Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.12.2019 року у справі №720/2124/18

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 720/2124/18

провадження № 61-20680св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" Мамалигівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" Мамалигівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 липня 2019 року у складі судді Ляху Г. О. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" Мамалигівської сільської радиНовоселицького району Чернівецької області (далі - КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне") про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позовних вимог посилалася на таке. Наказом від 25 жовтня 2018 року № 14-к її було звільнено з посади медичної сестри загальної практики сімейної медицини КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" з 30 жовтня 2018 року на підставі частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку зі скороченням загальної численності штату працівників. 30 жовтня 2018 року вона отримала під розписку трудову книжку із наказом про звільнення. Позивачку не було ознайомлено з наказами про заплановане скорочення посад на підприємстві, у тому числі й щодо скорочення посади медичної сестри. Крім того, її не було попереджено про скорочення її посади за два місяці до звільнення.

На момент звільнення позивачка мала досвід роботи 51 рік та пропрацювала в амбулаторії тривалий час без жодних зауважень щодо її роботи, що свідчить про її кваліфікацію, мала вищу категорію кваліфікації медичної сестри загальної практики сімейної медицини, а керівництво амбулаторії при її скороченні не звернуло увагу на її переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками.

У зв'язку з викладеним позивачка просила скасувати наказ тимчасово виконуючої обов'язки головного лікаря КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" від 25 жовтня 2018 року № 14-к про її звільнення з роботи, поновити на посаді медичної сестри загальної практики сімейної медицини та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, позов задоволено.

Скасовано як незаконний наказ тимчасово виконуючої обов'язки головного лікаря КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" від 25 жовтня 2018 року № 14-к про звільнення з роботи ОСОБА_1. Поновлено ОСОБА_1 на посаді медичної сестри загальної практики сімейної медицини КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне". Стягнуто з КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" на користь ОСОБА_1 42 623,32
грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу впродовж періоду з 31 жовтня 2018 року до 10 липня 2019 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачка мала переважне право на залишення на роботі, оскільки ОСОБА_1 має вищу кваліфікацію і продуктивність праці та тривалий безперервний стаж роботи у порівнянні з іншими працівниками на аналогічних посадах у підприємстві. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивачка неналежним чином виконувала свої посадові обов'язки. Надаючи згоду на скорочення ОСОБА_1, первинна профспілкова організація Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги Новоселицького району" дійшла такого висновку без будь-якого порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці позивачки з іншими працівниками, не врахувала переважне право позивачки на залишення на роботі при скороченні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2019 року КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 липня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди проігнорували наявність звітів про рівень якості сестринського догляду за 2016,2017,2018 роки, які є належними письмовими доказами проведення порівняльного аналізу. Необґрунтованими є висновки судів про те, що ОСОБА_1 мала переважне право перед ОСОБА_2 на залишення на роботі, оскільки позивачка має найнижчу кваліфікацію та продуктивність праці у порівнянні з іншими медичними сестрами закладу. Крім того, ОСОБА_2 є фельдшером, а отже, вже за освітою має вищий рівень медичної кваліфікації ніж позивачка, яка є медичною сестрою. Таким чином, суди не взяли до уваги доказів, якими відповідач обґрунтовував свою позицію, не навели у рішеннях мотивів відхилення таких доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law34~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law35~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law36~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law37~.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності ~law38~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суди встановили, що з 26 січня 1970 року ОСОБА_1 працювала медичною сестрою амбулаторії с. Подвірне Новоселицького району Чернівецької області та була членом первинної організації профспілки трудящих.

Наказом головного лікаря амбулаторії від 01 вересня 2016 року № 1/2 ОСОБА_1 було прийнято на посаду медичної сестри Комунальної установи "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" Мамалигівської сільської ради Новоселицького районного суду Чернівецької області (далі - КУ "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне") на одну ставку шляхом переведення з посади медичної сестри загальної практики сімейної медицини амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Подвірне Мамалигівської сільської ради (т. 1, а. с. 31).

Наказом головного лікаря амбулаторії від 29 травня 2018 року № 6-в визнано завершеним реорганізацію КУ "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" шляхом перетворення у КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне".

Цим наказом визначено та затверджено структуру та штатний розпис підприємства, який відповідно до додатку № 2 до наказу залишився без змін.

КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" проводить свою діяльність відповідно до статуту, затвердженого рішенням засновника Мамалигівської сільської ради від 24 травня 2018 року № 05.

04 червня 2018 року на зборах трудового колективу схвалений трудовий договір, зареєстрований в Управлінні праці та соціального захисту населення Новоселицької районної державної адміністрації.

З протоколу засідання загальних зборів трудового колективу КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" від 30 серпня 2018 року випливає, що зборами було ухвалено про початок процедури скорочення штату працівників з метою оптимізації у зв'язку зі скороченням фінансування та вирішено вручити листи-повідомлення про скорочення окремим працівникам згідно з наказом про скорочення штатних одиниць (т. 1, а. с. 33).

Наказом тимчасово виконуючої обов'язки головного лікаря від 30 серпня 2018 року № 9-в внесено зміни до штатного розпису та скорочено одну одиницю медичної сестри (одна ставка). У наказі також зазначено про зобов'язання попередити працівників КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" про можливе їх вивільнення та запропонувати всім працівникам, що підпадають під скорочення штату, переведення за їх згодою на інші вакантні посади не пізніше ніж за два місяці (т. 1, а. с. 35 зворот).

30 серпня 2018 року на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про наступне скорочення, що підтверджується копією повідомлення № 35, яке міститься в матеріалах справи, та рекомендованим листом № 6036300131642 (т. 1, а. с. 41,43).

Згідно з актом від 30 серпня 2018 року № 36 КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" ОСОБА_1 відмовилась засвідчувати своїм підписом про ознайомлення з попередженням та наказом про скорочення штатного розпису КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне".

30 серпня 2018 року КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" видано довідку № 34, згідно з якою на момент попередження позивачки про скорочення вакантних посад для переведення позивачки у вказане підприємство немає (т. 1, а. с. 17).

30 серпня 2018 року КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" було подано голові профспілкового комітету Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги Новоселицького району" (далі - КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги Новоселицького району") ОСОБА_3 подання, згідно з яким підприємство просило надати згоду на звільнення позивачки з роботи за скороченням штату відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП (т. 1, а. с. 34).

16 жовтня 2018 року первинна профспілкова організація Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги Новоселицького району" (далі - КУ "Центр первинної медико-санітарної допомоги Новоселицького району") надала згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, що підтверджується витягом з протоколу № 22 засідання профспілкової організації КУ "Центр первинної медико-санітарної допомоги Новоселицького району" (т. 1, а. с. 39).

Наказом від 25 жовтня 2018 року № 14-к ОСОБА_1 було звільнено з посади медичної сестри загальної практики сімейної медицини з 30 жовтня 2018 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 18).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Підставою розірвання трудового договору є скорочення штату або чисельності працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України у справі від 09 серпня 2017 року № 6-1264цс17.

За змістом частини 1 статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад.

З аналізу наведених норм чинного законодавства випливає, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Доказами більш високої продуктивності праці можуть бути виконання значно більшого обсягу робіт у порівнянні з іншими працівниками, які займають аналогічну посаду чи виконують таку ж роботу, накази про преміювання за високі показники у роботі тощо.

Відповідно до частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частини 5 статті 12 ЦПК України; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою саме судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено також статтями 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України.

На порушення указаних норм процесуального права суд апеляційної інстанції не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених статтями 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України, не дослідив докази, на які посилалося КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" в апеляційній скарзі.

Так, апеляційний суд виходив з того, що КНП "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" як роботодавець під час вирішення питання про звільнення позивачки з роботи не здійснювало порівняння продуктивності праці і кваліфікації позивачки та інших медичних сестер, не вирішувало питання також про те, хто із працівників має переважне право на залишення на роботі, чим порушило положення статті 42 КЗпП України.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки суд не дослідив та не дав оцінки доказам, на які посилалося підприємство в апеляційній скарзі як на докази відсутності у позивачки переважного права на залишенні її на роботі, її кваліфікацію і продуктивність праці порівняно з іншими працівниками (медичними сестрами), які також були попереджені про наступне звільнення.

Так, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач посилався на помилковий висновок суду про те, що ОСОБА_1 станом на 30 серпня 2018 року мала вищу кваліфікацію порівняно з медичною сестрою ОСОБА_2, оскільки суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 є за освітою фельдшером, а отже, має вищий рівень медичної кваліфікації ніж позивачка, яка є медичною сестрою.

Відповідач в апеляційній скарзі також посилався на необхідність врахування звітів про рівень якості сестринського догляду за 2016,2017,2018 роки, згідно з якими ОСОБА_1 мала найнижчий рівень якості сестринського догляду (т. 1, а. с. 141-143).

Апеляційний суд не дослідив та не дав оцінки доводам та доказам відповідача про те, що позивачка має неналежну кваліфікацію та продуктивність праці, оскільки як медична сестра з великим стажем роботи не вміє зняти електрокардіограму, взяти мазок та цитологію, виміряти очний тиск, не володіє навичками роботи з комп'ютером, що є невід'ємним елементом роботи медичної сестри вищої категорії.

Зробивши загальне посилання на недоведеність підприємством зазначених вище обставини, апеляційний суд не з'ясував у відповідача, якими доказами він підтверджує вказані обставини, не надав оцінки доводам апеляційної скарги про зміст записів у журналі електрокардіограм, який досліджувався у суді першої інстанції.

Вирішуючи трудовий спір, апеляційний суд мав на підставі поданих сторонами доказів зробити власний висновок про дотримання роботодавцем вимог статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Натомість апеляційний суд обмежився формальною констатацією, що сам роботодавець не здійснював порівняння продуктивності праці і кваліфікації позивачки та інших медичних сестер, не вирішував питання про те, хто із працівників має переважне право на залишення на роботі.

Водночас умовою поновлення працівника, звільненого з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, є встановлення судом переважного права працівника на залишення на роботі за конкретними критеріями, передбаченими статтею 42 КЗпП України.

Отже, враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, конкретні доводи апеляційної скарги не перевірені, а докази, на які посилалося підприємство, не досліджені оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно переглянути рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, повно та всебічно дослідити обставини справи, дати належну оцінку доказам у справі, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін, ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Амбулаторія загальної практики сімейної медицини села Подвірне" Мамалигівської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко