Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.08.2020 року у справі №159/2421/19

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 159/2421/19

провадження № 61-11556св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних та зустрічних позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати за ним у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,2397 га, кадастровий номер 0722182600:02:001:0607, що знаходиться на АДРЕСА_1, вирішити питання про судові витрати у справі.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3, яка за життя склала заповіти.

Так, згідно із заповітом від 07 грудня 2011 року спадкодавець все своє майно заповіла позивачу та відповідачу у рівних частках.

Заповітом від 11 березня 2014 року спадкодавець заповіла позивачу будинок АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 1254 ЦК України заповіт, складений пізніше, відміняє попередній у тій частині, в якій йому суперечить.

Успадкований позивачем будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,2397 га, кадастровий номер 0722182600:02:001:0607, яка належала на праві власності спадкодавцеві ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 334874, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та входить до спадкової маси.

Звернувшись до приватного нотаріуса Мороз Л. К. з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на вказаний будинок та всю земельну ділянку, на якій він знаходиться, нотаріус видала йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказаний будинок, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку відмовила.

Враховуючи наведене, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ковельський міськрайонний суд Волинської області рішенням від 12 грудня 2019 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,2397 га (цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), кадастровий номер 0722182600:02:001:0607, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цілий будинок, у ОСОБА_1 виникло право власності на всю спірну земельну ділянку, на якій знаходиться цей будинок.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Волинський апеляційний суд постановою від 02 липня 2020 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2019 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0722182600:02:001:0607, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що спадкодавець заповітом від 07 грудня 2011 року все своє майно заповіла позивачу і відповідачу у рівних частках, а заповіт від 11 березня 2014 року стосується лише житлового будинку, тому до позивача переходить право власності на спірну земельну ділянку згідно із заповітом від 07 грудня 2011 року, тобто на 1/2 її частини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 01 серпня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 02 липня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, які призвели до помилкового вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, здійснив неправильну оцінку доказів і обставин справи, неправильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права, що призвело до необґрунтованого ухвалення оскаржуваного рішення.

До спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва і обслуговування житлового будинку, інших будівель і споруд.

Жодного особистого спадкового розпорядження щодо спірної земельної ділянки ОСОБА_3 не складала.

Фактично заповіт ОСОБА_3 від 11 березня 2014 року скасував її заповіт від 07 грудня 2011 року в частині спірної земельної ділянки, оскільки воля матері полягала у наданні йому у власність після її смерті фактично садиби (домоволодіння) разом з присадибною земельною ділянкою в розмірах, що належала їй при житті.

Апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 675/2372/16-ц.

14 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що успадкований позивачем будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,2397 га, що входить до спадкової маси, після смерті ОСОБА_3, і яка на підставі заповіту від 07 грудня 2011 року заповідалася спадкодавцем у рівних частках, тобто по 1/2 частині за кожним.

Справа № 675/2372/16, на яку посилається заявник, стосується права спадкування на земельну ділянку, яка не охоплена заповітом, що є відмінним від цієї справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

31 серпня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, яка за життя склала заповіти.

Відповідно до заповіту від 07 грудня 2011 року ОСОБА_3 все своє майно заповіла позивачу і відповідачу у рівних частках.

Згідно із заповітом від 11 березня 2014 року ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_1, який належав їй на праві власності.

Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,2397 га, з кадастровим номером undefined, яка належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 334874. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до постанови приватного нотаріуса Ковельського районного нотаріального округу Мороз Л. К. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02 травня 2019 року № 74/02-14 у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну земельну ділянку відмовлено.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексуУкраїни кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).

Правові висновки щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала у постановах від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17.

Отже, вказані норми права встановлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд. Власник, визначаючи юридичну долю збудовних будівель та споруд, одночасно визначає і долю земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Розмір присадибної ділянки (для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), на отримання якої у селах із земель державної або комунальної власності мають право громадяни України, складає не більше 0,25 га (пункт "г" частини 1 статті 121 ЗК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами 2 -6 статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених частинами 2 -6 статті 1254 ЦК України. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Аналіз частин 2 та 3 статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що: по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту; по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом.

Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

Суди встановили, що перший заповіт від 07 грудня 2011 року стосувався всього спадкового майна, натомість другий заповіт від 11 березня 2014 року стосувався житлового будинку, що знаходяться на АДРЕСА_1.

При переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування").

Отже, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва і обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд, якщо спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши цільове призначення спірної земельної ділянки, яка належала спадкодавцю на праві власності, а також волю спадкодавця щодо визначення спадкоємцем будинку позивача та відсутність у першому заповіті вказівки щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання за позивачем права власності на цю земельну ділянку в порядку спадкування, оскільки на ній розташований житловий будинок, успадкований ним після смерті матері, а земельна ділянка, площею 0,23971 га, призначена саме для його будівництва і обслуговування.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 675/2372/16-ц, у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 601/568/16.

Ураховуючи наведене, вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги щодо застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 675/2372/16-ц, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом скасовано законне рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду відповідно до положень статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки, касаційна скарга підлягає задоволенню, тому сплачений ОСОБА_1 судовий збір за її подання в розмірі 1 872,54 грн, слід стягнути з ОСОБА_2 на його користь.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 02 липня 2020 року скасувати, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 872,54 грн (одна тисяча вісімсот сімдесят дві гривні 54 коп. ).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. А. Стрільчук