Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.08.2019 року у справі №241/1276/17

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 241/1276/17

провадження № 61-14059св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: Райхель Андрій Володимирович, Ганжела-Горелова Ольга Василівна, Шишелова Наталія Валеріївна, Малервейн Марина Семенівна,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 29 березня 2019 року у складі судді Демочко Д. О. та постанову Донецького апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Кочегарової Л. М., Попової С. А., Ткаченко Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2011 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір шляхом підписання останнім анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 8 600,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту, що відповідає строку дії картки.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором від 16 травня 2011 року станом на 31 липня 2017 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 70 529,54 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 7 420,51 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 56 024,29 грн, пені та комісії у розмірі 3 250,00 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500,00 грн і штрафу (процентна складова) у розмірі 3 334,74 грн.

На підставі вказаного АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2011 року узагальному розмірі 70 529,54 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 29 березня 2019 рокупозов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2011 року у загальному розмірі 63 444,80 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 7 420,51 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 56 024,29 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 439,20 грн.

У задоволенні інших позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув з позичальника заборгованість за тілом кредиту і процентами за користування кредитом. Разом з тим, згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» нарахування банком неустойки (штрафу і пені) є неправомірним, оскільки відповідач зареєстрований і постійно проживає у с. Дем`янівка Мангушського району Донецької області, яке розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р віднесено до переліку населених пунктів, де проводилася антитерористична операція.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 29 березня 2019 року змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2011 року у розмірі 9 082,22 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 7 420,51 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 661,71 грн та судовий збір у розмірі 206,08 грн.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з переглядом справи в апеляційному порядку, у розмірі 2 090,88 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши, що, підписавши заяву-анкету, відповідач погодився, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами складає договір про надання банківських послуг, однак, свої зобов`язання за кредитним договором не виконав обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом і процентами за користування кредитом. Разом з тим, суд не врахував, що після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Оскільки сторонами кредитного договору погоджено, що строк дії цього договору відповідає строку дії карти, який сплив у січні 2015 року, то відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом, які були нараховані після 01 лютого 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк».

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України у касаційному порядку у цій частині не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року зупинено виконання рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 29 березня 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що позивачем не надано суду належних і достатніх доказів отримання ним кредиту, що свідчить про відсутність у нього боргових зобов`язань перед АТ КБ «ПриватБанк». При підписанні заяви банк не надав йому для ознайомлення пам`ятку клієнта, Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи, а тому він не знав про розмір процентів за користування кредитом.

Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 травня 2011 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 8 600,00 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві зазначено, що ОСОБА_1 згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився і погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 16 травня 2011 року станом на 31 липня 2017 року становить 70 529,54 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 7 420,51 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 56 024,29 грн, пені та комісії у розмірі 3 250,00 грн, штрафу (фіксована частина) у розмірі 500,00 грн і штрафу (процентна складова) у розмірі 3 334,74 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду у повній мірі не відповідає.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 16 травня 2011 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню, штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і проценти за користування кредитними коштами.

Банк, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 16 травня 2011 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витягом з Умов та Правил надання банківських, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил саме у вказаній редакції розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що вказано й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що у даному випадку до вказаних правовідносин підлягають застосуванню правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16 травня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказані обставини неправильно встановлені апеляційним судом під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 661,72 грн, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог у цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача щодо їх сплати у анкеті-заяві від 16 травня 2011 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням цього вказане судове рішення підлягає зміні в частині вирішення питання розподілу судових витрат.

Отже, оскаржувану постанову апеляційного суду з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 661,71 грн, відмовивши у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

При цьому, суд обґрунтовано вважав, що між сторонами у справі виникли кредитні правовідносини, відповідач факт підписання ним заяви-анкети на отримання кредиту не заперечує, отримання ним платіжної картки із кредитним лімітом у розмірі 8 600,00 грн, користування кредитом і часткове виконання договірних зобов`язань зі сплати кредиту та погашення процентів за користування кредитом підтверджується належними і допустимими доказами. Отже, твердження заявника про неотримання ним кредитних коштів спростовується обставинами, встановленими судом.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 7 420,51грн.

У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У частині першій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд залишає без змін постанову апеляційного суду в частині стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 7 420,51 грн, то з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню: судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 252,00 грн і судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 370,00 грн, а всього 622,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного суду від 18 червня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 1 661,71 грнскасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Змінити постанову Донецького апеляційного суду від 18 червня 2019 року в частині стягнення з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 2 090,88 грн, зазначивши, що стягненню підлягає судовий збір у розмірі 252,00 грн (двісті п`ятдесят дві гривні).

В іншій частині постанову Донецького апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Донецького апеляційного суду від 18 червня 2019 року у незміненій частині.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 370,00 грн (триста сімдесят гривень).

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович