Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.04.2023 року у справі №754/7879/20
Постанова КЦС ВП від 19.04.2023 року у справі №754/7879/20

Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 754/7879/20

провадження № 61-12370св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва»,

третя особа - Профспілкова організація «Захист праці» у Державному підприємстві «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року у складі судді Панченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» (далі - ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва»), третя особа - Профспілкова організація «Захист праці» у Державному підприємстві «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» (далі - Профспілкова організація «Захист праці» у ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва»), про визнання незаконним та скасування наказу, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він перебував у трудових відносинах з ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва». 15 квітня 2020 року наказом відповідача № 22-к його було звільнено за систематичні прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення зазначено наказ від 14 квітня 2020 року № 21-к, відповідно до якого він грубо порушив правила трудової дисципліни - не виходив на роботу та не виконував посадові обов`язки, у зв`язку з відсутністю на робочому місці з 23 березня 2020 року до 14 квітня 2020 року, про що складено відповідні акти.

Позивач вважав зазначений наказ про звільнення незаконним, оскільки з 12 березня 2020 року в Україні був введений карантин, спрямований на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби СОVID-19, внаслідок чого, зокрема, певний час не працював громадський транспорт, що унеможливлювало приїзд, у тому числі, і його до місця роботи.

Крім того, він направив на адресу відповідача заяви про надання йому відпустки від 20 березня 2020 року та від 16 квітня 2020 року саме з підстав відсутності транспортного сполучення через введений карантин та перебування його в групі ризику.

Вказував, що відповідач застосував до нього дисциплінарне стягнення не звернувшись до профспілкової організації та не отримавши її згоди.

Також зазначав, що йому була завдана моральна шкода внаслідок неправомірного звільнення у період карантинних обмежень, невиплати йому заробітної плати, несправедливого відношення до нього. Він перебував у пригніченому емоційному стані та вимушений був витрачати додатковий час та зусилля для організації свого життя, а тому оцінював моральну шкоду в 10 000 грн.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 квітня 2020 року та моральну шкоду у вказаному розмірі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано наказ директора ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» Крайнєва В. М. від 15 квітня 2020 року № 22-К про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу забезпечення інженерно-технічних вишукувань за прогули з 23 березня 2020 року до 14 квітня 2020 року без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу забезпечення інженерно-технічних вишукувань ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва».

Стягнуто з ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 16 квітня 2020 року до 05 серпня 2022 року, виходячи з розміру середньоденного заробітку ОСОБА_1 758,26 грн/день, а всього - 437 516,02 грн, без виключення сум податків та зборів.

Стягнуто з ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу забезпечення інженерно- технічних вишукувань ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» звернуто до негайного виконання.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення мотивовано тим, що звільнення позивача було незаконним, оскільки роботодавець не перевірив поважності нез`явлення позивача на роботу, на що були поважні та об`єктивні обставини.

Крім того, підприємством не було запитано згоди профспілки на звільнення позивача з роботи.

Як суд першої інстанції, так й апеляційний суд послалися на відповідну практику Верховного Суду.

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди врахували положення постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Визначаючи розмір моральної шкоди, суди керувалися принципами розумності, справедливості та виваженості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2022 року до Верховного Суду, ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Крім того, просить відшкодувати йому витрати на професійну правничу допомогу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій незаконно самостійно, фактично змінили предмет позовних вимог, поновивши позивача не на ту посаду, яка була зазначена в його позовних вимогах.

При цьому, районний суд, задовольнивши клопотання позивача й усунувши описку в позовній заяві, змінив предмет позову, допустившись порушення норм ЦПК України, а апеляційний суд такі доводи обґрунтованими не визнав.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Цурка Н. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, не спростовують порушення трудових прав позивача, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

24 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (провадження № 14-703цс19), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) та постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20, від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15, від 21 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ДП «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, у тому числі, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно із частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

У пунктах 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3

статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що звільнення останнього відбулося незаконно, оскільки в нього існували об`єктивні причини, за яких він не міг з`являтися на роботі у період, який роботодавець вважає прогулом. При цьому, незаконним звільненням працівнику було завдано моральну шкоду, яку суд зменшив, у порівнянні з позовними вимогами, з урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості.

Єдиним доводом касаційної скарги, який є аналогічним доводами апеляційної скарги підприємства, є те, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, поновив позивача не на тій посаді, яка була вказана в позовній заяві.

Проте, Верховний Суд вважає, що цей довід не є підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень судів попередніх інстанцій, з таких підстав.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи аналогічний довід апеляційної скарги, правильно вказав, що та обставина, що в позовній заяві позивач помилково зазначив іншу посаду, на яку просив поновити його на роботі, назву якої потім уточнив в судовому засіданні та у заяві про виправлення описки не свідчить про те, що він змінив предмет позову. Ця заява була предметом дослідження судами, оцінка наведена в судових рішеннях й відповідач надавав цьому пояснення.

Верховний Суд погоджується з тим, що предметом спору є саме незаконність звільнення позивача, а уточнення посади, на яку він підлягає поновленню на роботі, не впливає на обсяг прав та обов`язків відповідача з огляду на те, що предметом перевірки суду був факт вчинення, чи невчинення позивачем прогулів, а також наявності правових підстав для звільнення та дотримання відповідачем, визначеного законом порядку застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що касаційна скарга взагалі не містить жодних доводів щодо законності та обґрунтованості судових рішень у частині надання оцінки правомірності звільнення ОСОБА_1 з роботи, а судові рішення, на думку заявника, мають бути скасовані з формальних підстав.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У пункті 139 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22) звернуто увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)). Велика Палата Верховного Суду оцінила доводи скаржника щодо застосування норм права, на які апеляційний суд не дав чіткої відповіді, виправивши тим самим допущені цим судом недоліки.

Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду в інших справах, не заслуговують на увагу, оскільки в наведених ним постановах були встановлені відмінні обставини.

Оскільки інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості оскаржуваних судових рішень касаційна скарга не містить, тому Верховний Суд здійснює перегляд судових рішень у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (стаття 400 ЦПК України) та не знаходить підстав для їх скасування.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Український інститут інженерно технічних розвідувань для будівництва» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Д. Д. Луспеник