Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №331/354/17
Постанова КЦС ВП від 27.11.2024 року у справі №331/354/17

Постанова

Іменем України

16 березня 2020 року

м. Київ

справа № 331/354/17

провадження № 61-40091св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2017 року у складі судді Світлицької В. М. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Кухар С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «ПроКредит Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 11 лютого 2014 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та фізичною особою підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 укладено рамкову угоду, згідно з якою кредитор на підставі угоди зобов`язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами. Видача кредиту здійснювалась шляхом укладення договору про надання траншу від 11 лютого 2014 року, який є невід`ємною частиною кредитної угоди. В забезпечення виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_2 , 11 лютого 2014 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким остання передала в іпотеку банку нерухоме майно: житловий будинок з гаражем літ. П-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, загальною площею 0,0343 га, кадастровий номер 2310100000:01:003:0275, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за цією ж адресою.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору виникла заборгованість за кредитом, розмір якої станом на 07 листопада 2016 року складає 3 341 322,23 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ «ПроКредит Банк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з гаражем літ. П-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,0343 га, кадастровий номер 2310100000:01:003:0275, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за цією ж адресою, що належить ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за рамковою угодою від 11 лютого 2014 року та укладеним в її межах договором про надання траншу від 11 лютого 2014 року у розмірі 3 341 322,23 грн, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною 3 347 738 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2017 року позов задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок з гаражем літ. П-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,0343 га, кадастровий номер 2310100000:01:003:0275, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за цією ж адресою, що належить на праві власності ОСОБА_1 , в рахунок погашення заборгованості за рамковою угодою від 11 лютого 2014 року та укладеним в її межах договором про надання траншу від 11 лютого 2014 року у розмірі 3 341 322,23 грн, з яких: 1 699 131,74 грн - борг по капіталу; 67 369,99 грн - борг за процентами; 285 947,95 грн - борг за процентами за час прострочення; 1 288 872,55 грн - пеня, шляхом продажу на прилюдних торгах, згідно з Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною не менше, ніж 3 347 738,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань за рамковою угодою та договором про надання траншу, укладених 11 лютого 2014 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ФОП ОСОБА_2 виникла заборгованість розмір якої підтверджено належним розрахунком, а тому у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, в порушення норм процесуального права, розглянули справу без участі відповідача, яка не була належним чином повідомлена про день, час і місце розгляду справи, а також без належного прийняття, дослідження та надання оцінки доказам і обставинам справи щодо висновків експерта судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної та земельної експертизи, що є грубим порушенням прав відповідача на доведеність таких обставин і доказів, що мають значення для справи, а саме вартості іпотечного майна. При цьому суд при вирішенні справи послався на звіт про оцінку майна та експертну грошову оцінку земельної ділянки, наданих позивачем, станом на 10 жовтня 2016 року, які на той час не відповідали дійсності, оскільки після їх виготовлення пройшло понад рік. Крім того, суди попередніх інстанцій помилково зазначили в рішенні загальну площу об`єкта нерухомого майна, яка становить 331,6 кв. м, замість площі, яка зазначена у Висновку експерта та є правильною 234,41 кв. м, у зв`язку з чим не застосували Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки та виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті, та загальна площа якого не перевищує 250 кв. м для житлового будинку. Суд апеляційної інстанції не врахував доводи відповідача щодо нарахованих позивачем сум заборгованості, а саме: процентів за час прострочення (штраф) у розмірі 285 947,95 та пені в розмірі 1 288 872,55 грн, які підлягають скасуванню або зменшенню, оскільки відповідач є не боржником, а майновим поручителем, а тому вона не мала і не має ніякого впливу на позичальника щодо сплати останнім боргу. Судом не враховано також вартість іпотечного майна, яке складається з двох об`єктів і вартість якого значно перевищує визначену судом суму заборгованості в розмірі 3 341 322,22 грн, а тому відповідно до частини четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» достатньо звернути стягнення лише на один об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та зупинено виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 05 листопада 2018 року відзиві, АТ «ПроКредит Банк» просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність доводів відповідача та законність і обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 лютого 2014 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та фізичною особою підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 укладено рамкову угоду, згідно з якою кредитор на підставі угоди зобов`язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами.

На виконання вищезазначеної рамкової угоди, 11 лютого 2014 року між цими ж сторонами укладено договір про надання траншу, згідно з яким ФОП ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 68 800 доларів США, строком на 84 місяці від дати видачі кредиту зі змінюваною процентною ставкою - 9,5 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та на інших умовах, визначених рамковою угодою та договором про надання траншу.

В забезпечення виконання зобов`язань ФОП ОСОБА_2 , 11 лютого 2014 року між ПАТ «ПроКреди Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким остання передала в іпотеку банку нерухоме майно: житловий будинок з гаражем літ. П-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, загальною площею 0,0343 га, кадастровий номер 2310100000:01:003:0275, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за цією ж адресою.

У зв`язку з неналежним виконанням ФОП ОСОБА_2 зобов`язань за вказаними угодами, утворилась заборгованість, яка згідно з розрахунком, наданим позивачем станом на 07 листопада 2016 року, становить 3 341 322,23 грн, з яких: заборгованість за капіталом - 1 699 131,74 грн; заборгованість за процентами - 67 369,99 грн; заборгованість за процентами за час прострочення - 285 947,95 грн; пеня - 1 288 872,55 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (іпотекою). Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку», зокрема, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, розмір якої не спростовано відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про набуття кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною не менше 3 347 738 грн.

Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій, визначаючи початкову ціну предмета іпотеки, посилалися на звіт про оцінку майна та експертну грошову оцінку земельної ділянки, які на час ухвалення рішення, не відповідали дійсності, так як після їх виготовлення пройшло понад рік, не спростовують висновків судів про задоволення позову з огляду на наступне.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Такий висновок узгоджується правовою позицією, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про те, що зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні на підставі звіту про оцінку майна та експертної грошової оцінки земельної ділянки, які на час ухвалення рішення не були дійсними, не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Інші доводи заявника зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко