Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.07.2019 року у справі №137/504/18

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 137/504/18

провадження № 61-14084св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Кожухівська сільська рада Літинського району Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 18 квітня 2019 року у складі судді Желіховського В. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року у складі колегії суддів:

Матківської М. В., Міхасішина І. В., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Кожухівська сільська рада Літинського району Вінницької області, про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу, зміну черговості одержання права на спадкування, усунення від права спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, з яким вона проживала без реєстрації шлюбу більш ніж п'ять років до дня його смерті.

Після смерті ОСОБА_3 вона звернулась до Літинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на майно померлого, оскільки проживала з ним однією сім'єю протягом більш ніж 5 років. У видачі свідоцтва їй було відмовлено, оскільки із заявою про прийняття спадщини звернулась донька спадкодавця - ОСОБА_2

Вказувала, що за життя ОСОБА_3 мав тяжку хворобу, потребував сторонньої допомоги та постійного догляду, який вона самостійно йому надавала протягом усього часу хвороби.

Зазначала, що донька спадкодавця за період проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3 останнього не навідувала, не цікавилась його здоров'ям, не допомагала та не здійснювала догляд за ним. Після смерті ОСОБА_3 його донька не брала участі в організації та здійсненні поховання, не допомогла матеріально.

Вважала, що така її поведінка свідчить про нехтування обов'язками щодо надання допомоги своєму батькові та його утримання, допомоги по лікуванню.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її спільного проживання із ОСОБА_3 як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу понад п'ять років; надати їй право на спадкування після смерті ОСОБА_3 разом із спадкоємцями першої черги та усунути відповідача ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 18 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_1 постійно спільно проживала із ОСОБА_3 до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 року однією сім'єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу більше п'яти років за адресою: АДРЕСА_1.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довела, що між нею та ОСОБА_3 дійсно існували фактичні подружні відносини, оскільки понад 5 років до дня смерті останнього вони проживали однією сім'єю, як чоловік і жінка, хоча офіційно свій шлюб не оформлювали.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зміни черговості одержання права на спадкування та усунення від права спадкування, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані та потребував допомоги саме від ОСОБА_2.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 18 квітня 2019 року - без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що районний суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи й ухвалив законне, справедливе та обґрунтоване судове рішення.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині (у частині відмови у задоволенні позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування та усунення від права спадкування), апеляційний суд вказав, що районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування та усунення від права спадкування, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані, у зв'язку із чим потребував допомоги, у тому числі, саме від своєї доньки.

Апеляційний суд зазначив, що підстави, передбачені частиною 5 статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача від права на спадкування відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги надані медичні документи померлого ОСОБА_3, які підтверджують факт безпорадності його стану та потреби у сторонній допомозі.

Вважає, що відповідач ухилялася від надання допомоги батьку, який внаслідок похилого віку та хвороби перебував у безпорадному стані, хоча мала змогу надавати таку допомогу.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 5 статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини 5 статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Правило частини 5 статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що правило абзацу другого частини 3 статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1 та 2 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зміни черговості одержання права на спадкування та усунення від права спадкування, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що спадкодавець перебував у безпорадному стані та потребував допомоги саме від відповідача ОСОБА_2, а остання, у свою чергу, умисно ухилялася від надання такої допомоги, що могло бути підставою для усунення від права на спадкування.

При цьому апеляційний суд вказав на те, що судом першої інстанції встановлено, що за життя ОСОБА_3 отримував пенсію як військовий пенсіонер, розмір якої був більшим за розмір пенсії, яку отримує позивач як пенсіонер за інвалідністю, а тому, районний суд дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту матеріального забезпечення нею спадкодавця та недоведеність потреби у допомозі саме від ОСОБА_2.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не взяли до уваги надані медичні документи померлого ОСОБА_3, які підтверджують факт безпорадності його стану та потреби у сторонній допомозі, є безпідставними, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності. Крім того потреба у сторонньому догляді за спадкодавцем не підтверджена медичними документами ОСОБА_3 та не зазначено про необхідність стороннього догляду за ним.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими судовими рішеннями, зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі позивача доводи є аналогічними із доводами його апеляційної скарги, які були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, що ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 18 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк