Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.08.2023 року у справі №755/10248/21
Постанова КЦС ВП від 16.08.2023 року у справі №755/10248/21

Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 755/10248/21

провадження № 61-8692св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог заяви

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання судового наказу № 755/10248/21, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 22 червня 2021 року, таким, що не підлягає виконанню, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, заяву ОСОБА_1 задоволено. Судовий наказ № 755/10248/21, виданий Дніпровським районним судом міста Києва від 22 червня 2021 року, визнано таким, що не підлягає виконанню.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 , подану представниками Самойленком П. М. , Войтюком О. В. , про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Додаткова постанова мотивована тим, що:

між ОСОБА_1 та АО «АДВОКАТУС» було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 02/06 від 02 червня 2021 року, відповідно до пункту 4.1.1.1. якого розмір 1 (однієї) години роботи адвоката АО за надання правової (правничої) допомоги становить 2 270,00 грн;

29 березня 2023 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги до договору № 02/06 від 02 червня 2021 року, за яким АО «АДВОКАТУС» в особі голови адвоката Самойленка П. М. надало, а ОСОБА_1 прийняв правову допомогу на загальну суму 9 534,00 грн, яка складається з: вивчення апеляційної скарги (1 год) - 1 589,00 грн; написання відзиву на апеляційну скаргу (3 год) - 6 810,00 грн; участі у судовому засіданні (0,5 год) - 1 135,00 грн;

ОСОБА_5 сплатив АО «АДВОКАТУС» за надані послуги 9 534,00 грн, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордера № 2903 від 29 березня 2023 року;

АО «АДВОКТУС» надало, а ОСОБА_1 отримав та оплатив надані послуги з правової допомоги на загальну суму 9 534,00 грн;

про неспівмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та значенням справи для сторони апелянт ОСОБА_2 не заявляла;

з урахуванням вищезазначених обставин, апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 витрати на правничу допомогу у розмірі 9 534,00 грн;

натомість згідно зі змістом заяви про ухвалення додаткового рішення представники ОСОБА_5 адвокат Самойленко П. М. та адвокат Войтюк О. В. просили стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн;

за таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити заяву в межах її вимог та стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн замість фактично понесених 9 534,00 грн.

Аргументи учасників

У червні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову, прийняти нову постанову, якою зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 500,00 грн.

Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що ОСОБА_2 та її представник не викликались до суду апеляційної інстанції, належним чином не були повідомлені про розгляд заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

У липні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшов відзив, мотивований обґрунтованістю додаткової постанови, дотриманням апеляційним судом вимог процесуального права, правильним визначенням розміру витрат на правничу допомогу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права).

Позиція Верховного Суду

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

У частині третій статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22) зазначено, що:

«додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина друга, третя статті 244 ГПК України та частина друга, третя статті 270 ЦПК України). Однаковим в обох кодексах є правило про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 244 ГПК України, частина четверта статті 270 ЦПК України). Отже, законодавцем уніфіковано правила щодо прийняття додаткового судового рішення, що вимагає єдиних підходів у їх застосуванні. Аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат»;

«частина перша статті 244 ГПК України (частина перша статті 270 ЦПК України) містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123-130 221 ГПК України (статей 133 - 142 246 ЦПК України). ЦПК України та ГПК України однаково визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог та ухвалення за наслідком такого судового засідання додаткового рішення в порядку, передбаченому частинами другою, третьою статті 221 ГПК України. У випадку розгляду такої заяви судом цивільної юрисдикції, засідання має бути проведено не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, для обох юрисдикцій законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала). Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 244 ГПК України, частина третя статті 270 ЦПК України). Дослідивши чи однаково процесуальні кодекси (цивільний та господарський) визначають поняття «порядку ухвалення судового рішення», Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що обидва кодекси під цим поняттям розуміють: ухвалення рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду; прийняття рішень та постанов, складення та їх підписання в нарадчій кімнаті тим складом суду, який розглянув справу; можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті; оформлення окремим документом ухвал, які постановляються в нарадчій кімнаті, а інших ухвал, що постановляються без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання; особливості оформлення судових рішень (ухвал) що містять вступну та резолютивну частину, а також складення повного рішення (постанови, ухвали) у певні строки; можливість внесення виправлень в рішеннях чи ухвалах із застереженням перед підписом судді; викладення усіх судових рішень письмово у паперовій та електронній формі та вимоги їх викладення у Єдиній судово-інформаційно-телекомунікаційній системі ( стаття 259 ЦПК України, стаття 233 ГПК України). Отже, процесуальні кодекси поняття «порядок ухвалення судового рішення» визначають однаково та не включають до нього «процедуру розгляду справи по суті в загальному чи письмовому провадженні», яка виділена в окремі глави процесуальних кодексів (глава 6 ЦПК України, глава 6 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду висновує, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України (статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України (частини третьої статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України (статей 201 - 221 ГПК України), а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення. Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України (статті 221 ГПК України), слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні. Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим). Також при розгляді цієї заяви суд повинен забезпечити сторонам дотримання принципів змагальності, рівності в судочинстві, реалізацію права сторони «бути вислуханою» як передумови того, що вона була «почута», що є складовою права на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України», заява №4909/04 від 10 лютого 2010 року). Одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь у судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 43 ЦПК України, пункт 2 частини першої статті 42 ГПК України). Учасник може відмовитися від свого права брати участь у судовому розгляді справи, заявивши клопотання про розгляд справи за його відсутності (частина третя статті 211 ЦПК України, частина третя статті 196 ГПК України). Однак це право не є абсолютним. Учасники зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою (пункт 3 частини другої статті 43 ЦПК України, пункт 3 частини другої статті 42 ГПК України). Отже, учасники справи мають право: брати участь у судових засіданнях (особисто або через представника); не брати участі в судових засіданнях, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім випадків, коли суд визнав явку учасника обов`язковою»;

«У випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, а подає такі докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то правила щодо реалізації учасниками справи їх права на участь в судовому засіданні з розгляду заяви про розподіл судових витрат згідно з частиною четвертою статті 244 ГПК України (частина четверта статті 270 ЦПК України) є спеціальними та повинні застосовуватися системно з приписами частини другої статті 221 ГПК України (частини другої статті 246 ЦПК України), яка визначає обов`язок суду призначити судове засідання відповідно до процедури розгляду справи яка була визначена судом для розгляду справи в цілому (загального, спрощеного чи письмового провадження). Неявка сторони в судове засідання за умов дотримання судом вимоги про повідомлення сторони про призначення заяви до розгляду в судовому засіданні, не перешкоджає розгляду такої заяви та прийняттю відповідного додаткового рішення за наслідком розгляду. В ухвалі про призначення заяви до розгляду в судовому засіданні суд може визначити обов`язок сторін з`явитися в судове засідання або розглянути заяву без участі представників сторін, надавши їм можливість подати письмові заперечення щодо розміру заявлених до компенсації витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини п`ятої статті 126 ГПК України (частини п`ятої статті 137 ЦПК України) та прийнявши за наслідком розгляду такої заяви відповідне додаткове рішення (постанову) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу».

У справі, що переглядається:

ухвалою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року справу призначено у відкритому засіданні на 21 лютого 2023 року на 15 год 15 хв, у судове засідання викликано учасників справи;

розгляд справи відкладався. 29 березня 2023 року апеляційний суд у відкритому судовому засіданні за участю ОСОБА_1 та його представника Войтюк О. В. розглянув апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , залишив без змін ухвалу суду першої інстанції;

у квітні 2023 року представники ОСОБА_1 подали до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просили стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн;

06 квітня 2023 року і 10 травня 2023 року апеляційний суд надсилав на електронну пошту ОСОБА_2 і її представника ОСОБА_6 копію заяви про розподіл судових витрат з роз`ясненням, що вони мають право подати свої доводи, міркування чи заперечення щодо поданого клопотання протягом 5 днів (а. с. 147, 148, 152, 153);

22 травня 2023 року апеляційний суд прийняв додаткову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив, стягнув зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн;

суд апеляційної інстанції не врахував, що положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим);

апеляційний суд не звернув уваги на те, що правила щодо реалізації учасниками справи їх права на участь в судовому засіданні з розгляду заяви про розподіл судових витрат згідно з частиною четвертою статті 270 ЦПК України є спеціальними та повинні застосовуватися системно з приписами частини другої статті 246 ЦПК України, яка визначає обов`язок суду призначити судове засідання відповідно до процедури розгляду справи яка була визначена судом для розгляду справи в цілому (загального, спрощеного чи письмового провадження);

аналіз матеріалів справи свідчить, що у справі відсутні докази повідомлення судом апеляційної інстанції учасників справи про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення, не зважаючи на те, що розгляд справи по суті відбувався у відкритому судовому засіданні.

За таких обставин, ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про розглядзаяви про ухвалення додаткового рішеннясудом апеляційної інстанції 22 травня 2023 року, що є підставою для скасування додаткової постанови з переданням справи на новий апеляційний розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена додаткова постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену додаткову постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити частково.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції додаткова постанова Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук