Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.02.2021 року у справі №204/5407/17

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 204/5407/17

провадження № 61-17702св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Чебикін Сергій Віталійович, на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 15 лютого 2019 року в складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року в складі колегії суддів:

Куценко Т. Р.,

Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law41~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law42~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law43~.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності, виділ майна.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 проживали разом однією сім'єю без шлюбу з 22 травня 2001 року до 02 вересня

2004 року. Сторони зареєстрували шлюб 03 вересня 2004 року, який було розірвано 17 листопада 2015 року.

Вказував, що встановлення факту проживання з відповідачем однією сім'єю без шлюбу є необхідним для визначення обсягу майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на нього та його поділу. Так, у період шлюбу в порядку приватизації відповідач за первісним позовом набула право власності на квартиру

АДРЕСА_1. Внаслідок спільних трудових

і грошових затрат сторін, зокрема за час проживання сторін однією сім'єю без шлюбу, у квартирі був проведений ремонт, тому вартість цієї квартири істотно збільшилась, відповідно, вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Також за час шлюбу сторонами набуто автомобіль Renault Clio Symbol та інші речі домашнього вжитку.

Зазначав, що під час шлюбу за договором дарування він набув у власність двигун для човна Honda BF5A, акустичну гітару та м'який кофр до неї Ibanez, годинник з барометром і градусником, а до шлюбу він придбав телевізор Sony, тому це майно належить особисто ОСОБА_1.

Сторони не дійшли згоди щодо поділу вищевказаного майна, ОСОБА_2 заперечує запропонований ОСОБА_1 варіант поділу майна, тому порушені права останнього підлягають захисту в судовому порядку.

На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: встановити факт його проживання з ОСОБА_2 без шлюбу

з 22 травня 2001 року до 02 вересня 2004 року; визнати об'єктами спільної сумісної власності сторін: квартиру АДРЕСА_1, автомобіль Renault Clio Symbol, холодильник Bosh, газову плиту Bosh, кухонну витяжку Cata, пральну машину Ariston, мікрохвильову піч Samsung, пилосос Philips, тостер Philips, електрогітару з підсилювачем і вмонтованим динаміком (для електрогітари "Комбик"), персональний комп'ютер

з монітором, двоспальне ліжко з матрацом Veneto, три хромовані барні стільці, систему зовнішнього відеоспостереження, вбудовану шафу у вітальні з дзеркалом, вбудовану шафу у спальні, меблі для кухні з барною стійкою

у кухні-їдальні; визнати за позивачем за первісним позовом право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1,

1/2 частку автомобіля Renault Clio Symbol; визнати за відповідачем за первісним позовом право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1,1/2 частку автомобіля Renault Clio Symbol; виділити позивачу за первісним позовом наступне спільне сумісне майно в натурі: холодильник Bosh, газову плиту Bosh, пилосос Philips, електрогітару з підсилювачем і вмонтованим динаміком (для електрогітари "Комбик"), двоспальне ліжко з матрацом Veneto, персональний комп'ютер з монітором, та визнати за ним право особистої приватної власності, виділивши йому: двигун для човна Honda BF5A, акустичну гітару та м'який кофр до неї Ibanez, годинник з барометром і градусником, телевізор Sony; виділити відповідачу за первісним позовом та визнати за нею право власності на пральну машину Ariston, мікрохвильову піч Samsung, кухонну витяжку Cata, тостер Philips, три хромовані барні стільці, систему зовнішнього відеоспостереження, вбудовану шафу у вітальні з дзеркалом, вбудовану шафу у спальні, меблі для кухні з барною стійкою у кухні-їдальні.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 стала наймачем квартири АДРЕСА_1 26 лютого

2003 року, яку у подальшому (20 квітня 2007 року) приватизувала, тому це нерухоме майно є її особистою приватною власністю. Ремонтні роботи в указаній квартирі у період шлюбу з ОСОБА_1 не проводилися, квартира була відремонтована та перепланована у 1980-х роках.

Крім того, позивач за зустрічним позовом за кошти, які вона отримала від ОСОБА_3 за договором позики, придбала автомобіль Renault Clio Symbol, тому це майно є її особистою приватною власністю. Вказувала, що сам факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

На підставі викладеного ОСОБА_2, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та на автомобіль Renault Clio Symbol.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська

від 15 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано автомобіль Renault Clio Symbol спільною сумісною власністю

ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Renault Clio Symbol.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля Renault Clio Symbol.

Визнано двигун для човна Honda BF5A особистою приватною власністю ОСОБА_1.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_2.

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, враховуючи норми

статті 57 СК України та Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки при приватизації житла одним з подружжя другий

з подружжя не набуває автоматично прав щодо цього майна з усіма відповідними наслідками.

Автомобіль Renault Clio Symbol було придбано у період перебування сторін

у шлюбі (02 жовтня 2006 року), тому відповідно до норм статей 60, 70, 71 СК України цей автомобіль належить їм на праві спільної сумісної власності та підлягає поділу в рівних частках між подружжям.

Двигун для човна Honda BF5A є особистою приватною власністю

ОСОБА_1 згідно з пунктом 2 частини 1 статті 57 СК України, оскільки це майно подароване йому.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог у частині встановлення факту проживання позивача і відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу

з 22 травня 2001 року до 02 вересня 2004 року, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення даного факту не породжує будь-яких юридичних наслідків.

Відмовляючи у задоволені вимог про поділ решти заявленого у первісному позові майна (холодильника, витяжки, пилососу, меблів, годинника тощо), суд першої інстанції виходив з недоведеності зі сторони ОСОБА_1 наявності зазначеного майна на час розгляду справи та недоведеності його вартості.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що з урахуванням внесення до СК України змін, правовий режим приватизованого житла змінювався. При цьому лише у період часу

з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного фонду, визнавалось спільною сумісною власністю подружжя. Враховуючи, що спірна квартира була приватизована відповідачем за первісним позовом

у квітні 2007 року, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що вона належить ОСОБА_2 на праві особистої власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Чебикін С. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та задоволення зустрічних позовних вимог, ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення первісних позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У решті судові рішення не оскаржуються, тому судом касаційної інстанції не переглядаються відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не правильно застосували норми права, які регулюють спірні правовідносини, тому дійшли помилкового висновку, що квартира АДРЕСА_1

є особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки при приватизації житла останньою, ОСОБА_1 автоматично набув прав щодо цього майна

з усіма відповідними наслідками.

Крім того, внаслідок спільних трудових і грошових затрат сторін у квартирі був проведений ремонт, тому вартість цієї квартири істотно збільшилась, на підтвердження цих обставин позивач за первісним позовом надав до суду висновки оцінювача, який відповідачем за первісним позовом не спростовано.

Суди не оцінили належним чином зібрані у справі докази та дійшли помилкового висновку, що обов'язок доказування у цій справі лежить на ОСОБА_1. Фактично ОСОБА_2 не заперечувала факту наявності у сторін спільного сумісного майна, яке підлягає поділу, а також іншого заявленого

у первісному позові майна, яке належить позивачу за первісним позовом на праві особистої приватної власності, тому вказані обставини не підлягали доказуванню.

При цьому, суд першої інстанції визнав обов'язковою явку ОСОБА_2 у судове засідання, проте по суті розглянув заявлені у справі вимоги без участі останньої.

Встановлення обставин проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 однією сім'єю без шлюбу з 22 травня 2001 року до 03 вересня 2004 року є необхідним для правильного вирішення справи, зокрема визначення обсягу майна, яке

є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позиція іншого учасника справи

ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказувала, що спірна квартира є її особистою власністю, а ОСОБА_1

не правильно тлумачить норми права, які регулюють спірні правовідносини. Лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя, в інші періоди дії Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації.

Посилання місцевого суду на частину 1 статті 57 СК України не призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач за первісним позовом не довів належними та допустимими доказами здійснення у спірній квартирі ремонтних робіт, внаслідок чого збільшилася її вартість, що може бути підставою для поділу її між сторонами як спільного сумісного майна подружжя. Вказана квартира була відремонтована у 1980-х роках, що підтверджується актом Державної технічної комісії.

ОСОБА_2 заперечувала проти первісних позовних вимог, тому суди обґрунтовано взяли її пояснення до уваги. ОСОБА_1 не подав до суду доказів на підтвердження наявності у квартирі спірного майна, яке

є предметом первісних вимог, періоду його придбання, а також не довів, за чиї кошти це майно було придбане.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Чебикін С. В., 26 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували

у зареєстрованому шлюбі з 03 вересня 2004 року до 17 листопада 2015 року.

Відповідно до договору найму житлового приміщення від 26 лютого

2003 року ОСОБА_2 є основним наймачем квартири

АДРЕСА_1, на неї переоформлено рахунок. Попереднім наймачем цієї квартири була матір відповідача за первісним позовом - ОСОБА_4.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 20 квітня

2007 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2, яку вона приватизувала відповідно до Закону

України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Суди також встановили, що ОСОБА_2 02 жовтня 2006 року (у період шлюбу з ОСОБА_1) придбала автомобіль Renault Clio Symbol.

Брат позивача за первісним позовом - ОСОБА_5,15 квітня 2005 року придбав двигун для човна Honda BF5A, який у подальшому подарував

ОСОБА_1.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності ~law46~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму

статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_5 вказував, що перелічене

у первісному позові майно (крім човна Honda BF5A, акустичної гітари та м'якого кофра до неї Ibanez, годинника з барометром і градусником та телевізора Sony) належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Вказував, що у спірній квартирі сторони здійснили ремонтні роботи, внаслідок чого збільшилася її вартість.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, а також вказувала, що квартиру вона набула

у порядку приватизації, автомобіль придбала за кошти, отримані

у борг, тому це майно є її особистою приватною власністю. Зазначала, що заявлені первісним позивачем вимоги не підтверджені матеріалами справи, тому у їх задоволенні необхідно відмовити.

Законом України від 11 січня 2011 року № 2913-VI "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя", який набрав чинності 08 лютого 2011 року,

статтю 61 СК України було доповнено частиною п'ятою, згідно з якою об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI "Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка", який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину 5 статті 61 СК України було виключено.

Натомість СК України було доповнено, зокрема пунктом 4 частини 1 статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Отже, з урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованого житла змінювався. При цьому лише у період часу

з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. В інші періоди дії Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь

у приватизації.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 квітня

2020 року у справі № 753/3440/17 (провадження № 61-800св17),

від 02 вересня 2020 року у справі № 335/10676/16-ц (провадження № 61-4077св18).

Встановивши, що свідоцтво про право власності на квартиру

АДРЕСА_1 було видано ОСОБА_2 20 квітня

2007 року Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством "Південне" Дніпровської міської ради у порядку приватизації, суди дійшли правильного висновку, що це майно є особистою приватною власністю позивача за первісним позовом, оскільки було набуте нею відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Частиною 3 статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 3 статті 10 ЦПК України.

Аналогічна за змістом норма викладена у частині 3 статті 12 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Відмовляючи у задоволені вимог про поділ решти заявленого у первісному позові майна (крім автомобіля Renault Clio Symbol), суд першої інстанції виходив з недоведеності зі сторони ОСОБА_1 наявності зазначеного майна на час розгляду справи та недоведеності його вартості.

Доводи касаційної скаргищодо неправильного застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин частини 1 статті 57 СК України не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вказана обставина не призвела до неправильного вирішення справи. Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач довів належними та допустимими доказами факт проживання сторін разом однією сім'єю без шлюбу у період з 22 травня 2001 року до 02 вересня 2004 року, оскільки встановлення даного факту не породжує будь-яких юридичних наслідків, так як у матеріалах справи відсутні докази набуття майна у цей період, що підлягає поділу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2.

Крім того, відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві Положення" СК України, СК України набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення Кодексу законів про шлюб та сім'ю України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Тому встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17 (провадження № 61-43499св18),

від 28 жовтня 2020 року у справі № 280/705/17 (провадження № 61-37425св18).

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що внаслідок спільних трудових і грошових затрат сторін у квартирі був проведений ремонт, тому вартість цієї квартири істотно збільшилась, що є підставою для визнання цього майна спільною сумісною власністю подружжя, оскільки такі доводи не підтверджені матеріалами справи, а наданий ОСОБА_1 висновок оцінювача не може підтвердити ці обставини з урахуваннях інших наявних

у матеріалах справи доказів. При цьому ОСОБА_1 відмовився від заявленого клопотання про призначення експертизи і така відмова була прийнята судом.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2 не заперечувала факту наявності у сторін спільного сумісного майна, яке підлягає поділу, а також іншого заявленого у первісному позові майна, яке належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, тому вказані обставини не підлягали доказуванню, оскільки такі доводи спростовані матеріалами справи, зокрема запереченнями на позовну заяву, відзивами на апеляційну та касаційну скарги.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в судах з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи

в оскаржуваній частині, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

в цій частині.

Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення в цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень у зазначеній частині без змін.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Чебикін Сергій Віталійович, залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська

від 15 лютого 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 27 серпня 2019 року в частині вирішення позову про відмову

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності, виділ майна та в частині вирішення позову про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв