Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.10.2018 року у справі №592/3608/17

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 592/3608/17

провадження № 61-18693св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми, правонаступником якого є управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми,правонаступником якого є управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області,на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 26 квітня 2017 року у складі судді Косолап М. М. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 15 червня 2017 року у складі колегії суддів: Бойка В. Б., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми, правонаступником якого є управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області,про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 22 грудня 1969 року по 08 липня 1991 року та з 23 вересня 1991 року по 29 травня 2003 року перебував у трудових відносинах з - публічним акціонерним товариством «Центролит» (далі - ПАТ «Центроли»), працював за професією вибивальник лиття. 29 травня 2003 року - звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

Згідно акта розслідування хронічного професійного захворювання від

15 травня 2003 року позивачу встановлені такі професійні захворювання: нейросенсорна туговухість зі значним ступенем зниження слуху 4 ступеня професійного характеру - основний діагноз. ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ступеня РОХП, правосторонній плече-лопатковий періартроз - супутній діагноз.

Згідно акта розслідування хронічного професійного захворювання від

14 травня 2004 року позивачу були встановлені такі професійні захворювання: нейросенсорна туговухість зі значним ступенем зниження слуху 4 ступеня професійного характеру - основний діагноз. Гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, лівостороння вертеброгенна люмбоішалгія, остеохондроз хребта поперекового-крижового відділу, двухсторонній плечелопатковий періартроз - супутній діагноз.

У пункті 14 вищезазначених актів вказано, що професійне захворювання виникло через недосконалість технологій, неефективне використання засобів індивідуального захисту. Згідно пункту 17 актів роботодавець не забезпечив виконання вимог щодо здорових та безпечних умов праці. Відповідно до довідки виданої Фтизіатричною МСЕК міста Суми від

26 червня 2007 року про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності, ступінь втрати працездатності склала 60 % та встановлено ІІІ групу інвалідності, безтерміново. Отримані позивачем професійні захворювання потягли за собою спричинення фізичних та моральних страждань. З вини роботодавця він став інвалідом ІІІ групи. У зв'язку з профзахворюванням протягом тривалого часу страждає через постійні сердечні та легеневі болі, що заподіює йому значні моральні страждання, переживання, періодично відзначаються приступи задухи, від яких рятує лише інгалятор. Через падіння слуху позивач обмежений у можливості самостійно орієнтуватися в просторі, оскільки наражається на небезпеку. Він повністю усвідомлює, що спостерігається значне погіршення здоров'я, шум у вухах, погіршення сну, порушено звичайний уклад життя. Зазначає, що відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань що спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди покладається на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Просив суд стягнути з відповідача на свою користь 60 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я.

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 26 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров?я 8 000,00 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн компенсовано за рахунок держави.

Рішення суду мотивовано доведеністю факту заподіяння моральної шкоди та наявністю підстав для її стягнення з Фонду, оскільки на момент встановлення вперше ступеня стійкої втрати працездатності та III групи інвалідності у позивача, саме на відповідача було покладено обов'язок відшкодування моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 15 червня 2017 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми відхилено.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 26 квітня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

27 червня 2017 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми, правонаступником якого є управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області,через засоби поштового зв?язку подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 26 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від

15 червня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не є належним відповідачем у справах про відшкодування моральної шкоди внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року клопотання начальника Сумського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області - Дзекілєва Івана Сергійовича про залучення правонаступника у справі задоволено.

Залучено управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області до участі у справі № 592/3608/17 в якості правонаступника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 22 грудня 1969 року по

08 липня 1991 року та з 23 вересня 1991 року по 29 травня 2003 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «Центролит». 29 травня 2003 року звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

Згідно акта розслідування професійного захворювання, форма П-4, від

15 травня 2003 року встановлено, що хронічне професійне захворювання - нейросенсорна туговухість зі значним ступенем зниження слуху 4 ступеня професійного характеру та супутній діагноз - ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ступеня РОХП, правосторонній плече-лопатковий періартроз виникло у ОСОБА_1 у зв'язку з недосконалістю виробничих технологій, неефективністю використання засобів індивідуального захисту (пункт 14); причина - робота в умовах підвищеного рівня шуму (пункт 15).

Відповідно до повідомлення про професійне захворювання, форма П-3, від 21 квітня 2004 року ОСОБА_1 встановлено остаточний основний діагноз - силікоз першого ступеню, р/р/, 2/2, повільний розвиток, ДН І

ступеня профзахворювання, нейросенсорна туговухість зі значним ступенем зниження слуху 4 ступеня професійного характеру та супутній діагноз - ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ступеня РОХП, правосторонній плече-лопатковий періартроз. При цьому встановлено, що захворювання виникло через пиловий, інтенсивний виробничий шум.

Згідно акта розслідування професійного захворювання, форма П-4, від

14 травня 2004 року ОСОБА_1 було встановлено, що вищевказане професійне захворювання виникло у зв'язку з недосконалістю виробничих технологій, неефективністю використання засобів індивідуального захисту (пункт 14); причиною професійного захворювання є виконання робіт в умовах підвищеного рівня шуму та запиленості.

У період з 08 квітня 2005 року по 26 квітня 2005 року та 19 березня

2007 року по 03 квітня 2007 року ОСОБА_1 перебував на обстеженні та лікуванні у Науково дослідному інституті гігієни праці та профзахворювань Харківського Національного медичного університету.

Відповідно до Акта № 1501 огляду МСЕК від 08 липня 2003 року,

ОСОБА_1 пройшов первинний огляд Зарічною МСЕК і йому встановлено вперше втрату професійної працездатності - 20 %.

Згідно акта № 701 огляду МСЕК від 29 червня 2005 року, ОСОБА_1 пройшов повторний огляд і йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності 40 % на 2 роки (у тому числі силікотуберкульоз - 20 % туговухість - 20 %).

З довідки до акта огляду спеціалізованою фтизіатричною МСЕК, довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги вбачається, що

ОСОБА_1 при повторному огляді 26 червня 2007 року встановлено ІІІ групу інвалідності - первинно та 60 % втрати професійної працездатності - у тому числі коніотуберкульоз, хронічний бронхіт - 40 %, туговухість - 20 %.

У подальшому, 21 серпня 2013 року ОСОБА_1 пройшов повторно огляд у місті Суми - спеціалізованою фтізиатричною МСЕК та відповідно до акта № 712 огляду медико-соціальною експертною комісією йому встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново у зв'язку з професійним захворюванням та підтверджено ступінь втрати працездатності - 60 % безтерміново.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків та професійних захворювань що спричинили втрату працездатності» (в редакції, чинній на час встановлення вперше позивачу стійкої втрати працездатності) має проводити такі виплати.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема прийнятим відповідно до цих Основ Законом України від 23 вересня 1999 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня

1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23 вересня 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки.

Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з

20 березня 2007 року, до Закону від 23 вересня 1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці»Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIIIвідшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що частина восьма статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня

2014 року № 77-VIII, яка набрала чинності з 01 січня 2015 року, є нормою матеріального права, а згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Тому судами вказана правова норма Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», не застосована до спірних правовідносин.

Однак такі висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (Рішення: від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зазначені положення частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, а саме, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України, не містять вказівку на зворотну дію закону в часі, а, отже не суперечить змісту частини першої статті 58 Конституції України та статті 5 ЦК України. Вказаними положеннями Закону право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Установлено, що з позовом до відділення про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві, ОСОБА_1 звернувся 30 березня 2017 року. З цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-XIV в редакції, чинній з 01 січня

2015 року. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування відділенням, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Таким чином, районний суд, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи відповідача про те, що Законом № 1105-XIV, який набрав чинності 01 січня 2015 року, саме на роботодавця покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку, дійшов неправильного висновку про часткове задоволення позову про стягнення коштів на відшкодування моральної кошти з відділення, не взявши до уваги, що ОСОБА_1 звернувся до суду після того, як Закон вже не передбачав відшкодування моральної шкоди відділенням.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми, правонаступником якого є управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 26 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 15 червня 2017 року скасуватита ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Суми, правонаступником якого є управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Сумській області, про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 26 квітня 2017 року та ухвала апеляційного суду Сумської області від 15 червня 2017 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило