Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.09.2025 року у справі №464/5483/21
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №464/5483/21
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №464/5483/21

Постанова

Іменем України

17 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 464/5483/21

провадження № 61-7008 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Пророка В. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

заявник-приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович,зацікавлена особа, яка подала касаційну скаргу, -Львівська міська рада,представник Львівської міської ради -адвокат Шевченко Марта Ігорівна,інші зацікавлені особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ілона-Транс»,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за поданням приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького Зоряна Вікторовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку,

за касаційною скаргоюЛьвівської міської ради, поданою її представником Шевченко Мартою Ігорівною, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, постановлену колегією суддів у складі Левика Я.А., Крайник Н.П., Шандри М.М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст звернення

1. ОСОБА_1 звернувся до Сихівського районного суду міста Львова з позовом про стягнення заборгованості до ОСОБА_2 та Приватного підприємства «Ілона-Транс» (далі - ПП «Ілона-Транс»), у якому просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь борг за договором позики від 26 липня 2020 року та відшкодування судових витрат.

2. Сихівський районний суд міста Львова своїм рішенням від 20 жовтня 2021 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08 грудня 2021 року, задовольнив зазначений позов та вирішив: 1) стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ПП «Ілона-Транс» на користь ОСОБА_1 заборгованість за відповідним договором позики у сумі 1 576 320, 00 грн; 2) стягнути з ОСОБА_2 та ПП «Ілона-Транс» на користь ОСОБА_1 по 5 675,00 грн з кожного - відшкодування судових витрат позивача.

3. У червні 2022 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Маковецький Зорян Вікторович (далі - приватний виконавець Маковецький З. В.) звернувся до Сихівського районного суду міста Львова з поданням про звернення стягнення у межах відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення солідарно із ОСОБА_2 та ПП «Ілона-Транс» на користь ОСОБА_1 зазначеної заборгованості на майно ПП «Ілона-Транс» як боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку.

4. Приватний виконавець Маковецький З. В. посилався на те, що у ПП «Ілона-Транс» відсутнє будь-яке рухоме майно або грошові кошти, на які можна звернути стягнення, право власності на нерухоме майно за боржником також не зареєстроване. Із заяви ПП «Ілона-Транс» йому стало відомо, що це товариство є власником нежитлової будівлі загальною площею 866,0 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірне нерухоме майно), проте право власності на це майно за ПП «Ілона-Транс» не зареєстроване у встановленому законом порядку.

5. Отже, з посиланням на статтю 50 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у актуальній редакції далі - Закон про виконавче провадження), статті 430 431 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України) та з метою виконання зазначеного рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 жовтня 2021 року у справі № 464/5483/21, приватний виконавець Маковецький З. В. просив суд вирішити питання щодо звернення стягнення на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

6. Ухвалою від 21 червня 2022 року Сихівський районний суд міста Львова задовольнив зазначене подання приватного виконавця Маковецького З. В. - вирішив звернути стягнення на спірне нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку та яке належить ПП «Ілона-Транс», з метою виконання рішення Сихівського районного суду міста Львова від 20 жовтня 2021 року у справі № 464/5483/21.

7. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що можливість відповідного подання приватного виконавця Маковецького З. В. передбачена статтею 440 ЦПК України.

8. Відповідно до правового висновку Верховного Суду державна реєстрація права власності сама по собі не є підставою набуття цього права, а є лише засвідченням державою факту вже набутого відповідного права особи, тому не можна ототожнювати факт набуття права власності з фактом державної реєстрації цього набутого права. Тому суд досліджує обставини існування в особи права власності.

9. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ПП «Ілона-Транс» набуло право власності на спірне нерухоме майно шляхом укладення договору безоплатної передачі незавершеного будівництва від 25 грудня 2002 року № 41, зокрема з моменту передачі будівлі АДРЕСА_1, за актом прийому-передачі (25 грудня 2002 року), але не зареєструвало це право, що позбавило приватного виконавця Маковецького З. В. можливості вчинити передбачене Законом про виконавче провадження звернення стягнення на це майно.

10. Наданими приватним виконавцем Маковецьким З. В. доказами доведено, що у боржника відсутні грошові кошти або рухоме майно, за рахунок яких можна було задовольнити вимоги стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

11. Отже суд першої інстанції дійшов висновку, що звернення стягнення на зазначену нежитлову будівлю АДРЕСА_1 є єдиним способом виконання зазначеного рішення суду від 20 жовтня 2021 року у цій справі. Водночас частини перша та друга статті 129-1 Конституції України передбачає, що судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

12. Львівський апеляційний суд своєю постановою від 22 червня 2023 року залишив без задоволення апеляційну скаргу Львівської міської ради, а ухвалу Сихівського районного суду міста Львова - без змін.

13. Постановою від 22 листопада 2023 року Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Львівської міської ради та скасував постанову Львівського апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

14. Ухвалою від 16 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 21 червня 2022 року у цій справі.

15. Апеляційний суд аргументував цю ухвалу тим, що на його думку суд першої інстанції встановив наявність права власності ПП «Ілона-Транс» на спірне нерухоме майно - хоч воно було передане ПП «Ілона-Транс» як об`єкт незавершеного будівництва. Потім це майно не поверталось у комунальну власність, а ПП «Ілона-Транс» здійснювало його поліпшення. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що рішенням Брюховицької селищної ради від 29 листопада 2007 року № 364 надана згода на прийняття до комунальної власності територіальної громади селища міського типу Брюховичі об`єкта незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 загальною площею 866 кв. м, балансовою вартістю 589 300,00 грн. Але таке рішення не було реалізоване і майно залишилося у ПП «Ілона-Транс», яке до 2022 року продовжувало нести витрати на його утримання. Це, на переконання апеляційного суду, остаточно встановлено Верховним Судом під час касаційного перегляду справи, про що зазначено у постанові від 22 листопада 2023 року, яка є обов`язковою для врахування апеляційним судом при новому розгляді справи.

16. Також апеляційний суд вирішив, що до припинення повноважень Брюховицька селищна рада не зверталася до ПП «Ілона-Транс» щодо передання у комунальну власність зазначеного майна - незавершеного будівництва.

17. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що ані Брюховицька селищна рада, ані у подальшому Львівська міська рада не були власниками спірного нерухомого майна. Відповідно оскаржувана в апеляції ухвала суду першої інстанції не стосується об`єктів нерухомого майна, які належать, зокрема, Львівській міській раді. Тобто ця ухвала жодним чином не порушує права Львівської міської ради.

18. Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, які стосуються касаційного перегляду оскаржуваної ухвали апеляційного суду

19. Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 20 жовтня 2021 року у справі № 464/5483/21 задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ПП «Ілона-Транс» про стягнення заборгованості - ухвалено стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ПП «Ілона-Транс» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 26 липня 2020 року у сумі 1 576 320,00 грн; стягнути із ОСОБА_2 та ПП «Ілона-Транс» на користь ОСОБА_1 по 5 675,00 грн з кожного - відшкодування судових витрат.

20. 15 січня 2022 року приватний виконавець Маковецький З. В. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 464/5483/21, виданого 22 грудня 2021 року Сихівським районним судом міста Львова на виконання зазначеного рішення від 20 жовтня 2021 року.

21. 15 січня 2022 року приватний виконавець Маковецький З. В. своєю постановою наклав арешт на все нерухоме та рухоме майно ПП «Ілона-Транс».

22. Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 січня 2022 року № 294816237 право власності на спірне нерухоме майно не зареєстроване за ПП «Ілона-Транс».

23. Як вбачається із повідомлень Акціонерних товариств «Кредобанк», «Укрексімбанк», «Універсал Банк» та Комерційний банк «Приватбанк» у ПП «Ілона-Транс» відсутні рахунки в банківських установах.

24. Згідно із відповіддю Міністерства внутрішніх справ України від 17 січня 2022 року на запит від 15 січня 2022 року № 130420442 ПП «Ілона-Транс» на праві приватної власності належать два транспортних засоби. Згідно із постановою приватного виконавця Маковецького З. В. від 24 січня 2022 року транспортні засоби ПП «Ілона-Транс» оголошені в розшук. Суди попередніх інстанцій встановили, що на момент скерування до суду зазначеного подання приватного виконавця Маковецького З. В. відповідні транспортні засоби ПП «Ілона-Транс» не розшукані органами внутрішніх справ. У своєму повідомленні від 26 січня 2022 року ПП «Ілона-Транс» проінформувало приватного виконавця Маковецького З. В., що вказані транспортні засоби непридатні для використання.

25. У своїй заяві від 21 січня 2022 року ПП «Ілона-Транс» повідомило приватного виконавця Маковецького З. В., що підприємству належить на праві власності будівля загальною площею 866,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (також далі - спірне нерухоме майно).

26. Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно із довідкою від 18 вересня 2020 року № 3708, виданою Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 січня 2022 року № 296017665 право власності на спірне нерухоме майно не зареєстроване у встановленому законом порядку.

27. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що факт належності ПП «Ілона-Транс» на праві приватної власності спірного нерухомого майна підтверджується сукупністю таких доказів:

27.1. повідомленням Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради міста Львова від 23 грудня 2002 року № 663, направленим на адресу ПП «Ілона-Транс», яке містить звернене до боржника прохання взяти на збереження об`єкт на АДРЕСА_1 - з подальшим його будівництвом;

27.2. договором безоплатної передачі незавершеного будівництва від 25 грудня 2002 року № 41, згідно із яким Приватне підприємство «Мег-2» (код ЄДРПОУ 22350152) зобов`язується безоплатно передати у власність ПП «Ілона-Транс» (код ЄДРПОУ 22347253) незавершене будівництво на вулиці Буковій, 2 у селищі міського типу Брюховичі;

27.3. актом прийому-передачі об`єкта незавершеного будівництва за зазначеним договором безоплатної передачі незавершеного будівництва від 25 грудня 2002 року № 41, у якому вказано, що право власності на незавершене будівництво початкової школи на 4 класи, яке розташоване за адресою: селище міського типу Брюховичі, вулиця Букова, 2, безоплатно переходить до ПП «Ілона-Транс» із моменту підписання цього акта;

27.4. балансами фінансової звітності ПП «Ілона-Транс»: 1) станом на 01 січня 2004 року (складеним за формою, яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87), з якого вбачається, що на початок звітного періоду необоротні активи цього підприємства складалися, зокрема із незавершеного будівництва, що становило показник - 459,3; 2) станом на 01 січня 2005 року аналогічна інформація зазначена у фінансовому звіті цього підприємства; 3) станом на 31 грудня 2020 року, відповідно до фінансової звітності цього підприємства від 01 січня 2021 року, баланс ПП «Ілона-Транс» складався, зокрема із необоротних активів, серед яких - незавершені капітальні інвестиції з показником - 459,6.

28. Апеляційний суд відповідно до матеріалів апеляційного провадження, наданих Львівською міською радою, яку суд першої інстанції до розгляду справи не залучав, також встановив:

28.1. Листом від 15 листопада 2007 року ПП «Ілона-Транс» просило селищного голову селища міського типу Брюховичі прийняти на баланс селищної ради незавершене нежитлове будівництво на АДРЕСА_1, яке було йому передане від юридичної особи «Мег-2», у зв`язку із ліквідацією останнього. Водночас було зазначено, що під час консервації відповідного об`єкта був проведений ряд будівельних робіт на 120 000,00 грн;

28.2. Рішенням від 29 листопада 2007 року № 364 Брюховицька селищна рада надала згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади селища міського типу Брюховичі незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 загальною площею 866 кв. м, балансовою вартістю 589 300,00 грн;

28.3. 19 вересня 2022 року проведені електронні торги з реалізації нежитлової будівлі «А-2» загальною площею 866 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Це приміщення придбало Товариство з обмеженою відповідальністю «Санні Ленд» за 5 321 431,44 грн, якому того ж дня видане свідоцтво про право власності, яке отримало реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час проведення виконавчих дій приватним виконавцем Маковецьким З. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 були вжиті передбачені Законом про виконавче провадження дії щодо примусового виконання відповідного рішення суду, водночас це рішення суду не виконане ПП «Ілона-Транс» на момент звернення приватного виконавця Маковецького З. В. із зазначеним поданням до суду першої інстанції.

30. Відповідно до постанови приватного виконавця Маковецького З. В. від 20 вересня 2022 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 464/5483/21, виданого Сихівським районним судом міста Львова 22 грудня 2021 року, було закінчене.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31. У травні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівської міської ради, подана її представником - Шевченко М. І., на ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, у якій Львівська міська рада просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

32. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року відкрите касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2025 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.

33. 15 вересня 2025 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

34. Обґрунтовуючи неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не були досліджені докази, які підтверджують, що власником незавершеної будівництвом початкової школи на АДРЕСА_1 є Львівська міська рада - правонаступник прав та обов`язків Брюховицької селищної ради, що призвело до помилкового висновку суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження у зв`язку з тим, що ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 21 червня 2022 року не вирішувалось питання про права, свободи, інтереси та обов`язки Львівської міської ради. Зокрема, вона вказує, що апеляційний суд не дослідив належним чином докази, які були надані Львівською міською радою щодо права власності на спірне нерухоме майно.

35. Львівська міська рада звертає увагу на те, що вона подавала суду рішення Брюховицької селищної ради щодо надання згоди (на відповідний запит ПП «Ілона-Транс») на прийняття до комунальної власності територіальної громади селища міського типу Брюховичі незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 - загальною площею 866 кв. м. До того ж Львівська міська рада висловлює нерозуміння того на підставі чого апеляційний суд дійшов висновку, що спірне нерухоме майно залишилосясаме у власності ПП «Ілона-Транс», яке воно отримало на збереження від попереднього генпідрядника, що здійснював відповідні будівельні роботи на замовлення цієї самої Брюховицької селищної ради, якщо воно ніколи у власність цьому підприємству не передавалось.

36. Також Львівська міська рада вказує на безпідставне незастосування апеляційним судом статті 876 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України). Водночас стаття 50 Закону про виконавче провадження чітко стосується звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна фізичної особи, а ПП «Ілона-Транс» є юридичною особою. Апеляційним судом безпідставно проігноровані правові висновки Верховного Суду: 1) викладений у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 911/1455/19, відповідно до якого необхідне виконання трьох умово для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин: завершення будівництва, прийняття до експлуатації, державна реєстрація; 2) викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц, згідно із яким визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами, не передбачене.

37. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.

38. Також Верховний Суд не бере до уваги посилання Львівської міської ради на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 50 Закону про виконавче провадження, викладених у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 1708/3246/12 та від 29 січня 2019 року у справі № 914/1362/17.

39. По-перше, Львівська міська рада сама стверджує, що застосування статті 50 Закону про виконавче провадження є безпідставним у цій справі, тому Верховний Суд не може взяти до уваги відповідний аргумент Львівської міської ради, оскільки він суперечить доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17). Це також стосується й доводів Львівської міської ради щодо неправильного тлумачення судами конкретних дефініцій у статті 50 Закону про виконавче провадження, її порушення судом апеляційної інстанції.

40. По-друге, у постанові Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 914/1362/17 відсутні правові висновки Верховного Суду щодо застосування саме статті 50 Закону про виконавче провадження.

41. Оскільки суд апеляційної інстанції не розглядав у оскаржуваній ухвалі по суті питання дотримання прав особи, яка придбала нежитлову будівлю «А-2», загальною площею 866 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , а лише констатував цю інформацію, то Верховний Суд не може прийняти до уваги аргумент Львівської міської ради щодо порушення частини першої статті 367 ЦПК України у тому формулюванні, у якому воно наведене у касаційній скарзі.

(2) Позиція інших учасників справи

42. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

43. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

44. Згідно із пунктом першим частини третьої статті 2 ЦПК України одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є: верховенство права (пункт 1); рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (пункт 2); змагальність сторін (пункт 3).

45. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України).

46. Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність визначені статтями 76-80 ЦПК України.

47. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

48. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).

49. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (частина третя статті 82 ЦПК України).

50. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

51. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша-третя статті 367 ЦПК України).

52. Пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. Підставами касаційного оскарження у цьому випадку відповідно до абзацу п`ятого частини другої статті 389 ЦПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

53. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

54. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

55. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

56. Питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця (частина десята статті 440 ЦПК України).

57. Абзац другий частини другої статті 4 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на момент укладення зазначеного договору безоплатної передачі незавершеного будівництва від 25 грудня 2002 року № 41 та складення відповідного акта прийому-передачі (далі - ЦК УРСР), передбачав, що цивільні права і обов`язки, зокрема виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

58. Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 ЦК УРСР (згідно із частиною першою статті 47 ЦК УРСР).

59. Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором (частина перша статті 128 ЦК УРСР).

60. Частина перша статті 244 ЦК УРСР передбачала, що договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. А частина третя цієї статті ЦК УРСР також уточнювала, що до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 ЦК УРСР, яка у тому числі передбачала у своїй другій частині обов`язок реєстрації такого договору купівлі-продажу у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

61. За договором підряду підрядчик зобов`язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити виконану роботу (стаття 332 ЦК УРСР).

62. Підрядчик зобов`язаний вжити усіх заходів до забезпечення збереження ввіреного йому замовником майна і несе відповідальність за всяке упущення, що потягло за собою втрату або пошкодження цього майна (стаття 337 ЦК УРСР).

63. За договором підряду на капітальне будівництво організація-підрядчик зобов`язується своїми силами і засобами збудувати і здати організації-замовнику передбачений планом об`єкт відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації і у встановлений строк, а замовник зобов`язується надати підрядчику будівельну площадку, передати йому затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені будівництвом об`єкти і оплатити їх (частина перша статті 353 ЦК УРСР).

64. Забезпечення будівництва технологічним, енергетичним, електротехнічним та загальнозаводським устаткуванням і апаратурою покладається на замовника, крім випадків, передбачених спеціальними постановами. Спеціальними постановами на замовника може бути покладене забезпечення будівництва матеріалами (частина друга статті 353 ЦК УРСР).

65. Загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

66. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина третя статті 331 ЦК України).

67. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший частини третьої статті 331 ЦК України).

68. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта (частина друга статті 875 ЦК України).

69. Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (частина перша статті 876 ЦК України).

70. У разі необхідності консервації будівництва з незалежних від сторін обставин замовник зобов`язаний оплатити підрядникові виконані до консервації роботи та відшкодувати йому витрати, пов`язані з консервацією (частина шоста статті 879 ЦК України).

71. Суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами (частина перша статті 20 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність» у редакції, що діяла на момент укладення зазначеного договору безоплатної передачі незавершеного будівництва від 25 грудня 2002 року № 41 та складення відповідного акта прийому-передачі (далі - Закон про власність)).

72. Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод (частина перша статті 21 Закону про власність).

73. Об`єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом (стаття 22 Закону про власність).

74. До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність) (частина перша статті 31 Закону про власність).

75. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (частина друга статті 32 Закону про власність).

76. Об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території (частина перша статті 35 Закону про власність).

77. Консервації підлягають будови (об`єкти), спорудження яких не забезпечене фінансуванням для продовження їх будівництва та введення в дію або технічний рівень яких не відповідає сучасним вимогам (пункт 2 Порядку консервації та розконсервації об`єктів будівництва, затвердженого наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 27 грудня 1995 року № 258 у редакції, що діяла на момент укладення зазначеного договору безоплатної передачі незавершеного будівництва від 25 грудня 2002 року № 41 та складення відповідного акта прийому-передачі, та в подальшому (у актуальній редакції далі - Порядок)).

78. Рішення про консервацію будов (об`єктів) приймається, зокрема, виконавчими комітетами місцевих Рад у разі фінансування будов (об`єктів) за рахунок місцевих бюджетних і позабюджетних коштів (абзац четвертий пункту 3 Порядку).

79. Роботи з консервації будови (об`єкта) виконуються за додатковою угодою до підрядного контракту (договору), як правило виконавцем робіт, що здійснював будівництво. Додатковою угодою встановлюється термін виконання робіт та умови здавання замовнику законсервованих будов та конструктивних елементів (абзац перший пункту 6 Порядку).

80. Вартість матеріалів, конструкцій та устаткування, які придбані виконавцем робіт за його кошти і залишаються на законсервованій будові (об`єкті), повинна бути відшкодована замовником. Охорона законсервованих будов (об`єктів) після підписання акта передачі забезпечується замовником і вивезення з будов (об`єктів) матеріальних цінностей виконавцем робіт забороняється (абзаци четвертий та п`ятий пункту 6 Порядку).

81. Рішення про розконсервацію будов (об`єктів) та подальше поновлення будівництва приймається органом, що прийняв рішення про консервацію будов (об`єктів). Для поновлення будівництва об`єкта після його консервації замовник поновлює контракт (договір) з виконавцем робіт або укладає новий у разі зміни виконавця робіт. Передача об`єкта замовником виконавцю робіт здійснюється на підставі акта з урахуванням технічного стану на час передачі (відповідно до пункту 9 Порядку).

82. Для виконання робіт з розконсервації будови (об`єкта) і поновлення будівництва замовник зобов`язаний отримати дозвіл інспекції державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до пункту 3.12 ДБН А.3.1-2-93 (абзац п`ятий пункту 9 Порядку).

83. За рішенням замовника роботи з консервації об`єкта (будови) можуть також виконуватися іншим підрядником шляхом укладення з ним договору підряду на проведення робіт з консервації об`єкта (будови) (абзац другий пункту 4.1. Положення про порядок консервації та розконсервації об`єктів будівництва, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 21 жовтня 2005 року АДРЕСА_1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2005 року за № 1582/11862, у редакції, яка діяла на момент звернення ПП «Ілона-Транс» до селищного голови селища міського типу Брюховичі з проханням прийняти на баланс селищної ради незавершене нежитлове будівництво спірного нерухомого майна, далі - Положення).

84. Пункт 4.4. Положення передбачає, що підрядник зобов`язаний здати, а замовник прийняти законсервований об`єкт (будову) за актом про прийняття законсервованого об`єкта (будови) (додаток 6 до Положення), а також конструкції, устаткування і матеріали, які залишаються на об`єкті та підлягають консервації, за відомістю незмонтованих конструкцій, устаткування і матеріалів, які залишаються на об`єкті (будові) та підлягають консервації (додаток 3 до Положення). Вартість зазначених конструкцій, устаткування і матеріалів, які придбані підрядником за його кошти і залишаються на об`єкті (будові) та підлягають консервації, відшкодовуються замовником.

85. Рішення про розконсервацію об`єкта (будови) та подальше поновлення будівництва приймається органами виконавчої влади або суб`єктами господарської діяльності, зазначеними в пункті 2.1, які приймали рішення про консервацію об`єкта (будови), або їх правонаступниками (пункт 5.1 Положення).

86. Дії, які виконує замовник будівництва після прийняття розпорядчого документа про розконсервацію та поновлення будівництва об`єкта (будови) визначені у пункту 5.4 Положення, зокрема замовник отримує в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю дозвіл на поновлення будівництва об`єкта (будови) в установленому порядку.

87. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 10 Закону про виконавче провадження одним з заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

88. Стаття 50 Закону про виконавче провадження регулює питання звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна фізичної особи, а не юридичної особи. Оскільки спір, що розглядається, стосується виконання судового рішення за рахунок солідарного боржника - юридичної особи, то зауваження Львівської міської ради щодо безпідставності застосування статті 50 Закону про виконавче провадження до відповідного спору є слушним та обґрунтованим - посилання апеляційного суду на цю статтю Закону є помилкою у застосуванні матеріальної норми права.

89. У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно (частина п`ята статті 52 Закону про виконавче провадження).

90. Згідно із ухвалою Львівської міської ради від 29 грудня 2020 року № 6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади», яка публічно доступна, зокрема на сайті самої цієї ради, у відповідності до адміністративно-територіальних реформ в Україні та, зокрема, з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», Львівська міська територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, територія яких включена до території Львівської міської територіальної громади, зокрема й Брюховицької територіальної громади.

91. Посилання апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі на те, що він керується фактично встановленими Верховним Судом під час касаційного перегляду справи її обставинами, що є його обов`язком відповідно до ЦПК України при новому розгляді справи, є необґрунтованим, оскільки воно суперечить реальним процесуальним повноваженням Верховного Суду, визначеним статтею 400 ЦПК України, частина перша якої прямо вказує, що Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

92. Апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що Верховний Суд у своїй постанові від 22 листопада 2023 рокуу цій справі послався на частину третю статті 400 ЦПК України, яка зокрема передбачає, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги, зокрема у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 297/1389/21. Водночас судове рішення апеляційного суду було скасоване на підставі статті 411 ЦПК України, яка в частині, присвяченій дослідженню судами попередніх інстанцій доказів, вказує на неможливість встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи - частина третя статті 411 ЦПК України. Оскільки фактично частина третя статті 400 ЦПК України у зазначеному виключному випадку наділяє Верховний Суд повноваженнями власної оцінки обґрунтованості пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК як підстави касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення у контексті нових правових висновків Верховного Суду, які не існували на момент подання касаційної скарги, то ця оцінка може здійснюватись із врахуванням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, присвяченого випадку, коли суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

93. Отже, посилання Верховного Суду у своїй постанові від 22 листопада 2023 року на частину третю статті 400 та статтю 411 ЦПК України у контексті врахування його правового висновку, який був сформульований після подання попередньої касаційної скарги у цій справі, не дає підстав стверджувати, що Верховний Суд робив у цій постанові висновок про належне встановлення обставин справи, оскільки протилежне вимагало б застосування інших висновків касаційної інстанції, передбачених статтею 409 (повноваження суду касаційної інстанції) ЦПК України, але не того, що передбачений статтею 411 ЦПК України.

94. Апеляційний суд мав належним чином дослідити усі докази у справі та встановити усі обставини, які б давали можливість прийняти судове рішення, яке б відповідало вимогам статті 263 ЦПК України. Однак апеляційний суд, звернувши свою увагу виключно на питання закриття провадження у справі, цього не зробив з огляду на таке.

95. Апеляційний суд не надав жодної оцінки доказам, які надала йому Львівська міська рада, та які не могла надати суду першої інстанції через її незалучення до розгляду відповідного подання, на підтвердження того, що спірне нерухоме майно було об`єктом запланованого капітального будівництва початкової школи на 4 класи за адресою: селище міського типу Брюховичі, вулиця Букова АДРЕСА_1, щодо якого розроблялись архітектурно-планувальне завдання, технічні умови, під яке виділялась конкретна земельна ділянка тощо. Не надана оцінка рішенню Виконавчого комітету міської ради від 16 липня 2021 року № 592 про реєстрацію права комунальної власності Львівської міської територіальної громади на будівлю АДРЕСА_1 .

96. В справі відсутні висновки судів попередніх інстанцій з приводу того, якими доказами та обставинами підтверджується набуття права власності та на що саме (будівля чи будівельні матеріали, обладнання, конструкції тощо) юридичної особи «МЕГ-2», що б дало їй хоч якісь юридичні підстави передавати у власність ПП «Ілона-Транс» спірне нерухоме майно відповідно до зазначеного договору безоплатної передачі незавершеного будівництва від 25 грудня 2002 року № 41 та складення відповідного акта прийому-передачі. Більше того, у матеріалах справи відсутні докази того, що саме та у якому обсязі передавалось за цими документами ПП «Ілона-Транс», як і оцінка цьому судів попередніх інстанцій.

97. З урахуванням наведених вимог законодавства щодо введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 911/1455/19, на який міститься посилання у касаційній скарзі, з встановлених судами попередніх інстанцій обставин та їх оцінки судами незрозумілим залишається коли та як незавершений об`єкт будівництва перетворився у зареєстрований державою об`єкт нерухомості - будівлю АДРЕСА_1 . У цьому питанні суди попередніх інстанцій фактично лише констатували цей факт з посиланням на результати електронних торгів у межах відповідного виконавчого провадження.

98. Водночас Львівська міська рада справедливо зауважує, що зазначений договір від 25 грудня 2002 року як документ, який може породжувати право власності ПП «Ілона-Транс» на спірне нерухоме майно, не відповідає наведеним вище вимогам ЦК УРСР щодо його дійсності, зокрема він нотаріально не посвідчений, відсутні дані про його реєстрацію у виконавчому комітеті відповідної місцевої ради.

99. Апеляційний суд у контексті відповідних додатково наданих Львівською міською радою доказів не надав жодної оцінки тому, що зазначений договір від 25 грудня 2002 року був укладений після звернення Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради міста Львова до ПП «Ілона-Транс» з проханням «взяти на збереження об`єкт на АДРЕСА_1 - з подальшим його будівництвом», що ПП «Ілона-Транс» зверталось листом від 15 листопада 2007 року до селищного голови селища міського типу Брюховичи з проханням прийняти спірне нерухоме майно - об`єкт незавершеного будівництва на баланс цієї селищної ради, зазначаючи при цьому, що «під час консервації» цього об`єкта вони здійснили певні будівельні роботи на зазначену суму.

100. Верховний Суд звертає увагу, що наведені вище норми ЦК УРСР ЦК України, Закону про власність, Порядку та Положення дають підстави для вивчення питання перебування спірного нерухомого майна у збереженні ПП «Ілона-Транс» під час його консервації, і, водночас, не дають підстав для висновків про можливість набуття ПП «Ілона-Транс» права власності на нього на підставі можливого здійснення консервації незавершеного будівництва - спірного нерухомого майна, що також узгоджується з посиланням у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (пункти 60-61). А оскільки врешті мова йде про те, що спірне нерухоме майно було реалізоване у зазначеному виконавчому провадженні як об`єкт цивільного обороту - будівля, то виникає також питання чи виводилось це майно із стану консервації відповідно до зазначених вище правил та вимог законодавства, якщо ця консервація об`єкта дійсно мала місце, враховуючи права Львівської міської ради у цьому процесі та вимоги щодо законності проведення будь-якого виконавчого провадження, у тому числі направлення до суду подання виконавця щодо його здійснення.

101. Залишається також незрозумілим висновок апеляційного суду щодо того, що рішення Брюховицької селищної ради від 29 листопада 2007 року № 364 про згоду прийняти до комунальної власності територіальної громади селища міського типу Брюховичі не було реалізоване, оскільки ще суд першої інстанції у цій справі зазначив, що за правовим висновком Верховного Суду (дивитись, наприклад, постанову від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18) державна реєстрація права власності сама по собі не є підставою набуття цього права, а є лише засвідченням державою факту вже набутого відповідного права особи, тому не можна ототожнювати факт набуття права власності з фактом державної реєстрації цього набутого права. Це стосується й замовника будівельного підряду, якщо таким дійсно виступав орган місцевого самоврядування.

102. Тобто недоліки у виконанні органом місцевого самоврядування своїх власних рішень, зокрема затягування з оформленням та реєстрацією права на спірне нерухоме майно, автоматично не означають у цьому випадку не набуття відповідного права власності, чи виникнення права власності у іншої особи. До того ж, як зазначив вище Верховний Суд, висновки судів попередніх інстанцій щодо набуття ПП «Ілона-Транс» права власності на спірне нерухоме майно викликають сумніви з точки зору їх обґрунтованості. Також необхідно враховувати, що законодавство вимагає введення в експлуатацію новоствореного об`єкта нерухомого майна та реєстрацію права на нього, що потенційно може бути підставою відсутності закінченого будівництвом об`єкта - відповідної школи на балансі органу місцевого самоврядування та необхідності реєстрації відповідного права. Це питання також вимагає належного вивчення на підставі доказів у справі. З урахуванням зазначеного незрозумілим є також переконаність апеляційного суду у тому, що Брюховицька селищна рада мала якось додатково ще звертатись до ПП «Ілона-Транс» щодо передання у комунальну власність спірного нерухомого майна.

103. Враховуючи зазначене, оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та підлягає скасуванню, а справа направленню до апеляційного суду для продовження її розгляду.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

104. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

105. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).

106. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

107. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

108. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу Львівської міської ради- скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

(2.2) Щодо дій, які повинен виконати апеляційний суд

109. Здійснити розгляд справи відповідно до вимог ЦПК України, дослідивши усі докази у справі та встановивши усі необхідні її обставини.

(2.3) Щодо судових витрат

110. Оскільки Верховний Суд скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу до апеляційного суду для продовження розгляду розподіл судових витрат на цій стадії не здійснюється.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 419 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити касаційну скаргу Львівської міської ради.

2. Скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року.

3. Направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров