Історія справи

Постанова

Іменем України

18 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 755/18427/17

провадження № 61-47348св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року у складі судді Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому просив визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із батьком.

До початку підготовчого судового засідання від ОСОБА_5 надійшло клопотання про передачу справи до Новозаводського районного суду міста Чернігова за належною підсудністю, оскільки вона постійно проживає у місті Чернігові, де працює на постійній основі, дитина відвідує дитячий садок.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року у складі судді Арапіної Н. Є. у задоволенні клопотання ОСОБА_5 про передачу справи до іншого суду за належною підсудністю відмовлено.

Встановивши, що місцем реєстрації та проживання відповідача є квартира № 14-257 на вулиці Регенераторній, 4 у місті Києві, суд першої інстанції відмовив у задоволенні її клопотання про передачу справи до Новозаводського районного суду міста Чернігова.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_5 оскаржила її в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 26 вересня 2018 року повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскаржувана ухвала від 26 вересня 2018 про відмову у направлені справи за підсудністю відсутня у переліку ухвал, зазначених у статті 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в апеляційному порядку.

ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, справу передати на розгляд апеляційному суду.

Касаційна скарга аргументована тим, що суд не врахував, що в апеляційному порядку окремо від рішення суду можливе оскарження як ухвали суду першої інстанції про передачу справи на розгляд до іншого суду, так і ухвали суду першої інстанції щодо відмови в передачі справи на розгляд до іншого суду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 353 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті б Конвенції якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого меток (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

У схожій ситуації у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 зроблено висновок, що тлумачення пункту 15 частини першої статті 293 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з апеляційною скаргою) має відбуватися з урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подала апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. Ухвала про відмову у залишенні заяви без розгляду не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не і остаточним рішенням), а тому особа має право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу про відмову у залишенні заяви без розгляду разом з рішенням суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхнім процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для залишення заяви без розгляду мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв'язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження ухвали про відмову у залишенні заяви без розгляду, підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність мі; застосованими засобами та поставленого метою.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволені клопотання про передачу справи до іншого суду за належною підсудністю не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), a тому не може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, може поновити свої права в інший спосіб шляхом оскарження в апеляційному порядку цієї ухвали разом із рішенням суду першої інстанції.

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_5 необхідно повернути, оскільки оскаржена нею ухвала суду першої інстанції не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Доводи касаційної скаргине дають підстав для висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права, а зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції та власного тлумачення заявником вимог чинного законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін ухвали Київського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року, оскільки судовн рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат