Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.06.2019 року у справі №500/1210/17

Постанова

Іменем України

19 червня 2019 року

м. Київ

справа № 500/1210/17

провадження № 61-32614св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Драганов Дмитро Миколайович, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 серпня 2017 року у складі судді Баннікової Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., Черевко П. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про визнання договору позики удаваним правочином та визнання поруки такою, що припинена.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , про визнання договору позики удаваним та визнання поруки такою, що припинена.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 червня 2017 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивовані тим, що 06 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договори поруки, відповідно до умов яких вони поручились перед ОСОБА_3 за виконання зобов`язання ОСОБА_4 за договором позики від 26 червня 2007 року на суму 3 000 дол. США.

ОСОБА_4 свої зобов`язання за договором позики виконав у повному обсязі та повернув грошові кошти ОСОБА_3 у 2008 році.

Проте у лютому 2016 року вони дізнались, що у провадженні Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення солідарно з вказаних осіб грошових коштів за вищевказаним договором позики від 26 червня 2007 року у розмірі 70 539 грн та 76 172 ,40 грн відсотків, а всього - 146 711,40 грн.

Вважають договори позики, укладені 26 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ними, удаваними, оскільки, насправді вони укладали з відповідачем договори поруки.

Вказували, що договори поруки є такими, що припинені, оскільки на протязі року з дня укладання вказаних договорів, тобто з 26 червня 2007 року, ОСОБА_3 до них не звертався з вимогами, а у договорах поруки строк її дії не зазначено.

На підставі викладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили: визнати договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 26 червня 2007 року удаваним правочином, а саме договором поруки; визнати поруку ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 за договором поруки від 26 червня 2007 року такою, що припинена з 26 червня 2008 року; визнати договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 26 червня 2007 року удаваним правочином, а саме договором поруки; визнати поруку ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 за договором поруки від 26 червня 2007 року такою, що припинена з 26 червня 2008 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 серпня 2017 року поновлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строк позовної давності.

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано поруку, укладену 26 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такою, що припинена 26 червня 2008 року.

Визнано поруку, укладену 26 червня 2007 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такою, що припинена 26 червня 2008 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 102,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що аналіз двох текстів від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , викладених на одному аркуші, але окремо від розписки та окремо один від іншого, та самої розписки ОСОБА_4 , свідчать про укладення між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 двох окремих договорів поруки.

З копії ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2015 року вбачається, що ОСОБА_3 звернувся до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з вимогою у 2015 році. Доказів щодо звернення з вимогами до поручителів до 2015 року суду надано не було. Отже, договори поруки були припинені 26 червня 2008 року.

Також місцевий суд дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення строку звернення до суду.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що визначення правової природи укладеного сторонами відповідно до статей 6, 626, 628, 213, 637 ЦК України здійснювалося з урахуванням фактичного змісту домовленості, досягнутої сторонами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Драганов Д. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами були укладені договори позики, а не договори поруки, тому суди неправильно застосували норми матеріального права. Суди задовольнили позови лише на підставі пояснень позивачів, які не підтверджені належними та допустимими доказами, та залишили поза увагою, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин повинне доводитися письмовими доказами.

Договір поруки є двостороннім правочином. Разом з тим, наданий позивачами документ є розпискою, який підписаний лише позивачами, та підтверджує факт боргових зобов`язань останніх за договором позики.

Жодним нормативно-правовим документом не передбачено, що договір поруки може бути одностороннім, а розписка про отримання грошових коштів в кредит може бути доказом укладення між кредитором і боржником договору поруки.

В наданій позивачами розписці було вказано, що позивачі та третя особа взяли в борг у відповідача грошові кошти, що вони зобов`язуються повернути цей борг, що вони зобов`язуються сплатити проценти за користування цими грошовими коштами в розмірі 3 % щомісяця. Такі умови характерні саме для договорів позики, а не для договорів поруки.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

31 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до розписки від 26 червня 2007 року ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 3 000 дол. США, зобов`язався сплачувати 3 % щомісяця за користування коштами та повернути кошти за першою вимогою.

Крім того, на цьому ж аркуші після розписки ОСОБА_4 міститься розписка, складена ОСОБА_1 , та її підпис, про те, що вона разом з ОСОБА_4 взяла у борг для сумісного бізнесу у ОСОБА_3 3 000 дол. США. У разі неповернення вказаного боргу ОСОБА_4 , зобов`язалася його повернути одноособово.

Також на цьому ж аркуші, нижче, після запису, складеного ОСОБА_1 , міститься розписка, складена ОСОБА_2 , та її підпис про те, що вона разом з ОСОБА_4 взяла в борг для сумісного бізнесу у ОСОБА_3 3 000 дол. США. У разі неповернення вказаного боргу ОСОБА_4 , зобов`язалася його повернути одноособово.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин другої, третьої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 6, частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судами, на підтвердження заявлених вимог позивачі надали суду розписку, з якої вбачається, що вони та третя особа позичили у відповідача 3 000 дол. США зі сплатою 3 % на місяць, зобов`язалися повернути вказані кошти на першу вимогу позикодавця.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частинами першою та другою статті 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

При цьому, позивачі вказували, що між сторонами насправді були укладені договори поруки з метою забезпечення виконання боргових зобов`язань третьої особи.

Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог та посилаючись на вищевикладені норми права, відповідач стверджував, що між сторонами були укладені тільки договори позики.

Поняття поруки закріплено у статті 553 ЦК, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки відповідно до частини другої статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У частині першій цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у частинах 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи із формулювання статті 553 ЦК України, договір поруки - двосторонній правочин, для укладення якого достатнім є волевиявлення кредитора і поручителя. Чинним законодавством також не встановлений обов`язок поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов`язань перед кредитором.

Можливе також укладення договору поруки за участі трьох суб`єктів - кредитора, поручителя і боржника. Такому договору притаманні ознаки змішаного, оскільки ним врегульовуються різні відносини: по-перше, між кредитором і поручителем щодо встановлення обов`язку останнього відповідати за порушення зобов`язання боржником; по-друге, між боржником і поручителем про оплату послуг за надану поруку; по-третє, між усіма суб`єктами у визначенні питань стосовно окремих умов поруки (часткова відповідальність поручителя чи у повному обсязі, солідарна чи субсидіарна тощо).

Разом з тим, договір поруки не може бути одностороннім правочином, оскільки для його укладення необхідне волевиявлення кредитора і поручителя.

Відповідач як кредитор заперечував наявність між сторонами правовідносин за договором поруки, вказував, що позивачі та третя особа взяли у нього у борг кошти, а результат указаної дії виклали у розписці.

ОСОБА_3 також зазначив, що боржники намагаються уникнути боргових зобов`язань, тому звернулися до суду з цим позовом, в якому вказають на те, що договір позики є удаваним правочином, проте на підтвердження цих доводів не надали жодних належних та допустимих доказів.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення правочину, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Ураховуючи, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, суди безпідставно не взяли до уваги юридичні факти, з якими закон пов`язує певні правові наслідки.

На відміну від договору позики, договір поруки не може бути одностороннім правочином, тому вищевказані факти не свідчать про те, що укладений договір позики є удаваним, оскільки між ними укладено договорів поруки.

Позивачі не обґрунтували удаваність договору позики з метою приховання договору поруки.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договору позики удаваним правочином, тому правильно вирішили спір в цій частині.

Разом з тим, не можна погодитися з висновками судів в частині припинення поруки, оскільки суди встановили, що договір позики не є удаваним правочином, а договір поруки не укладався.

Отже, наявність розписки про отримання позивачами та третьою особою у борг коштів, які вони зобов`язались повернути за першою вимогою, свідчить про укладення між сторонами договору позики, тому відсутні підстави вважати цей правочин договором поруки та, відповідно, застосовувати норми, які є підставою для припинення поруки.

Позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, а відповідно до норм процесуального закону доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами неправильно застосовані вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини в частині вирішення позовних вимог про визнання поруки припиненою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору позики удаваним правочином ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Драганов Дмитро Миколайович, задовольнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про визнання договору позики удаваним правочином та в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , про визнання договору позики удаваним правочином, залишити без змін.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 07 листопада 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про визнання поруки такою, що припинена, та задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , про визнання поруки такою, що припинена, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про визнання поруки такою, що припинена, відмовити. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , про визнання поруки такою, що припинена, відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська