Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2020 року у справі №296/2561/18

Постанова

Іменем України

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 296/2561/18

провадження № 61-5068св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Центру професійно-технічної освіти м. Житомира,

відповідачі: ОСОБА_1, Управління житлового господарства Житомирської міської ради,

третя особа - Департамент реєстрації Житомирської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення Корольовського районного суду м.

Житомира від 03 жовтня 2019 року у складі судді Сингаївського О. П. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Центру професійно-технічної освіти м. Житомира (далі - ЦПТО м. Житомира)звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, Управління житлового господарства Житомирської міської ради, у якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження про приватизацію від 08 квітня 2016 року № 64167, видане начальником Управління житлового господарства Житомирської міської ради, яким задоволено прохання ОСОБА_1 про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності на цю квартиру від 08 квітня 2016 року; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на зазначене житлове приміщення.

Позовну заяву мотивовано тим, що 21 березня 2008 року ОСОБА_1 підставі рішення профкому та адміністрації ЦПТО м. Житомира від 12 лютого 2008 року № 42 був виданий ордер на вселення у житлове приміщення, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Вказаний житловий будинок перебуває у власності держави в особі Міністерства освіти і науки України та знаходиться в оперативному управлінні ЦПТО м. Житомира.

08 квітня 2016 року начальником Управління житлового господарства Житомирської міської ради на підставі заяви ОСОБА_1 видано розпорядження № 641676 про приватизацію вказаної квартири, яким дану квартиру передано у приватну власність ОСОБА_1 та видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на вказане житлове приміщення.

Однак, ЦПТО м. Житомира повідомив, що 12 лютого 2008 року засідання профкому та адміністрації ЦПТО м. Житомира не проводилось, й, відповідно, рішення № 42 про надання відповідачу квартири не приймалося.

Крім того, відповідно до приписів статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а також пункту 13 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, приватизація спірної квартири повинна була здійснюватись органами приватизації ЦПТО м. Житомира, а не Управлінням житлового господарства Житомирської міської ради.

Таким чином, позивач вважає, що квартира вибула з державної власності всупереч встановленому законом порядку та за відсутності згоди власника Міністерства освіти і науки України та ЦПТО м. Житомира.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 03 жовтня

2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що приватизація вказаної квартири була здійснена уповноваженим органом приватизації, за згодою балансоутримувача, в порядку та у спосіб, передбачені законодавством. У судових рішеннях зазначено, що Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" не містить заборон щодо приватизації державного житлового фонду без його передачі до комунальної власності. Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" лише перелічує уповноважені органи приватизації й не визначає, до компетенції якого органу приватизації належить вирішення питання про приватизацію житла залежно від того, до якого житлового фонду належить цей об'єкт нерухомості.

Суди відхилили доводи позивача про те, що засідання профкому та адміністрації ЦПТО м. Житомира 12 лютого 2008 року не було проведене й, відповідно, рішення №42 від 12 лютого 2008 року, на підставі якого

ОСОБА_1 був виданий ордер на спірне житло, не приймалось, оскільки наявний у матеріалах ордер на вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру не був визнаний недійсним у встановленому законом порядку. Правомірно та добросовісно користуючись даним житлом з 2008 року, ОСОБА_1 у передбаченому законодавством порядку звернулась до органу приватизації із відповідною заявою та надала всі необхідні для приватизації квартири документи. Вказана квартира є єдиним житлом ОСОБА_1, в якому вона постійно проживає. Доказів того, що при приватизації цього житла були порушені вимоги законодавства та права інших осіб, суду не надано, а сам лише факт відсутності у балансоутримувача рішення, на підставі якого був виданий ордер, не може порушувати право ОСОБА_1 на житло.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі заступник прокурора Житомирської області просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування статей 1, 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд у порушення статті 89 ЦПК України не дослідив зібрані у справі докази.

Касаційна скарга мотивована тим, що нормами статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а також пунктом 13 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, повноваженнями на здійснення приватизації наділяються саме ті органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, яким на праві господарського відання або оперативного управління належить об'єкт державної чи комунальної власності, що пропонується до приватизації.

Зазначеними нормами передбачено, що необхідною умовою для вирішення питання щодо приватизації об'єкта органом місцевого самоврядування є передача цього об'єкта державного житлового фонду до комунальної власності. Вказує, що до прийняття оспорюваного розпорядження та видачі свідоцтва про право власності на житло, багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_2 перебував у власності держави України в особі Міністерства освіти і науки України та знаходиться в оперативному управлінні Центру професійно-технічної освіти м. Житомира. Отже, житловий будинок у власність відповідної територіальної громади не переданий, Житомирська міська рада не набула права власності на цей будинок у встановленому законом порядку, отже не є уповноваженим органом приватизації.

Відзиви на касаційну скаргу

У квітні 2020 року від Міністерства освіти і науки України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник погоджується із доводами скарги та незаконність ухвалених у справі судових рішень.

У квітні 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність судових рішень.

Крім того, у травні 2020 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив Міністерства освіти і науки України, в якій викладено мотиви незгоди з доводами відзиву.

При цьому, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв'язку із чим у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід відмовити.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 01 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 березня 2008 року ОСОБА_1 виданий ордер № 12, на підставі якого вона набула право користування квартирою

АДРЕСА_1. Зазначений ордер виданий згідно з рішенням профкому та адміністрації ЦПТО м. Житомира від 12 лютого 2008 року № 42.

Житловий будинок АДРЕСА_2 перебував на балансі Центру професійно-технічної освіти м. Житомира.

23 лютого 2016 року державним реєстратором Житомирського міського управління юстиції здійснено державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за Державою Україна в особі Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до Статуту ЦПТО м. Житомира (в редакції, яка діяла до вересня 2017 року) об'єкти права власності, в тому числі й житло, є державною власністю, що закріплена Міністерством освіти і науки України за ЦПТО

м. Житомира і перебуває у користуванні Центру (п. 6.10 Статуту).

Відповідно до пункту 7.9 чинного на час розгляду судами справи Статуту ЦПТО майно Центру, в тому числі: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, гуртожитки, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об'єкти є об'єктами державної власності, що закріплюються за Центром на праві оперативного управління.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 03 березня 2018 року № 218 житловий будинок АДРЕСА_2 закріплений на праві оперативного управління за Центром професійно-технічної освіти

м. Житомира.

Судами установлено, що у Центрі професійно-технічної освіти м. Житомира не створений орган приватизації.

23 березня 2001 року між професійно-технічним училищем, правонаступником якого є Центр професійно-технічної освіти м. Житомира, та відділом приватизації державного житлового фонду при Управлінні житлово-комунального господарства Житомирського міськвиконкому укладений договір про надання послуг з приватизації відомчого житлового фонду.

09 березня 2016 року директор Центру професійно-технічної освіти

м. Житомира звернувся до Управління житлового господарства Житомирської міської ради із листом про включення до договору про надання послуг з приватизації житла від 23 березня 2002 року та здійснення приватизації п'яти квартир в будинку

АДРЕСА_2.

14 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Управління житлового господарства Житомирської міської ради із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1.

Розпорядженням начальника Управління житлового господарства Житомирської міської ради від 08 квітня 2016 року № 64167 зазначена квартира передана у приватну власність ОСОБА_1.

На підставі вказаного розпорядження, 08 квітня 2016 року Управлінням житлового господарства Житомирської міської ради Юшковій Т. І. видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах

2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Порядок та підстави приватизації державного житлового фонду визначається Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та деталізується Положеннями "Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян", затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення).

У пункті 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон) визначено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до пунктів 1 та 3 статті 8 Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Аналогічна норма міститься в пункті 13 Положення, у якому зазначено, що приватизація квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд (орган приватизації).

У пункті 9 статті 8 Закону зазначено, що державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами пункті 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Отже, державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій установ може передаватись у комунальну власність за їх бажанням. При цьому, Закон не містить заборон приватизації такого житлового фонду без передачі до комунальної власності. Крім того, Закон не визначає підпорядкованість вирішення питання приватизації певному органу приватизації в залежності від належності житлового фонду, а лише перелічує уповноважені органи приватизації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів про створення органу приватизації в ЦПТО м. Житомира. Крім того, приватизація здійснювалася за домовленістю з власником житла - ЦПТО м. Житомира.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчить про те, що 23 лютого 2016 року було зареєстровано право власності на житловий будинок за Державою Україна в особі Міністерства освіти і науки України у формі державної власності.

За змістом пункту 6.10 Статуту ЦПТО м. Житомира в редакції станом на

2016 рік, об'єкти права власності, в тому числі і житло, є державною власністю і перебуває у користуванні ЦПТО м. Житомира.

Багатоквартирний будинок, в якому розміщена спірна квартира, закріплений на праві оперативного управління за ЦПТО м. Житомира наказом Міністерства освіти і науки України від 03 березня 2018 року № 218, тобто після приватизації житла.

Зміни в цій частині в Статут ЦПТО м. Житомира в новій редакції внесені в 2017 році.

У частині десятій статті 8 Закону закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина 2 статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", далі Закон № 500-VI); заборона приватизувати конкретне приміщення (~law27~, частина друга статті 2 Закону).

У ~law28~ зазначено, що дія ~law29~ щодо реалізації права на приватизацію не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Судами встановлено, що спірне житлове приміщення (квартира) під цей перелік заборони на приватизацію не підпадає.

Згідно із пунктом 17 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до органу приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Серед них має бути і копія ордера про надання жилої площі, а також документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

Судами встановлено, що усі необхідні документи ОСОБА_1 додала до заяви про приватизацію нерухомого майна (а. с. 94-100, т. 1).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач виконав вимогу пункту 18 Положення, а орган приватизації ухвалив законне розпорядження про задоволення заяви ОСОБА_1, а отже, приватизація спірної квартири була здійснена уповноваженим органом приватизації, в порядку та спосіб встановленими законом за згодою балансоутримувача майна.

При цьому судами взято до уваги договір, укладений 23 березня 2001 року між професійно-технічним училищем, правонаступником якого є ЦПТО

м. Житомира, та відділом приватизації державного житлового фонду при Управлінні житлово-комунального господарства Житомирського міськвиконкому. Цей договір на момент приватизації спірної квартири був чинним, не оспорений у встановленому законом порядку. Предметом цього договору було надання Управлінням житлово-комунального господарства послуг по приватизації відомчого житлового фонду СПТУ-15 м. Житомира з видачею документів згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду". Листом від 09 березня 2016 року директор ЦПТО звернувся до органу приватизації з проханням включити до даного договору також спірну квартиру та здійснити її приватизацію.

Врахувавши наведені обставини, суди попередніх інстанцій обгрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що рішення про надання позивачу квартири не приймалося є необґрунтованими, оскільки ордер на вселення ОСОБА_1 у спірну квартиру, яке міститься у матеріалах справи, не був визнаний недійсним у встановленому законом порядку. Правомірно та добросовісно користуючись даним житлом з 2008 року, ОСОБА_1 у передбаченому законодавством порядку звернулась до органу приватизації із відповідною заявою та надала всі необхідні для приватизації квартири документи. Доказів того, що при приватизації цього житла були порушені вимоги законодавства та права інших осіб, суду не надано, а сам лише факт відсутності у балансоутримувача рішення, на підставі якого був виданий ордер, не може порушувати право ОСОБА_1 на житло.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що ОСОБА_1 вселилася у спірне житлове приміщення на законній підставі і протягом тривалого часу правомірно та добросовісно ним користується, на спірну житлову площу окрім відповідача ніхто не претендує, спірна квартира є єдиним об'єктом нерухомого майна та єдиним житлом сім'ї відповідача.

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.

Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (справа EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя

статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Суди попередніх інстанцій, враховуючи встановлені ними належним чином фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, установивши законність приватизації відповідачем спірної квартири, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові

від 24 травня 2021 року у справі № 296/2566/18 (провадження № 61-4038св20).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускаються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира

від 03 жовтня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 18 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович