Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.04.2021 року у справі №450/2421/18

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 450/2421/18

провадження № 61-6513св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Українська залізниця",

відповідачі: ОСОБА_1, Лисиничівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області, у складі

судді Мельничук І. І., від 21 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Ванівського О. М., Мельничук О. Я., від 26 січня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", яке в подальшому змінило своє найменування на акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про скасування рішення сільської ради та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що під час інвентаризації земельної ділянки смуги відведення Державного територіально-галузевого об'єднання (далі - ДТГО) "Львівська залізниця" на ділянці "Львів-Красне" виявлено, що в межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області в смузі відведення залізниці частково розташовані земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян, зокрема земельна ділянка ОСОБА_1.

Право власності на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1, виникло на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 18 жовтня 1995 року, відповідно до якого видано державний акт серії I-ЛВ № 052627 від 24 грудня 1999 року на право власності на землю.

Позивач вказує, що рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність спірної земельної ділянки суперечить чинному законодавству та порушує права АТ "Укрзалізниця" на користування землею для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, оскільки земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці. При цьому, АТ "Укрзалізниця" не погоджувало як проект відведення земельної ділянки, так і акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі, не надавало погодження на вилучення спірної земельної ділянки.

Посилаючись на викладене, позивач, остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 18 жовтня 1995 року в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки; визнати недійсним державний акт на право власності на землю серії I-ЛВ № 052627 від 24 грудня 1999 року.

Короткий зміст оскаржуваних рішень

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області

від 21 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, у задоволенні позову

АТ "Укрзалізниця" відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що станом на час прийняття спірного рішення Лисиничівською сільською радою народних депутатів спірна земельна ділянка не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке право у відповідності до діючого на той час земельного законодавства, а посилання позивача щодо перебування частини спірної земельної ділянки у смузі відведення залізниці є безпідставним та необґрунтованим.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, вказав на те, що позивачем доведено наявність права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 22,3411 га, згідно розробленої Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, під існуючими об'єктами залізничного транспорту за напрямком "Львів-Красне". Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог щодо накладення земельних ділянок відповідача та позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ "Укрзалізниця", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 квітня 2021 року АТ "Укрзалізниця" подало касаційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня

2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня

2021 року

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з районного суду.

У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Вказує, що суди на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО "Львівська залізниця" за напрямком "Львів-Красне" помилково встановили відсутність перетину (накладення) земельної ділянки, яка перебуває у користуванні АТ "Укрзалізниця", із земельною ділянкою, належною ОСОБА_1, оскільки не взяли до уваги та не надали належної оцінки Плану меж смуги відводу, розробленого у 1965 році "Дорпроектом Юго-Западной ж. д", який є проектно-технічною документацією та відповідно до якого визначаються розмір земельних ділянок транспорту із встановленням ширини смуги відведення у місці перетину земельних ділянок 80 м від осі колії.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із державним актом на право власності на землю серії І-ЛВ № 052627 від 24 грудня 1999 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 18 жовтня 1995 року, ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 0,05822 га, в межах

с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області.

У 1965 році СССР - МПС "Дорпроектом Юго-Западной ж. д" розроблено План полоси відведення смуги на ділянці "Тернопіль-Львів" від 1 449 км + 950 м до 1 470 км + 874 м в адміністративних межах Пустомитівського району Львівської області.

У 2015 року КТ НВФ "Нові технології" розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,3411 га ДТГО "Львівська залізниця" під існуючими об'єктами залізничного транспорту за напрямком "Львів-Красне" від 1 464 км + 227 м до 1466 км + 535 м для забезпечення функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах с.

Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому, позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6,6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом спору в розглядуваній справі є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 18 жовтня 1995 року в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на землю серії I-ЛВ № 052627 від 24 грудня 1999 року.

На думку позивача, земельна ділянка, яка надана ОСОБА_1 у приватну власність, належить до земель залізничного транспорту і не могла передаватися у приватну власність.

Отже, позовні вимоги заявлено позивачем, у тому числі, з підстав порушення сільською радою норм Земельного кодексу України при виділенні земельної ділянки ОСОБА_1

Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2021 року в подібних справах № 450/2352/18 та № 450/2410/18 за позовом АТ "Укрзалізниця" до власників земельних ділянках про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання державних актів недійсними вже вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.

При цьому, Верховний Суд, вказуючи на неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права, виходив з наступного.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166,1167,1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування,

без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16

(пункти 85,86,94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17

(пункти 38,39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25,6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19

(пункти 42-43,47,49).

Судовий захист повинен бути повним відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в

пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня

2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Отже, задоволення позовних вимог АТ "Укрзалізниця" про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту.

Виходячи із встановлених обставин належним способом захисту може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі доведеності, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Наведені висновки щодо неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права також підтверджені Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2021 року в справі № 444/2315/18, яка прийнята після подання касаційної скарги АТ "Укрзалізниця" та підлягає врахування відповідно до частини 3 статті 400 ЦПК України.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вищенаведених висновків Верховного Суду в справах № 450/2352/18, № 450/2410/18, № 444/2315/18.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, дійшли загалом правильного висновку про відмову у задоволенні позову АТ "Укрзалізниця", але допустили помилку при мотивуванні своїх рішень, оскільки у задоволенні позову необхідно було відмовити саме у зв'язку із обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених

статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина 2 статті 410 ЦПК України).

За таких обставин рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року необхідно змінити, шляхом зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень з урахуванням висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду про те, що підставою для відмови у задоволенні позову є обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 серпня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня

2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови Верховного Суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович