Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2019 року у справі №372/1862/17
Ухвала КЦС ВП від 26.11.2019 року у справі №372/1862/17

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа №372/1862/17

провадження № 61- 10937св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю, Петрова Є. В., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 ,

представник відповідача - ОСОБА_5 ,

третя особа - Приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області Гринько Ангеліна Павлівна,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кунда Ірина Олександрівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , подані через представників ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Зінченко О.М., та на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Савченка С.І., Верланова С.М., Мережко М.В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, і з урахуванням уточнених позовних вимог, зміни підстави позову, в обґрунтування позову посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_7 . ОСОБА_7 склав нотаріально посвідчений заповіт 09 жовтня 2015 року, яким він усе своє майно заповів своїй малолітній доньці ОСОБА_3 .

Позивач вважала, що є підстави для визнання заповіту недійсним, оскільки, призначаючи спадкоємцем малолітню ОСОБА_8 як свою дочку, ОСОБА_7 був введений в оману її матір`ю ОСОБА_4 щодо свого батьківства відносно ОСОБА_9 . Так, ОСОБА_4 із 25 січня 2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 Актовий запис про народження ОСОБА_11 , в якому ОСОБА_7 записано її батьком, вчинено наступного дня 29 вересня 2012 року. Оскільки з моменту розірвання 29 грудня 2011 року шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 і до народження дитини спливло менше 10 місяців, то вона, відповідно до ч.1 ст.122 СК України, походить від подружжя, а її батьком мав бути записаний чоловік ОСОБА_4 . Вказує, що такі дії вчинялися ОСОБА_4 з метою заволодіння майном ОСОБА_7 , його колишньої дружини ОСОБА_12 і його дочки позивача ОСОБА_1 .

Окрім того, позивач посилалась на те, що заповіт було складено ОСОБА_7 в умовах, коли він не усвідомлював значення своїх дій, не міг надавати їм належну оцінку та керувати ними через тимчасовий психічний розлад здоров`я, оскільки він перебував під впливом нової дружини ОСОБА_4 , яка налаштовувала його проти рідних і він із 2015 року припинив спілкування із рідними, змінився, мав пригнічений стан, був наляканий і стривожений. У нього з`являлися нав`язливі ідеї щодо існування загрози його життю. Позивач зазначала, що є обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_7 перебував під дією психотропних чи наркотичних речовин, які впливали на його свідомість і які могла давати йому його дружина ОСОБА_4 . Вказане призвело до тимчасового розладу душевного стану, могло вплинути на рівень його свідомості у момент складання та підписання оспорюваного заповіту, викликати порушення свідомості та стан, в якому він не усвідомлював значення і наслідки своїх дій.

Посилаючись на те, що заповіт вчинений ОСОБА_7 внаслідок помилки щодо його батьківства відносно малолітньої ОСОБА_9 , та складено у стані, коли він не усвідомлював значення своїх дій, не міг надавати їм належну оцінку та керувати ними через тимчасовий психічний розлад здоров`я, позивач остаточно просила суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_7 09 жовтня 2015 року на користь ОСОБА_3 ( том 1, а.с.2-9; 195-202; том 2, а.с.48-56).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року рішення Обухівського районного судуКиївської області від 04 березня 2019 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що доказів того, що ОСОБА_7 був введений в оману ОСОБА_4 щодо свого батьківства відносно дочки ОСОБА_9 і він помилявся відносно цієї обставини, яка має істотне значення суду не надано. Окрім того, на час складання і посвідчення заповіту ОСОБА_7 повністю усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, а відтак оспорений заповіт укладений ним вільно і відповідає його волевиявленню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_6 , діючий в інтересах ОСОБА_1 , подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та вытребовано справу з Обухівського районного суду Київської області.

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_2 , діюча в інтересах ОСОБА_1 , подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Представник ОСОБА_2, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , просила суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник ОСОБА_6 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , просив суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційні скарги ОСОБА_1 , подані через представниківОСОБА_2 та ОСОБА_6 , мотивовані тим, що судами порушено вимоги п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України .

Судами не було прийнято до уваги, що експертиза № 102 не є повторною експертизою, а тому є неналежним доказом.

Судами неправильно застосовано положення ч. 2 ст. 1257, ч. 3 ст. 203, 225 ЦПК України.

Доводів відносно рішення судів в частині відмови у задоволення позовних вимог щодо введення ОСОБА_7 в оману касаційна скарга не містить.

Доводи інших учасників справи.

Відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу мотивовано тим, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права та повною мірою встановили фактичні обставини справи. Окрім того, представником позивача в суді апеляційної інстанції не заявлялось клопотання щодо проведення посмертної судово-психіатрічної експертизи у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_7 , 1952 року народження є батьком позивача ОСОБА_1 та малолітньої відповідачки ОСОБА_11 2012 року народження.

Батьківство ОСОБА_7 відносно доньки ОСОБА_11 зареєстроване у встановленому законом порядку відповідно до приписів ч.3 ст.122 СК України, на час розгляду справи не скасоване і не визнане судом недійсним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_7 09 жовтня 2015 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кундою І.О., зареєстрований у реєстрі за №87, яким заповів усе своє майно і взагалі все те, що належатиме йому на день смерті своїй доньці ОСОБА_3 .

За заявою малолітньої доньки спадкодавця ОСОБА_11 , поданої її матір`ю ОСОБА_4 06 березня 2017 року приватним нотаріусом Гринько А.П. була заведена спадкова справа.

07 квітня 2017 року позивачка ОСОБА_1 як донька померлого і спадкоємець за законом першої черги подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька.

Згідно відомостей, наданих приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Гринько А.П., єдиним спадкоємцем усього майна ОСОБА_7 за заповітом є його малолітня донька ОСОБА_3 , якій 28 серпня 2017 року було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

ОСОБА_7 на обліку у лікаря психіатра не перебував, невропатологом не спостерігався.

Відповідно до висновку посмертної психіатричної експертизи (комісійної) № 45 від 28 березня 2019 року, виконаної на замовлення сторони позивача, ОСОБА_7 за життя, в тому числі і під час складання заповіту 09 жовтня 2015 року, страждав на стійкій, хронічний психічний розлад у формі органічного ураження головного мозку (внаслідок церебрального атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, наслідків ГПМК) із інтелектуально-мнестичним зниженням (слабоумтством легкого ступеню згідно МКХ 10) та синдромом надцінних маячних ідей. За своїм психічним станом ОСОБА_7 не міг 09 жовтня 2015 року усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Із висновку повторної посмертної психіатричної експертизи № 102 від 20 серпня 2019 року, виконаної на замовлення сторони відповідача, слідує, що ОСОБА_7 1952 року народження на час складання заповіту 09 жовтня 2015 року стійким хронічним психічним розладом не страждав, а у нього виявлялися ознаки органічного ураження головного мозку судинного генезу з церебрастенічним синдромом. ОСОБА_7 за своїм психічним станом на 09 жовтня 2015 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що на час складання і посвідчення заповіту ОСОБА_7 повністю усвідомлював значення своїх дій і міг керувати ними, а відтак оспорений заповіт укладений ним вільно і відповідає його волевиявленню.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Стосовно доводів касаційних скарг відносно того, що судами неправильно застосовано положення ч. 2 ст. 1257, ч. 3 ст. 203, 225 ЦПК України колегія суддів зазначає наступне.

Звертаючись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, з урахуванням зміни підстави позову , позивач ОСОБА_1 посилалась на ч. 1 ст. 225 ЦК України, що заповіт складено ОСОБА_7 у стані коли він не усвідомлював значення своїх дій, не міг надавати їм належну оцінку та керувати ними через тимчасовий психічний розлад здоров`я.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.

Таким чином, законодавством встановлена імперативна норма для визнання правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, а саме обов`язкову наявність судово-психіатричної експертизи.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виконав вимоги ч. 1 ст. 225 ЦК України та врахував висновок експерта для з`ясування обов`язкової обставини у даних спірних правовідносинах, а саме чи усвідомлював ОСОБА_7 значення своїх дій та (або) міг керувати ними під час складання заповіту 09 жовтня 2015 року.

Стосовно доводів касаційної скарги відносно того, що судами порушено вимоги п. 2 ч. 1 ст. 105 ЦПК України колегія суддів зазначає наступне.

При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України, суд відповідно до статті 105 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї із сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЦПК України способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів.

Статтею 117 ЦПК України встановлено вимоги до заяви про забезпечення доказів, зокрема те, що заява подається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 3 ст.117 ЦПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі , встановленому законом. Документ що підтверджує сплату судового збору додається до заяви.

Під час розгляду справи ухвалою суду першої інстанції, за клопотанням позивача 21 червня 2018 року призначалась посмертна судово-психіатрічна експертиза ОСОБА_7, яку було доручено провести експертам Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрічно-наркологічне медичне об`єднання» ( том 2, а.с.191).

Вказана експертиза проведена не була з підстав відсутності її оплати ОСОБА_1 ( том 2, а.с.200).

Позивач ОСОБА_1 в суді першої інстанції повторно заявляла клопотання про проведення посмертної судово-психіатрічної експертизи у справі.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 січня 2019 року відмовлено у задоволенні вказаного клопотання з підстав того, що справу було повернуто без виконання попередньо призначеної експертизи через невиконання клопотань експерта, в тому числі прохання оплатити проведення вказаної експертизи ( том 2, а.с. 51).

Відповідно до ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Під час перегляду справи апеляційним судом учасники справи реалізували своє право на проведення посмертної судово-психіатрічної експертизи у справі у позасудовому порядку, надавши суду висновки експертів № 45 від 28 березня 2019 року та № 102 від 20 серпня 2019 року, які були долучені судом апеляційної інстанції до справи та яким було надано судом обґрунтовану правову оцінку з урахуванням наявними в матеріалах справи інших доказів у сукупності.

У судовому засіданні 10 жовтня 2019 року, судом апеляційної інстанції було запропоновано учасникам справи провести посмертну судово-психіатричну експертизу щодо встановлення психічного стану заповідача за ухвалою суду.

Представник відповідача відмовився від проведення вказаної експертизи.

Представник позивача вважав за доцільне провести вказану експертизу, але тільки після допиту експертів, вказував що до призначення експертизи обов`язково дійде час, оскільки вона потрібна.

Проте, клопотання про проведення експертизи, встановленої ст. 117 ЦПК України форми, представником позивача до суду апеляційної інстанції надано не було.

Також представником позивача клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання часу для оформлення клопотання про призначення експертизи, у формі визначеної ст. 117 ЦПК України, не заявлялось.

Судом апеляційної інстанції також не було встановлено наявність перешкод для надання клопотання для призначення судово-психіатрічної експертизи у справі за ухвалою суду або клопотання про оголошення перерви для оформлення такого клопотання.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було виконано вимоги ст. 105 ЦПК України та враховані висновки експертів при вирішенні спірних правовідносин, яким була надана обґрунтована правова оцінка у поєднанні з наявними у матеріалах справи доказами та з огляду на обґрунтування та обсяг вивчених матеріалів справи медичних документів при проведенні кожної експертизи.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність процесуальних підстав для призначення іншої судово-психіатрічної експертизи у справі.

Стосовно доводів касаційних скарг відносно того, що судами не було прийнято до уваги, що експертиза № 102 не є повторною експертизою, оскільки право призначати повторну експертизу може тільки суд, а тому вона є неналежним доказом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до п. 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 підставою для проведення експертизи у цивільному, господарському та адміністративному судочинствах є ухвала суду про призначення експертизи або договір з експертом чи експертною установою, укладений на замовлення учасника справи.

Відповідно до ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу» підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Відповідно до ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Таким чином, законодавством передбачена можливість проведення експертизи не тільки за ухвалою суду, а і на замовлення учасника справи.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції взяв до уваги надані до суду апеляційної інстанції висновок судово-психіатричного експерта № 45 від 28 березня 2019 року та висновок судово-психіатричного експерта № 102 від 20 серпня 2019 року, та надав їм обґрунтовану оцінку.

Зокрема,судом апеляційної інстанції було враховано, що психіатрична експертиза № 45 від 28 березня 2019 року, виконана на замовлення представника позивача ОСОБА_6 , була проведена на підставі пояснень свідків.

Посмертна психіатрична експертиза № 102 від 20 серпня 2019 року, виконана на замовлення представника відповідача ОСОБА_5 , була проведена з урахуванням даних медичних документів, що узгоджуються з матеріалами справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що посмертна психіатрична експертиза № 102 від 20 серпня 2019 року, проведена іншими експертами тієї ж самої експертної установи та є повторною, що також зазначено в самому висновку експерта.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку у відсутності підстав для призначення ще однієї повторної експертизи по справі.

Клопотань про проведення інших видів експертизи у справі учасники справи не заявляли.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг відносно того, що судами не було прийнято до уваги, що експертиза № 102 є неналежним доказом та не є повторною експертизою , оскільки мала призначатись ухвалою суду, суперечать висновку експерта та п. 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 та ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу».

Таким чином, оскаржувані судові рішення є обґрунтованими та законними, та суди постановили їх на основі встановлення всіх необхідних фактичних обставин справи, тому скасуванню не підлягають, а доводи касаційної скарги відносно того, що судами неправильно застосовано положення ч. 2 ст. 1257, ч. 3 ст. 203, 225 ЦПК України зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що наведені в касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України ( в редакції яка діяла на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України ( в редакції яка діяла на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає .

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , подані через представників ОСОБА_2 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик