Історія справи

Постанова КЦС ВП від 17.07.2024 року у справі №754/10286/18
Ухвала КЦС ВП від 09.07.2019 року у справі №754/10286/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2024 року

м. Київ

справа № 754/10286/18

провадження № 61-7593св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору,- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Відута Оксана Валеріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Стеценко Юрій Володимирович, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Мельника Я. С.,

Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Позовну заяву мотивовано тим, що 08 серпня 2007 року між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого мав бути наданий кредит у сумі

170 328,80 доларів США на купівлю квартири, тобто кредит є споживчим.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором цього ж дня між нею та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

15 травня 2013 року між нею та банком укладено додаткову угоду до кредитного договору з додатком до неї.

Вказувала, що банк не дотримав та грубо порушив імперативні вимоги діючого законодавства України та приписи Національного банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме не виконав вимогу закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання позичальнику об`єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів, а також в умовах кредитного договору банк приховав фактичне значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та того розміру подорожчання кредиту, які були обумовленні та узгодженого між сторонами кредитного правочину в його умовах, що на переконання позивача, є ознаками введення його банком в оману.

Зауважувала, що розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупності вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту банк не здійснював, в письмовій формі не викладав, до відома позичальника не доводив та з ним не узгоджував. Кредитний договір не містить розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі).

Уважала, що відповідач скористався тим, що позивачу об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не надав позивачу відомостей, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору, та не зазначив їх в його змісті.

Отже, на думку позивача, виходячи з положень статей 203 215 230 548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та процентної ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту, а тому її волевиявлення на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені проведеним дослідженням, саме на таких умовах не було.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати недійсним кредитний договір від 08 серпня 2007 року, додаткову угоду до кредитного договору

від 15 травня 2013 року, а також похідного від них договору іпотеки.

У лютому 2020 року третя особа ОСОБА_2 звернувся до суду із самостійними вимогами до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 21 грудня 2005 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , а тому зобов`язання останньої за кредитним та іпотечним договорами впливає на його права та інтереси, оскільки лише він працює і матеріально забезпечує сім`ю.

Вважає, що банк не виконав вимогу закону про дотримання істотних умов договору щодо надання позичальнику об`єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів, а також в умовах кредитного договору приховав фактичне значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та того розміру подорожчання кредиту, які були обумовленні та узгодженого між сторонами кредитного правочину в його умовах, що на його переконання позивача, є ознаками введення його банком в оману. Розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупності вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту банк не здійснював, у письмовій формі не викладав, до відома позичальника не доводив та з ним не узгоджував. Кредитний договір не містить розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Відповідач скористався тим, що позивачу об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомостей, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.

Також зазначає, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. За недійсності кредитного договору іпотечний договір також підлягає визнанню недійсним, а заборона щодо відчуження квартири - скасуванню.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року, у задоволенні позовів ОСОБА_1 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що при підписанні кредитного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договори містять всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства. Крім того, суди врахували установлені у цивільних справах №754/10073/15-ц та №754/10081/15-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки недійсними обставини щодо відповідності оспорюваного кредитного договору вимогам закону, надання банком позивачу повної та достовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що остання підтвердила особистим підписом, а також виконання ОСОБА_1 тривалий час умов указаного договору, а отже погодження з його умовами, є преюдиційними при вирішенні даної справи та не підлягають доказуванню повторно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Стеценко Ю. В. просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 524/4994/13-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 666/4957/15-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц, від 30 серпня 2022 року у справі № 509/2976/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 727/11817/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 1090 ЦК України у подібних правовідносинах, (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів видачі позивачці кредиту у розмірі 131 000 доларів США. При укладенні оспорюваного договору банком не була виконана переддоговірна робота з позичальником, не надано в письмовій формі повної та достовірної інформації, яку повинен був надати до підписання договору. Зокрема, банк не надав позичальникові інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, не надав детальний розпис сукупної вартості кредиту, вартості усіх супутніх послуг, графік платежів; банк не попередив позичальника про валютні ризики під час виконання умов кредитного договору, які несе споживач. Зазначає, що ОСОБА_2 , як співвласник квартири

АДРЕСА_1 , не надавав своєї згоди на її передачу в іпотеку банку. Посилається на те, що суди необґрунтовано відхилили його клопотання про витребування оригіналів меморіальних ордерів та первинного документа про переказ кредитних коштів. Суди проігнорували надані стороною позивача висновки експертів від 07 травня 2018 року та від 16 вересня 2021 року, які підтверджують обґрунтованість позовних вимог, не дослідили усі наявні у матеріалах справи докази. Крім того, суд апеляційної інстанції без наведення відповідних обґрунтувань відмовив у задоволенні заяви сторони позивача про відвід суддів.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Встановлені судами фактичні обставини справи

08 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», був укладений кредитний договір.

Пунктом 2.1.1 договору визначено, що банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом і у межах сум, зазначених у пункті 7.1 даного договору.

Відповідно до пункту 7. 1 банк зобов`язується надати позичальникові кошти шляхомвидачі готівки через касу на строк з 08 серпня 2007 року до 08 серпня 2037рокувключно кредит у розмірі 131 000 доларів США на купівлюквартири,

а також у розмірі 39 328,80 доларів США на сплату страхованих платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,5% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 08 до 12 числакожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі

1 432,97 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту.

ОСОБА_2 , чоловік позивачки, згідно іззастереженням на кредитному договорі дав згоду на укладення позичальником кредитного договору

від 08 серпня 2007 року, одержання позичальником кредитних коштів та їх використання відповідно до умов зазначеного договору, а також надання ним у заставу/іпотеку ПриватБанку будь-якого майна, що належить йому на праві спільної власності з позичальником, (у тому числі жила нерухомість, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) з метою забезпечення виконання зобов`язань по зазначеному кредитному договору. Під вказаним застереженням вказано прізвище ОСОБА_2 та його підпис.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 02 серпня

2007 року між ОСОБА_1 та банком укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

15 травня 2013 року між ОСОБА_1 та банком укладено додаткову угоду до кредитного договору з додатком до неї.

Пунктом 1додаткової угоди визначено, що суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди зменшити на 121,99 доларів США, а саме: відсотки у розмірі 0,00 доларів США, комісія у розмірі 0,00 доларів США, пеня у розмірі 121,99 доларів США

У пункті 3 додаткової угоди сторони погодили, що пункт 7.1 договору буде викладено в наступній редакції: Банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 08 серпня 2007 року до 08 серпня 2037 року включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 131 000 доларів США на купівлю квартири, а також 42 111,67 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати кредиту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору.

Згідно пункту 6 додаткової угоди погашення заборгованості позичальника за договором здійснюється згідно Графіку погашення кредиту (Додатку 1 до додаткової угоди).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2016 року

(у справі № 754/10073/15), яке набрало законної сили 12 травня 2016 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів. У цій справі суд установив, що кредитний договір було укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. ОСОБА_1 на момент укладення договору була вільною у виборі валюти кредитування, бажала такого кредиту, не заявляла додаткових вимог щодо нього, тривалий час виконувала умови договору.

Суд виходив із того, що підстав, передбачених положеннями статті 230 ЦК України, статтями 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання кредитного договору недійсним немає, так як позивач не довела введення її в оману з боку відповідача чи обман, а також наявність умов для визначення такого договору несправедливим, чи укладеним через нечесну підприємницьку діяльність.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року (у справі

№ 754/10081/15)відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до

АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитного та іпотечного договорів.

Суд виходив із того, що укладаючи кредитний договір в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов`язання сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним, та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу долару США до гривні несе саме позичальник. Наявність усіх обов`язкових умов для розірвання договору кредиту, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», відсутня. Тому права позивача при укладені та виконанні кредитного договору не порушені. Крім того, протягом тривалого часу позивач виконувала свої зобов`язання за кредитним договором і не вважала їх несправедливими, хоча коригування іноземної валюти стосовно національної валюти відбувались постійно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про, зокрема, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору; якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, потреби у послугах. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установивши, що спірний кредитний договір підписаний банком та ОСОБА_1 , які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, процентної ставки та деталізованого графіку погашення боргу, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 626-628 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсним кредитного договору від 08 серпня 2007 року, додаткової угоди до нього від 15 травня 2013 року та похідного від основного зобов`язання іпотечного договору від 02 серпня 2007 року, укладених між банком та

ОСОБА_1 .

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, а також отримала кредитні кошти і протягом певного часу виконувала умови кредитного договору.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність обставин щодо укладання оспорюваного договору обманним шляхом та під тиском, оскільки такі обставини в силу статті 230 ЦК Україниналежним чином не обґрунтовані.

Відповідно до статті 3 ЦК Українипринципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК Українизазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня

2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів.

Доводи касаційної скарги про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Не можна погодитися з доводами касаційної скарги про те, що банк не ознайомив позичальника з інформацією про сукупну вартість кредиту та умови кредитування, оскільки виконуючи приписи статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», банк ознайомив позичальника з діючими умовами кредитування. Позичальник під підпис отримала інформацію про умови кредитування фізичних осіб на придбання нерухомості на вторинному ринку та детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, які містять відомості про суму кредиту та мету кредитування, строк кредитування, реальну проценту ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту, метод розрахунку процентів, розмір платежів на користь третіх осіб за надані супутні послуги, умови дострокового погашення, суми платежів за розрахунковими періодами протягом всього строку кредитування із зазначенням розподілу коштів щомісячного платежу на погашення основної суми кредиту та процентів за користування кредитом, з чим позичальник погодилася під час укладення оспорюваного кредитного договору (а. с. 5-7, 175, 176, т. 1).

Зважаючи на викладене,під час укладання кредитного договору сторони чітко розуміли, що курсові коливання гривні можуть настати, але ОСОБА_1 обрала валютою кредитування саме долари США та взяла на себе зобов`язання повернути кредит в іноземній валюті.

Тому твердження позивача щодо невідповідності умов кредитного договору законодавству України, неповідомлення її про валютні ризики, є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на діючому законодавстві України, про що обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій.

Також, ОСОБА_1 не була позбавлена можливості звернутися до будь-якої іншої кредитної установи, для отримання необхідного їй кредиту, однак обрала саме установу відповідача.

Суди також правильно врахували встановлені судами у справах

№ № 754/10073/15, 754/10081/15-ц обставини щодо відповідності оспорюваного кредитного договору вимогам закону, надання банком позивачу повної та достовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що остання підтвердила особистим підписом, а також виконання ОСОБА_1 тривалий час умов указаного договору, а отже погодження з його умовами, оскільки вони в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України є преюдиційними при вирішенні даної справи та не підлягають доказуванню повторно.

Доводи касаційної скарги про недоведеність надання банком кредитних коштів є необґрунтованими, оскільки банк надав відповідні докази, зокрема заяву на видачу готівки № 1 від 08 серпня 2007 року, яка містить підписи позивачки, контролера, бухгалтера та касира, а також виписку з особового рахунку клієнта банку, з якої вбачається отримання позичальником 08 серпня 2007 року коштів у розмірі 131 000 доларів США (а. с. 219-220, т. 2).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) виписка з особового рахунку клієнта банку має статус первинного документа.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 , як співвласник квартири

АДРЕСА_1 , не надавав своєї згоди на її передачу в іпотеку банку безпідставні, оскільки у застереженні на кредитному договорі чоловік позивача - ОСОБА_2 надав згоду, зокрема, на надання ним у заставу/іпотеку Приватбанку будь-якого майна, що належить йому на праві спільної власності з позичальником, (у тому числі: житла нерухомість, місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), з метою забезпечення виконання зобов`язань по зазначеному кредитному договору. Зазначене підтверджується його підписом на застереженні. Тобто згоду на передачу вказаної квартири в іпотеку банку ОСОБА_2 надав (а. с. 7 зворот, т. 1).

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки таке не унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та не впливають на правильність висновків судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи заявників, які спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Стеценко Юрій Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара