Історія справи

Постанова

Іменем України

18 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 714/432/18

провадження № 61-11384св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 11 березня 2019 року у складі судді Козловської Л. Д. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Владичана А. І., Височанської Н. К., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог вказали, що з 21 квітня 1993 року по час звернення до суду вони зареєстровані та проживають у домоволодінні АДРЕСА_1 .

У вересні 2016 року їм стало відомо, що власником вказаного житлового будинку є ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про право власності № 16 від 1981 року, яка проживає та має господарство по АДРЕСА_1 .

Вважають, що добросовісно, відкрито та безперервно володіють та користуються спірним житловим будинком більше десяти років, проводили ремонти вказаного будинку без заперечень власника, сплачували комунальні платежі.

З огляду на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили визнати за ними право приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літера «А», площею 40,10 кв. м, вбиральні літера «Б», криниці за набувальною давністю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 11 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що правові підстави для визнання права власності позивачів на спірне нерухоме майно за набувальною давністю відсутні, оскільки власником спірного майна є відповідач, а відкритість і безперервність користування нерухомим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасуватирішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій є такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягають скасуванню.

В касаційній скарзі зазначається, що протягом всього часу володіння нерухомим майном їй не було відомо про наявність права власності ОСОБА_3 на нього, матеріали справи не містять доказів згоди відповідача на її вселення та реєстрацію у спірному будинку.

Позивачі відкрито володіють спірним будинком з 1993 року, за рахунок власних коштів проводили капітальний та поточний ремонт вказаного будинку. Заперечень власника нерухомого майна не було. Таким чином, на думку заявника, володіння будинком АДРЕСА_1 є добросовісним, відкритим, безперервним та протягом не менше десять років.

Окремо заявник вказала, що право власності відповідача на вказаний будинок не зареєстроване у порядку, що встановлений чинним законодавством України.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу № 714/432/18 з Герцаївського районного суду Чернівецької області.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди встановили, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у житловому будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками виконавчого комітету Лунківської сільської ради Герцаївського району Чернівецької області № 782, № 783 від 03 травня 2018 року.

Позивач ОСОБА_1 з 2004 року здійснювала та надалі здійснює оплату за спожиту електроенергію, використану на обслуговування вказаного вище домоволодіння, що підтверджується довідкою Герцаївського РЕМ АТ «Чернівціобленерго» № 188 від 08 травня 2018 року.

Відповідачем даний факт не оспорювався, як і факт здійснення позивачами періодичних та капітальних ремонтів у відповідному домоволодінні, що свідчить про відкрите володіння ними вказаним житловим будинком.

Житловий будинок АДРЕСА_1 успадкований відповідачем ОСОБА_3 на підставі заповіту після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 09 березня 1988 року. Відповідач не зареєструвала у встановленому законом порядку право власності на успадкований нею будинок.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (стаття 1296 ЦК України).

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 344 ЦК України встановлює правові підстави набуття права власності за набувальною давністю.

Згідно з цією статтею особа, яка добросовісно заволоділа чужим нерухомим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти ним протягом десяти років, набуває право власності на дане майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння, характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне), обставини, за яких виникло володіння спірним майном, та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння, а також юридичний статус спірного майна.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння майном повинно бути добросовісним, тобто особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником;

- володіння повинно бути відкритим, тобто особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні;

- володіння повинно бути безперервним, тобто воно не повинно перериватися протягом всього строку набувальної давності.

За набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 215/5451/16-ц (провадження № 61-8009св18), від 03 квітня 2019 року в справі № 206/1441/17 (провадження 61-16648св18), від 13 грудня 2019 року (провадження № 61-19690св19).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що власником спірного домоволодіння є відповідач, яка набула право власності в порядку спадкування, однак не зареєструвала його у встановленому законом порядку та не відмовилась від права власності на відповідне нерухоме майно, суди попередніх інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 344 ЦК України та дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що проживання протягом тривало часу, відкрите володіння, догляд та утримання спірного будинку не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про відсутність доказів того, що позивачі знали чи відповідач повідомила їм про наявність свого права на спірне майно, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки суди виходили з того, що житловий будинок не є безхазяйним майном, має власника, що свідчить про відсутність такої обов`язкової умови набуття права власності на нерухоме майно як добросовісність володіння.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржені судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є необґрунтованими. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 11 березня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель