Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.11.2019 року у справі №216/5741/13

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 216/5741/13

провадження № 61-30896св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (судя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2013 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулось до суду з позовом, який в подальшому уточнив та обгрунтовував тим, що 15 квітня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 був укладений Договір про надання кредитної лінії № CrL-SME/311/152/2008, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 460 000,00 грн., який надавався строком до 15 квітня 2017 року, розмір процентної ставки складає 1,5% річних + FIDR. Для забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та позивачем був укладений Договір поруки № SR-SME/311/152/2008 від 15 квітня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_2 прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 всіх боргових зобов'язань перед Банком за Кредитним договором.

Відповідно до умов Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за Кредитним договором укладеним між сторонами.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Так, рішенням Центрально-Міського суду від 20 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року, позовну заяву ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму боргу за Кредитним договором №CrL-SME/311/152/2008 від 15 квітня 2008 року в розмірі 2 064 037,59
грн з урахуванням: - залишку заборгованості за кредитом в розмірі 432972,60

грн, - суми пені за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 1 631 064,99
грн. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у розмірі 3 441 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Центрально-Міського суду від 20 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2а. с.27-28).

14 липня 2016 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало до суду уточнюючу позовну заяву, у якій позивач вказував, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань, станом на 30 травня 2016 року виникла заборгованість, що складає 932 972,60 грн:

- заборгованість по кредиту - 432 972,60 грн,

- заборгованість по відсоткам - 0,00 грн,

- пеня за неналежне виконання зобов'язань - 500 000,00 грн.

На підставі наведеного, позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, що складає 932 972,60 грн та витрати по сплаті судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 15 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Рішення мотивовано тим, що відповідно до пункту 2 частини 1 Кредитного договору позичальник зобов'язаний щомісячно сплачувати Банку нараховані проценти та частину тіла кредиту в терміни та за розмірами не менше, ніж відповідно вказано у рекомендованому графіку платежів (додаток до кредитного договору), який є невід'ємною частиною договору, але останній платіж зазначений датою 18 серпня 2009 року, що означає: при відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у зв'язку з чим, починається дія трирічного строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів.

Таким чином, строк позовної давності сплинув 19 серпня 2012 року, проте, позивач звернувся з позовом лише 25 липня 2013 року, тобто за межами строку позовної давності.

Крім того, для вимог про стягнення пені ст.258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність, в межах одного року.

Також, досудову вимогу від 02 вересня 2009 року про погашення заборгованості за кредитним договором було отримано відповідачами 21 вересня 2009 року, тому строк погашення основного зобов'язання настав 22 жовтня 2009 року, але до суду позивач звернувся лише 25 липня 2013 року, тобто позивач пропустив також шестимісячний строк звернення до суду з вимогою за договором поруки, тобто порушив частину 4 статті 559 ЦК України, тому щодо вимоги про стягнення з поручителя - ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, необхідно застосувати шестимісячний строк позовної давності, який закінчився 22 квітня 2010 року.

Таким чином, позов поданий після припинення права кредитора на задоволення своїх вимог і по кожному окремому платежу і по виконанню зобов'язання в цілому.

При цьому судом встановлено, що заява представника відповідачів про застосування позовної давності до позовних вимог позивача з проханням повністю відмовити ТОВ "ОТП Факторинг Україна" в позові у зв'язку зі спливом позовної давності заявлена до винесення рішення і у відповідності до вимог цивільного та цивільно-процесуального законів України.

Відповідно вимог статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року, рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 20 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг України" заборгованість за договором в розмірі 632 972,60 грн, з яких: 432 972,60 грн заборгованість по кредиту, 200 000,00 грн пеня за неналежне виконання зобов'язань.

Задовольняючи позов частково суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги ч. 3 ст. 551 ЦК України, зменшив розмір неустойки, у зв'язку із значним перевищенням розміру збитків банку.

Крім того, вказував, що пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за його користування та пені, кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Таким чином, якщо кредитор змінює на підставі частини 2 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частини 2 1050 ЦК України шестимісячнийстрок обчислюється від цієї дати.

Оскільки з позовом до суду кредитор звернувся лише 25 липня 2013 року, а письмові вимоги про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором були направлені боржнику 02 вересня 2009 року, то у зв'язку з пропущенням шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанцій, у якій просили скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14 серпня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року касаційну скаргу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 зазначали, що останній платіж згідно матеріалів позовної заяви здійснено 18 серпня 2009 року, що означає: при відсутності платежу в зазначений строк з наступного дня позивачу стає відомо про порушення його права, у зв'язку з чим, починається дія трирічного строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Таким чином, строк позовної давності сплинув 19 серпня 2012 року, проте позивач звернувся з позовом лише в 2013 році, тобто за межами строку позовної давності, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Також зазначали, що досудову вимогу від 02 вересня 2009 року про погашення заборгованості за кредитним договором протягом тридцяти календарних днів з моменту її отримання, отримано відповідачами 21 вересня 2009 року, тому строк погашення основного зобовязання настав 22 жовтня 2009 року, Але до суду позивач звернувся лише у липні 2013 року, тобто пропустив шестимісячний строк звернення до суду з вимогою за договором поруки, тобто порушив вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Крім того, 16 грудня 2011 року було розпочато нарахування пені, тобто з цієї дати у позивача виникло право на звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості по кредиту та відсоткам, але позивач не скористався своїм правом протягом річного строку позовної давності для звернення з позовом про стягнення штрафів та пені, позовна давність щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена строком в один рік, згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Аргументи інших учасників справи

У запереченнях позивач просив відхилити касаційну скаргу, посилаючись на те, що відповідно до розрахунку заборгованості остання оплата, яка була здійснена ОСОБА_1-23 вересня 2013 року в сумі 3 000 грн, тобто ОСОБА_1 визнав свій борг перед позивачем, що підтверджується укладанням 11 травня 2010 року Додаткового договору № 1 до Кредитного договору №CrL-SME/311/152/2008 від 15 квітня 2008 року, також оплатами, які він здійснював, а позивач звертаючись до суду не пропустив строків позовної давності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 15 квітня 2008 року між сторонами був укладений Договір про надання кредитної лінії № CrL-SME/311/152/2008 (а. с. 7-19), згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 460 000 грн, який надавався строком до 15 квітня 2017 року, розмір процентної ставки складає 1,5 % річних + FIDR.

Для забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_2 та позивачем був укладений Договір поруки № SR-SME/311/152/2008 від 15 квітня 2008 року (а. с. 21-22), відповідно до якого ОСОБА_2 прийняла на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 всіх боргових зобов'язань перед Банком за Кредитним договором.

Згідно розрахунку заборгованості та наданої уточненої позовної заяви, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань станом на 30 травня 2016 року виникла заборгованість, що складає 932 972,60 грн:

-заборгованість по кредиту 432 972,60 грн.,

-заборгованість по відсоткам 0,00 грн.,

-пеня за неналежне виконання зобов'язань 500 000,00 грн.

Відповідно до умов Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року (а. с. 35-47) та додатку до договору 1 (а. с. 48) ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за Кредитним договором укладеним між сторонами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 610 ЦК Українипорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 611 ЦК Україниу разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Задля належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У статті 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зробила висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такі висновки містяться і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Таким чином, звернувшись із вимогою про дострокове виконання основного зобов'язання, банк реалізував своє право на пред'явлення вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України, та змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов'язання відповідача, а отже, у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом, після чого позивач не вправі здійснювати нарахування процентів та пені.

Строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором відповідно до вимоги про дострокове погашення заборгованості було змінено та він становив 30 календарних днів з дати одержання позичальником вимоги, направленої боржнику 02 вересня 2009 року, яка була отримана відповідачами 21 вересня 2009 року, відповідно до умов Договору про надання кредитної лінії строк погашення основного зобов'язання настав 22 жовтня 2009 року.

Також апеляційний суд не дав правової оцінки заяві відповідача про застосування спеціальної позовної давності у один рік щодо вимог банку стосовно стягнення неустойки (пені), яка була нарахована позивачем за несвоєчасне погашення кредиту. Оскільки банк направив досудову вимогу 02 вересня 2009 року, в якій, окрім вимог про стягнення кредитної заборгованості були вимоги про стягнення пені у розмірі 860 грн. З позовом до суду банк звернувся 25 липня 2013 року, тобто більше ніж через три роки з початку перебігу строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК Українипозовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною 4 статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність у статті 257 ЦК Українивстановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК Українипозовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності за загальним правилом починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Наведених норм права суд апеляційної інстанції не врахував та, частково задовольнивши позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором, погодився з правомірністю продовження нарахування неустойки (пені) з моменту настання обов'язку дострокового виконання основного зобов'язання за кредитним договором.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачену договором неустойку (пеню) припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того слід зазначити, що у частині відмови у задоволенні позовних вимог до поручителя суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, оскільки за змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином суд апеляційної інстанції допустив порушення прав боржника щодо стягнення необґрунтованого розміру заборгованості за кредитним договором, а саме в частині стягнення неустойки (пені).

Згідно з частиною 3 статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду належить врахувати викладене, встановити дійсний розмір заборгованості з урахуванням відсутності у кредитора права на отримання передбачених договором процентів та пені, надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, за подання позову підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у розмірі 1 596,89 грн.

За розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діяв ОСОБА_3 поданої 07 травня 2015 року підлягає стягненню з ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 756,58 грн.

За розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діяв ОСОБА_3 поданої 24 липня 2015 року підлягає стягненню з ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 916,27 грн.

За розгляд апеляційної скарги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" поданої 26 лютого 2017 року підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у розмірі 2 028,52 грн.

За розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якого діяв ОСОБА_3 поданої 10 серпня 2017 року підлягає стягненню з ТОВ "ОТП Факторинг Україна" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 916,27 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року в частині стягнення пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 596 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто шість) гривень 89 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 756 (одна тисяча сімсот п'ятдесят шість) гривень 58 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 916 (одна тисяча дев'ятсот шістнадцять)
гривень 27 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у розмірі 2 028 (дві тисячі двадцять вісім)
гривень 52 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 916 (одна тисяча дев'ятсот шістнадцять)
гривень 27копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик