Історія справи

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 569/1005/17-ц

провадження № 61-11748св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г.І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

відповідач - Рівненський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2017 року у складі судді Куцоконь Ю. П. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня 2017 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Григоренка М. П.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненській області (далі - ВДВС Головне територіальне управління юстиції в Рівненській області).

Скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_3 неправомірно відмовлено в задоволенні заяви про призначення рецензування звіту про оцінку майна з посиланням на нову редакцію Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ), в якій відсутнє рецензування. Такі дії суперечать пункту 7 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ, згідно з яким виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту оцінки майна є складовою такої виконавчої дії як оцінка майна і окремо існувати не може.

Зважаючи на те, що виконавча дія з оцінки нежитлової будівлі відділу збуту була розпочата державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП № 51854159 з моменту винесення 26 серпня 2016 року постанови про призначення експерта в порядку, визначеному Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV), то завершення цієї виконавчої дії повинно здійснюватися саме у порядку, передбаченому цим Законом.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня 2017 року, у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що призначення рецензування звіту про оцінку майна, яке передбачалося Законом № 606-XIV, є окремою виконавчою дією, а тому пункт 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII на неї не може бути поширено. Отже, станом на 10 листопада 2016 року підстави для призначення рецензування звіту про оцінку майна у державного виконавця були відсутні, оскільки Законом № 1404-VIII таке рецензування у виконавчому провадженні не передбачено.

10 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця.

11 квітня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

04 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ призначено справу до розгляду.

У березні 2018 року вказану справу разом з матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення судів ухвалено з порушенням норм матеріального права, оскільки рецензування звіту оцінки майна є складовою такої виконавчої дії як оцінка майна і окремо існувати не може, а отже, судами до спірних відносин має застосовуватися Закон № 606-XIV, який був чинним на момент вчинення відповідної виконавчої дії.

Суди не взяли до уваги факт порушення державним виконавцем строків повідомлення сторін про результати оцінки, що також позбавило її законного права у проведенні рецензування звіту, а також вважає неправомірним прийняття до уваги судом характеру та змісту виконавчих дій, визначених Тимчасовим порядком автоматичного розподілу виконавчих документів між державними виконавцями і контролю строків виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), затвердженим Наказом Міністерства юстиції України №614/5 від 28 квітня 2015 року, оскільки цей Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05 серпня 2016 року.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

За змістом частин другої та третьої статті 387 ЦПК України 2004 року, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Аналогічна норма міститься також і в Законі № 1404-VIII.

Зі змісту цих норм необхідно дійти висновку, що під виконавчою дією законодавець розуміє визначений законом перелік можливих чи обов'язкових способів діяльності державного виконавця за участю необхідних осіб (сторони, поняті, перекладач, спеціаліст), спрямованих на неупереджене, своєчасне та повне виконання рішення.

Згідно з пунктом 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє низку окремих виконавчих дій шляхом прийняття відповідних рішень (винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів) у випадках, передбачених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Такі дії спрямовані на створення умов для застосування заходів примусового виконання, а так само на примушування боржника до повного, правильного і своєчасного виконання вимог, що містяться у виконавчому документі.

Виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання рішень суду, здійснюються безпосередньо державним виконавцем. Зокрема, виконавчі дії, спрямовані на звернення стягнення на майно боржника, є комплексними та складаються з виявлення майна, його арешту (опису), вилучення, примусової реалізації тощо.

Відповідно до статті 58 Закону № 606-XIV визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов'язані з призначенням суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем.

Державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем.

У випадку заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов'язані з рецензуванням звіту, несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд ураховуючи зміст статті 58 Закону № 606-XIV дійшов висновку, що ця норма регулює питання, пов'язані з оцінкою майна під час здійснення виконавчого провадження, та охоплює кілька виконавчих дій, які існують та вчиняються окремо одна від одної, а саме: 1) залучення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для оцінки нерухомого майна; 2) залучення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна у разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем; 3) повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам; 4) призначення рецензування звіту про оцінку майна у разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання; 5) призначення повторної оцінки майна у разі втрати звітом чинності.

Отже, визначена вказаною нормою права кожна виконавча дія вчиняється виконавцем окремо від іншої та оформлюється відповідним окремим процесуальним документом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII, згідно з пунктом 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 26 серпня 2016 року державним виконавцем було прийнято постанову ВП № 51854159 про призначення експерта для проведення оцінки майна для визначення початкової ціни предмета іпотеки та зобов'язано експерта надати письмовий висновок і звіт про оцінку майна.

Того ж дня експертом було визначено оціночну вартість нежитлової будівлі відділу збуту.

Зі звітом про оцінку майна ОСОБА_3 ознайомилася 02 листопада 2016 року.

10 листопада 2016 року ОСОБА_3 подала до Рівненського міського відділу Головного територіального управління юстиції у Рівненській області заяву про призначення рецензування звіту про оцінку майна (предмет іпотеки) на підставі статті 58 Закону № 606-XIV.

На момент ознайомлення ОСОБА_3 з висновком експерта та звернення до виконавчої служби з листом про призначення рецензування звіту про оцінку майна чинним був Закон № 1404-VIII, яким не передбачено рецензування звіту на оцінку майна.

Статтею 57 Закону № 606-XIV стороні, яка не згодна з результатами визначення вартості чи оцінки майна, надано право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Як установлено судами, ОСОБА_3 таким правом не скористалась та не оскаржила в судовому порядку, протягом встановленого законом строку, результати оцінки майна.

Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що судами надано тлумачення норм права (стаття 58 Закону № 606-XIV, пункт 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII) з урахуванням встановлених обставин справи. Із таким тлумаченням норм права погоджується Верховний Суд. Доводи касаційної скарги про порушення державним виконавцем строків повідомлення сторін про результати оцінки, що позбавило заявника законного права у проведенні рецензування звіту, що призвело до неповного погашення заборгованості у зв'язку із заниженням, на її думку, початкової ціни, суд касаційної інстанції відхиляє з огляду на таке. Судами встановлено, що ОСОБА_3 ознайомилась зі звітом 02 листопада 2016 року, тобто після набрання чинності Законом № 1404-VIII. Статтею 57 цього Закону надано стороні, яка не згодна зі звітом про оцінку майна, право оскаржити таке рішення в судовому порядку. Разом з тим, норма цієї статті передбачає, що оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. 28 листопада 2016 року Державним підприємством «СЕТАМ» було виставлено на торги предмет іпотеки, з датою призначення торгів на 18 січня 2017 року. ОСОБА_3 не оскаржила оцінку звіту про вартість нерухомого майна ні визначений законом строк, ні навіть після того, як виконавець повідомив їй про неможливість призначення рецензування звіту. Отже, посилання на порушення виконавцем у зв'язку із цим строків на оскарження ринкової вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності та передачу з порушенням таких строків майна для реалізації на прилюдних торгах є безпідставними, не ґрунтуються на законі. За таких обставин посилання ОСОБА_3, на порушення її прав у виконавчому провадженні є не переконливими. Доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно в своєму рішенні взяв до уваги характер та змісту виконавчих дій, визначених Тимчасовим порядком автоматичного розподілу виконавчих документів між державними виконавцями і контролю строків виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), затвердженим Наказом Міністерства юстиції України №614/5 від 28 квітня 2015 року є підставними, оскільки цей Наказ дійсно втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05 серпня 2016 року. Проте зазначена обставина не впливає на розгляд судами скарги ОСОБА_3 по суті. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 09 березня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. А. Стрільчук Судді: В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик