Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.02.2020 року у справі №541/2898/18

Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 541/2898/18

провадження № 61-1760св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області у складі судді Городівського О. А. від 23 жовтня

2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Абрамова П. С., Пилипчук Л. І., від 19 грудня 2019 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування будинку та земельної ділянки.

В обґрунтування свого позову зазначила, що 13 листопада 2016 року

між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були укладені договори дарування будинку та земельної ділянки внаслідок помилки, яка проявилася у неправильному сприйнятті нею фактичних обставин правочинів, що в свою чергу вплинуло на її волевиявлення під час укладення договорів дарування замість договору довічного утримання.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, визнати недійсним договір дарування серія НВІ № 176944-176947 від 13 листопада 2016 року будинку з господарськими спорудами № 9 (житловий будинок загальною площею 82, 2 кв. м, погреб з шийкою, сарай-прибудова, сарай-літня кухня, сарай-прибудова, сарай-прибудова, гараж, сарай-прибудова, вбиральня та споруд) по АДРЕСА_2 , а також визнати недійсним договір дарування серія НВІ № 176948-176951 від 13 листопада 2016 року земельної ділянки по АДРЕСА_2 , площею 0,0806 га, кадастровий номер 5310900000:560:050:0087, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для визнання договорів дарування недійсними, оскільки при укладенні договорів дарування від 13 листопада 2016 року сторонами були дотримані всі вимоги діючого законодавства, текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості іншого розуміння його змісту, договір було підписано сторонами за доброю волею.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи

в позові суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що ОСОБА_1 була присутня при посвідченні нотаріусом оспорюваних нею договорів, ознайомлена з їх змістом, не мала ніяких фізичних чи психічних вад, які б перешкоджали їй ознайомитися з текстом договору, про що свідчить її підпис в оспорюваних договорах, не була позбавлена можливості прочитати договори перед їх підписанням, з`ясувати правові наслідки правочинів та обов`язки сторін, передбачені договорами, зокрема, щодо визначення чи не визначення в них обов`язку здійснення відповідачами догляду за ОСОБА_1 , і у разі непогодження з умовами договорів, позивач не була позбавлена права відмовитися від підписання договорів від 13 листопада 2016 року, або відкласти їх підписання

до з`ясування інформації чи уточнення їх змісту, тому заявлені позовні вимоги на підставі статті 229 ЦК України визнані такими, що задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 23 жовтня 2019 року

та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року

і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували положення статті 229 ЦК України, не врахували правову позицію Верховного Суду, а також того, що на момент укладення спірних правочинів позивач була у похилому віці, страждала на хронічні захворювання, за станом здоров`я потребувала стороннього догляду та погодилась на передачу нерухомого майна у власність синам за умови її довічного утримання, тобто помилилась у правовій природі укладених нею правочинів.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанції, якими у повному обсязі з`ясовано зміст прав та обов`язків сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм надана належна оцінка. Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на необхідність врахування висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц, вважає безпідставним, оскільки обставини цієї справи не є тотожними обставинам справи, рішення у якій оскаржуються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року справу призначено

до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є синами позивача ОСОБА_1 , 1935 року народження.

Згідно свідоцтва про право власності за законом від 18 жовтня 2016 року серії НОМЕР_1 (спадкова справа № 222/2014) ОСОБА_1 отримала

у спадок після померлого чоловіка ОСОБА_6 житловий будинок

АДРЕСА_2 . Інші спадкоємці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 відмовились від спадщини на користь матері.

27 жовтня 2016 року ОСОБА_1 отримала у спадок після померлого чоловіка ОСОБА_6 земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,0806 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5310900000:50:050:00087. Інші спадкоємці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_7 відмовились від спадщини на користь ОСОБА_1 ..

У подальшому, 13 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та її синами

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку

з господарськими спорудами АДРЕСА_2 .

13 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладено договір дарування, предметом якого є земельна ділянка по АДРЕСА_2 площею 0 , 0806 га, кадастровий номер 5310900000:50:050:0087.

Вказані договори посвідчено приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Ряжко О. В. та зареєстровані в реєстрі

за № 811 та № 812 відповідно.

Згідно з пунктом 1 вказаних договорів дарувальник подарувала,

а обдаровані прийняли у дар в рівних частках (по 1/2 частці кожний) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_2 , розташовані на приватизованій земельній ділянці площею 0,0806 га з кадастровим номером 5310900000:50:050:0087. Також дарувальник подарувала, а обдаровувані прийняли у дар в рівних частках

(по 1/2 частці кожний) земельну ділянку, площею 0,0806 га з кадастровим номером 5310900000:50:050:0087, яка розташована по АДРЕСА_2 .

У відповідності до пунктів 7, 8 договорів дарування сторони стверджують,

що договір не укладається під впливом тяжких для дарувальника обставин; сторони договору не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним

і усвідомленим й відповідає їх внутрішній волі; договір не приховує іншого правочину та спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За вимогами частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір,

що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203, 229

та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначала, що вона помилилась щодо природи спірного правочину, оскільки зважаючи на свій вік, стан здоров`я

потребу у догляді й утриманні та домовленість з синами, вважала, що в укладених договорах передбачені всі її права на забезпечення всім необхідним, а також вказувала, що після укладення спірного договору сини виконували свої зобов`язання, купували продукти, ліки тощо.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанцій на зазначені вимоги закону достатньої уваги не звернув, не встановив фактичні обставини справи та не надав належної правової оцінки доводам позивача і доказам, наданим

на підтвердження позовних вимог, не врахував вік позивача, її стан здоров`я на час укладення спірного договору, потребу у догляді та утриманні. Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що після укладення спірних договорів дарування у 2016 році ОСОБА_1 , 1935 року народження, продовжила проживати у подарованому синам будинку.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З урахуванням вищенаведеного, постанова суду апеляційної інстанції не може бути визнана законною і обґрунтованою, оскільки суд не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірив доводи сторін і надані на їх підтвердження докази.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

Враховуючи те, що допущені процесуальні недоліки можуть бути усунуті на стадії апеляційного перегляду, Верховний Суд, керуючись завданням цивільного судочинства та одним із основних принципів цивільного судочинства - розумністю строків розгляду справи судом, дійшов висновку, що скасуванню відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає оскаржуване судове рішення апеляційного суду з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович