Історія справи

Постанова

Іменем України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 628/3143/15-ц

провадження № 61-276св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировичана рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області, у складі судді Демченко І. М., від 24 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області у складі суддів: Пономаренко Ю. А., Кокоші В. В., Черкасова В. В., від 05 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

02 вересня 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В. В. (далі - ПАТ «Дельта Банк», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач мотивував свої вимоги тим, що 10липня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 2001/0707/88-040, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 48 тис. доларів США зі сплатою 14 % річних за користування кредитом на строк до 09 липня 2017 року.

04 листопада 2009 року між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем був укладений договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 2001/0707/88-040 від 10 липня 2007 року, яким кредитний договір № 2001/0707/88-040 від 10 липня 2007 року був викладений у новій редакції.

01 липня 2011 року між сторонами був укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору № 2001/0707/88-040 від 10 липня 2007 року, яким встановлено строк користування кредитом до 09 липня 2027 року включно та внесені інші зміни.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 10 липня 2007 року ОСОБА_5 передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно - нежитлове приміщення АДРЕСА_1.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, на підставі якого останнє стало новим кредитором відповідача за кредитним договором від 10липня 2007 року.

Взяті на себе зобов'язання відповідач належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 28 липня 2015 року утворилась заборгованість, визначена ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 779 338,94 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 686 259,95 грн; заборгованості за процентами 93 078,99 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ «Дельта Банк» просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність ПАТ «Дельта Банк» нежитлового приміщення АДРЕСА_1, визнавши за ПАТ «Дельта Банк» право власності на вказане нежитлове приміщення.

Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що іпотекодержатель своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності у позасудовому порядку не реалізував, а звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки є неналежним способом захисту порушеного права.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 05 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань є позасудовим способом врегулювання такого питання, що випливає як з вимог статей 37, 39 Закону України «Про іпотеку», так і договору іпотеки, укладеного між сторонами. Позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки обраний позивачем спосіб захисту права є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, враховуючи, що відповідно до наведених норм матеріального права у позивача, який не може набувати права вимоги у обсязі більшому, ніж попередній кредитор, відсутнє право на звернення стягнення на іпотечне майно у заявлений у позові спосіб.

25 липня 2016 року ПАТ «Дельта Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 липня 2016 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Якщо в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі передбачений такий спосіб звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

18 жовтня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

22 листопада 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що ПАТ «Дельта Банк» 28 серпня 2015 року було надіслано відповідачу письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості, а 31 серпня 2015 року позивач звернувся до суду із даним позовом, тобто ще до збігу тридцятиденного терміну, визначеного пунктом 9.3 кредитного договору. Відповідач також зазначила, що її борг перед банком не підтверджено належними доказами, а підтверджується довідкою-розрахунком, а первинні документи і інші належні докази, що свідчать про існування боргу, відсутні. При зверненні до суду із даним позовом позивачем не було визначено за якою ціною останнім набувається право власності на іпотечне майно. Позивачем також не надано належних доказів набуття прав вимоги попереднього кредитора.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 частини першої розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29 грудня 2017 року справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2018 року справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В.до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, призначено до судового розгляду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судами встановлено, що 10 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступниками якого є відкрите, а у подальшому - публічне акціонерне товариство «Сведбанк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 2001/0707/88-040, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 48 тис. доларів США з розрахунку 14 % річних за користування кредитом на строк з 10 липня 2007 року по 09 липня 2017 року.

04 листопада 2009 року між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем був укладений договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 2001/0707/88-040 від 10 липня 2007 року, яким кредитний договір № 2001/0707/88-040 від 10 липня 2007 року був викладений в новій редакції. Сума кредиту, строки повернення та відсоткова ставка не були змінені. Пунктом 3.1.1 даного договору передбачено, що починаючи з 10 грудня 2009 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом, нарахованих, відповідно до пункту 3.2 цього договору, шляхом здійснення фіксованих платежів у сумі 661,58 доларів США у чітко встановлений термін 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. Сторони досягли згоди, що розмір даного платежу може бути змін банком у зв'язку із змінами процентної ставки згідно пунктом 8.4 цього договору в порядку, передбаченому пунктом 3.1.11 даного договору.

Відповідно до пунктів 9.1, 9.3 вказаного вище договору, які у подальшому не змінювались, у випадку невиконання позичальником будь-яких своїх зобов'язань за цим договором і умов договору іпотеки, зазначеного у пункті 2.1 цього договору, та/або у випадку порушення позичальником строків платежів, встановлених у пунктах 3.1, 3.3 цього договору, банк має вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, а позичальник зобов'язаний виконати зазначені зобов'язання в порядку, передбаченому пунктами 9.2, 9.3 цього договору. У випадку невиконання позичальником зазначеної вимоги банку, дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним у строк, визначений пунктом 9.2 договору, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом за власним вибором банку, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріусу, відповідно до чинного законодавства України та умов договору іпотеки чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобов'язань за цим договором та/або пред'явити позов у відношенні позичальника й задовольнити свої вимоги, що випливають з цього договору, з будь-якого майна позичальника.

01 липня 2011 року між сторонами був укладений договір про внесення змін та доповнень № 2 до кредитного договору № 2001/0707/88-040 від 10 липня 2007 року, яким встановлено строк користування кредитом до 09 липня 2027 року включно та внесені інші зміни, де сторони домовилися, що розмір строкової заборгованості за кредитом, що відображена на позичковому рахунку позичальника складає 33 194,66 доларів США, строк користування кредитом встановлений до 09 липня 2027 року включно. Також був змінений пункт 3.1.1, який передбачає, що починаючи з 10 серпня 2011 року позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом, нарахованих відповідно до пункту 3.2 договору, шляхом здійснення фіксованих платежів у сумі 434,09 доларів США у чітко встановлений термін 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. Сторони досягли згоди, що розмір даного платежу може бути змінений банком.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за кредитним договором між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та відповідачем було укладено іпотечний договір № б/н від 10 липня 2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_4, як іпотекодавець за іпотечним договором передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення № АДРЕСА_1, який оцінений сторонами на суму 346 531 грн, що за курсом Національного банку України на день укладення цього договору становило у еквіваленті 68 620 доларів США. Вказане нерухоме майно належить іпотекодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Управлінням житлово-комунального господарства і капітального будівництва Куп'янського міськвиконкому Харківської області 17 квітня 2006 року на підставі рішення виконкому Куп'янської міської ради від 04 квітня 2006 року № 285 (взамін договору купівлі-продажу, посвідченого Куп'янською державною нотаріальною конторою 04 листопада 2009 року). Право власності на предмет іпотеки підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Куп'янського БТІ Харківської області за № 10414419 від 17 квітня 2006 року.

01 липня 2011 року між ПАТ «Сведбанк», як правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке, у свою чергу, виступало правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та відповідачем був укладений договір про внесення змін і доповнень № 1 від 01 липня 2011 року до договору іпотеки, згідно якого сума наданого кредиту визначалася в розмірі 33 194,66 доларів США з терміном повернення до 09 липня 2027 року включно, та сторони досягли згоди щодо оцінки предмету іпотеки на суму 471 924,64 грн, що у еквіваленті складало 59 200 доларів США.

Позичальник умови вказаного вище кредитного договору належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 28 липня 2015 року за розрахунком ПАТ «Дельта Банк» наявна заборгованість у сумі 35 324,5 доларів США, яка згідно курсу НБУ складає 779 338,94 грн, з яких: тіло кредиту - 31 105,58 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 686 259,95 грн, з них прострочена - 911,28 доларів США, що еквівалентно 201 04,91 грн; відсотки - 4 218,92 доларів США, що еквівалентно - 930 78,99 грн, з них прострочені 4 007,56 доларів США, що еквівалентно 88 415,9 грн; комісія - 0,00 доларів США, пеня - 0,00 доларів США. (а.с. 29).

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, який був нотаріально посвідчений, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, ПАТ «Сведбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги як існуючі так і майбутні, як наявні так і умовні за кредитними та забезпечувальними зборами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Сведбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Сведбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги (замість ПАТ «Сведбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Пункт 2 акту приймання-передачі права вимог до договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року передбачає, що згідно пункту 2.3 договору продавець передав, а покупець прийняв права вимоги, які перелічені у додатку (який містить перелік договорів) до цього акту, що посвідчує факт здійснення відступлення.

Згідно умов договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки як у судовому порядку, так і шляхом позасудового врегулювання.

Відповідно до пунктів 12.3.1, 12.4 договору іпотеки, сторони домовились, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється згідно статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі застереження: задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом набуття власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності. Передбачено наступні способи звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку», укладання договору купівлі-продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".

Пункт 11 договору іпотеки передбачає, що при неналежному виконанні умов основного зобов'язання, допущенні прострочення виконання зобов'язань іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, при цьому надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень зобов'язань, у не менше ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання даної вимоги. Якщо протягом цього строку вимога залишається без задоволення, іпотекодержатель може здійснити звернення стягнення відповідно до умов цього договору.

Сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.

Щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 дійшла наступного правого висновку.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, набутого в позасудовому порядку.

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України та статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем, оскільки сторони спору, підписуючи іпотечний договір від 10 липня 2007 року і договір про внесення змін до нього від 01 липня 2011 року, узгодили позасудовий порядок врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за кредитором (іпотекодержателем) у разі неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 05 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк