернення його заяви на підставі частини 3 статті 44 ЦПК України.

Вичерпний перелік підстав для залишення без розгляду позову визначено у статті 257 ЦПК України. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення без розгляду позову, статтю 257 ЦПК України не застосовував і, відповідно, жодної обставини, передбаченої нею як підстави для залишення позову без розгляду, не встановив.

За правилами пункту 2 частини 2 , частини 5 статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з частиною 5 статті 223 ЦПК України, пунктом 3 частини

1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що суд може залишити позовну заяву без розгляду з наведеної правової підстави лише у разі одночасного існування таких умов: 1) належне повідомлення позивача про час та місце розгляду справи; 2) його неявка в два і більше судові засідання поспіль;

3) неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що суд першої інстанції залишив позов без розгляду з підстав, передбачених частиною 3 статті 44 ЦПК України (зловживання процесуальними правами), а не з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 257 ЦПК України (через повторну неявку належно повідомленого позивача), тому посилання суду апеляційної інстанції на повторність неявки позивача за умови належного повідомлення як на підставу залишення позову без розгляду, суперечить меті та межам апеляційного перегляду судового рішення (стаття 367 ЦПК України).

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 411 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня

2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада

2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов