Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.03.2021 року у справі №489/5982/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 489/5982/17

провадження № 61-4452св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2, Миколаївська міська рада

третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Юрлова Тетяна Григорівна

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Труби Клавдії Борисівни в інтересах ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання із чоловіком без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, усунення від спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3. Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1. Вона як спадкоємець четвертої черги звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Юрлової Т. Г. з заявою про прийняття спадщини, оскільки проживала разом із спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.

Проте, 29 листопада 2017 року нотаріус їй відмовила у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки факт спільного проживання не підтверджено рішенням суду.

Вона проживала з померлим ОСОБА_3 однією сім'єю з лютого 1999 року, вони вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1.

За спільні кошти 11 липня 2000 року ними придбано квартиру АДРЕСА_1, у якій вони спільно провели перепланування та ремонт, придбали меблі та предмети домашнього вжитку.

ОСОБА_3, з виходом на пенсію, тяжко хворів на злоякісне новоутворення лівої легені. Його здоров'я з року в рік погіршувалося. Однак, відповідач, який є рідним братом чоловіка, не надавав ніякої матеріальної допомоги на лікування, не провідував його та не телефонував, щоб поцікавитися про стан його здоров'я.

Після його смерті вона займалася похованням.

Встановлення факту спільного проживання однією сім'єю їй необхідно для визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання, оскільки шлюб між ними не було зареєстровано.

На підставі викладеного просила суд: встановити факт спільного проживання однією сім'єю не менше п'яти років, до часу відкриття спадщини, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з лютого 1999 року до ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1; усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що достатніх доказів того, що в період вказаний позивачем вона вела з ОСОБА_3 спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки, разом працювали, отримували спільні доходи та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, матеріали справи не містять. Спірна квартира придбана ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 і є спільним майном подружжя відповідно до статті 60 СК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду адвокат Коренко Т. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2018 року в частині відмови у задоволенні вимог про встановлення факту спільного проживання скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Миколаївської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Юрлової Т. Г., про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

У решті позову змінено мотивувальну частину рішення з врахуванням підстав та обставин, наведених в цій постанові.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що нормами Кодексу про шлюб та сім'ю (далі - КпШС), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, не передбачалось таке поняття, як проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, тому відсутні підстави для встановлення факту спільного проживання у період з лютого 1999 року до 01 січня 2004 року.

Факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті останнього) позивачем доведено.

ОСОБА_3 з 30 червня 1973 року перебував у шлюбі з ОСОБА_4, який розірвано 25 липня 2000 року, тому нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 відповідно до статті 22 КпШС, а не статті 60 СК України, як помилково зазначив суд першої інстанції, є спільним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Факт проведення ремонту, перепланування у період проживання сторін однією сім'єю без шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року адвокат Труба К. Б. в інтересах ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у частині задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу і залишити в силі рішення Ленінського районного суду м.

Миколаєва від 31 жовтня 2018 року у цій частині.

У решті постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верхового Суду від 15 березня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верхового Суду від 25 березня 2021 року касаційне провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника, витребувано із Бобринецької державної нотаріальної контори інформацію про заведення спадкової справи щодо спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд при вирішенні питання про залучення до участі у справі правонаступника, а також застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Враховуючи те, що відповідно до спадкової справи № 140-2020 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 заяву про прийняття спадщини подала ОСОБА_5, її необхідно залучити до участі у справі, правонаступника відповідача.

Щодо поновлення касаційного провадження

Відповідно до статті 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.

Оскільки обставина, яка викликала зупинення касаційного провадження усунута, колегія суддів вважає за необхідне поновити провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції встановлюючи факт спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 не правильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права; вважає, що акт проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі від 22 травня 2017 року (а. с. 22) є неналежним доказом, оскільки не завірений житлово-комунальним підприємством належним чином; не взяв до уваги докази, які підтверджують, що похованням свого брата ОСОБА_3 займався саме ОСОБА_2.

У квітні 2019 року адвокат Коренко Т. В. в інтересах ОСОБА_3 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу у якому просила постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що відповідно до відмітки у копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 її шлюб з ОСОБА_7, зареєстрований 12 червня 1981 року, припинений 12 січня 1999 року.

ОСОБА_3 з 30 червня 1973 року перебував у шлюбі з ОСОБА_4, який розірвано 25 липня 2000 року (а. с. 62,63).

На підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2000 року № 163, зареєстрованого на Українській біржі нерухомості, ОСОБА_3 придбав квартиру спільного заселення АДРЕСА_1, загальною площею 18,0 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати площею 12,9 кв. м, у спільному користуванні коридор -1, вбиральня-ІІ, умивальник -ІІІ, кухня-ІУ, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У 2008-2009 роках зазначена квартира була перепланована, а у 2014 році з врахуванням таких змін за ОСОБА_3 оформлено на неї право власності.

Як вбачається із технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 до неї приєднано частину коридору І - 2,2 кв. м, вбиральня ІІ - 0,9 кв. м., вмивальня ІІІ -1,0 кв. м., кухня ІУ - 9,8 кв. м, кладова УІ - 0,4 кв. м, кладова УІІ - 0,4 кв. м. У результаті приєднання приміщень спільного користування квартира АДРЕСА_1 стала ізольованою однокімнатною, загальною площею 28,0 кв. м, житловою площею -12,9 кв. м (а. с. 16-17).

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 листопада 2014 року ОСОБА_3 на праві власності належить однокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною площею 28,0 кв. м., житловою площею 12,9 кв. м., коридор 1 у спільному користуванні з квартирою АДРЕСА_2 (а. с.20).

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер (а. с.13). Після його смерті відкрилася спадщина на зазначене нерухоме майно.

Відповідно до довідки ЖКП "Південь" від 30 травня 2017 року № 1690 ОСОБА_3 був зареєстрований за вказаною адресою з 11 серпня 2000 року по день смерті (а. с. 23).

Відповідно до акту від 22 травня 2017 року, у спірній квартирі проживає ОСОБА_1 (а. с. 22).

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру від 06 травня 2017 року № 497 ОСОБА_1 замовила та сплатила витрати на поховання на суму 5 400,00 грн (а. с. 25).

Із заявами про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Юрлової Т. Г. звернулася ОСОБА_1, як спадкоємець четвертої черги та ОСОБА_2 як спадкоємець другої черги. За заявами відкрито спадкову справу за № 18/2017.

Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з тим, що факт спільного проживання зі спадкодавцем не підтверджено рішенням суду, а ОСОБА_2 відмовлено у зв'язку з тим, що не підтверджено родинні відносини зі спадкодавцем.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог щодо встановлення спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3, задовольняючи частково позовні вимоги в цій частині, встановлюючи факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 суд апеляційної інстанції виходив із доведеності позивачем вимог відповідно до статті 74 СК України.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала, що з лютого 1999 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 проживали з ОСОБА_3 однією сім'єю, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом та мали спільний бюджет, а тому просила суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю нею та ОСОБА_3 з лютого 1999 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві Положення" СК України, СК України набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення КпШС України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

З урахуванням зазначених норм законодавства суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що не підлягає встановленню факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період до 01 січня 2004 року.

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Таким чином, обов'язковою умовою для визнання однією сім'єю чоловіка і жінки, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі, крім власне факту спільного проживання, є ведення ними спільного побуту, господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).

Установивши, що шлюбОСОБА_1 з ОСОБА_7, зареєстрований 12 червня 1981 року припинений 12 січня 1999 року, ОСОБА_3 розірвав шлюб з ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, що підтверджується показами свідків допитаних у судовому засіданні; ОСОБА_1 приймала участь у похованні ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (день смерті останнього).

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції при вирішенні справи у частині встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Аргументи викладені у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права є необгрунтованими та висновку апеляційного суду не спростовують.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Поновити касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Миколаївської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

Залучити ОСОБА_5 до участі у справі як процесуального правонаступника відповідача ОСОБА_2.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська