Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.12.2020 року у справі №607/22016/18

Постанова

Іменем України

10 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 607/22016/18

провадження № 61-19116св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: виконавчий комітет Тернопільської міської ради, Державна казначейська служба,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2019 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що з 17 вересня 1980 року позивача взято на квартирний облік згідно рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради. Протягом 36-ти років він правомірно перебував на квартирному обліку.

Однак, виконавчий комітет Тернопільської міської ради, не пересвідчившись у його житлових умовах, не перевіривши облікові дані, за його відсутності, прийняв протиправне рішення за № 962 від 16 листопада 2016 року, яким його знято з квартирного обліку.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08 червня 2018 року скасовано рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 16 листопада 2016 року № 962 в частині затвердження протоколу № 10 засідання громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради від 10 листопада 2016 року щодо зняття його з квартирного обліку у зв'язку із поліпшенням житлових умов та забезпеченістю житловою площею вище середньої норми забезпеченості встановленої по м. Тернополю.

Вважає, що протиправними рішеннями відповідача принижено честь, гідність, ділову репутацію позивача, обмежено у визнанні, реалізації та користуванні правами та свободами шляхом прямої та непрямої його дискримінації за ознакою меншовартості.

Просив стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн та судові витрати на суму 92 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто з виконавчого комітету Тернопільської міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету Тернопільської міської ради шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 8 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08 червня 2018 року, яке набрало законної сили, встановлено неправомірність дій виконавчого комітету Тернопільської міської ради, тому наявні передбачені законом підстави для відшкодування завданої позивачу такими діями моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Тернопільської міської ради задоволено.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Судові витрати компенсовано за рахунок держави в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08 червня 2018 року при розгляді питання щодо зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку виконавчий комітет Тернопільської міської ради жодним чином не принижував честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1.Доводи ОСОБА_1 щодо дискримінації за ознакою меншовартості не підтверджені матеріалами справи.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, ухвалити своє рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що у позовній заяві наведені беззаперечні фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація має місце. Рішення суду першої інстанції не мотивоване. Апеляційний суд віднісся до розгляду справи формально, ніяким чином не спростував доводів позивача про заподіяння йому моральної шкоди, завданої противоправною поведінкою відповідача.

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року виконавчий комітет Тернопільської міської ради подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано справу № 607/22016/18 з суду першої інстанції.

У листопаді 2019 року матеріали цивільної справи № 607/22016/18 надійшли до Верховного Суду.

05 лютого 2020 року справу передано судді-доповідачу Дундар І. О.

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє доводи, викладені у касаційній скарзі, виходячи з наступного.

Суди встановили, що позивач з 1980 року перебував на квартирному обліку.

17 лютого 2016 року громадською комісією з житлових питань при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради прийнято рішення (протокол № 2) про зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 та членів його сім'ї у зв'язку з поліпшенням житлових умов та забезпеченістю житловою площею вище середньої норми забезпеченості, встановленої по місту Тернополю. Вказане рішення затверджене рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 162 від 24 лютого 2016 року.

10 листопада 2016 року громадська комісія з житлових питань вирішила, що зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку прийнято у відповідності до вимог підпункту 1 пункту 26 "Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов..", а саме, що сім'я в складі 6 осіб користується 67,7 кв. м. житлової площі, що перевищує середній розмір забезпеченості (8,1 кв. м. ) житловою площею, встановлений по місту Тернополю (протокол № 10 засідання комісії).

16 листопада 2016 року виконавчий комітет рішенням № 962 затвердив вказаний протокол.

Підставою для зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку стало набуття у власність братом позивача - ОСОБА_2 житлового будинку загальною площею 174,7 кв. м., житловою 38,4 кв. м. у місті Тернополі. При цьому відповідач зробив висновок про поліпшення житлових умов позивача, оскільки шляхом додавання житлових площ будинку ОСОБА_2 38,4 кв. м. та квартири 29,3 кв. м., що сукупно становить 67,7 кв. м., то з урахуванням сім'ї у складі 6 осіб, середній розмір забезпеченості становить 11,3 кв. м. і перевищує середню норму забезпеченості 8,1 кв. м. встановлену по місту Тернополю.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 08 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 16 листопада 2016 року № 962 в частині затвердження протоколу № 10 (пункт 1.18) засідання громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради від 10 листопада 2016 року в частині зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 у зв'язку із поліпшенням житлових умов та забезпеченістю житловою площею вище середньої норми забезпеченості встановленої по м. Тернополю. Суд виходив з того, що житлові умови ОСОБА_1 не поліпшилися, потреба у їх поліпшенні не відпала, тому порушене право позивача підлягає захисту шляхом часткового задоволення позовних вимог.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтями 1167 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1173 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що "застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".

Отже, наявність рішення Тернопільського міськрайонного суду від 08 червня 2018 року, яким встановлено неправомірність дій виконавчого комітету Тернопільської міської ради, ще не породжує абсолютного права на відшкодування шкоди, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що є причинно-наслідковий зв'язок між протиправним рішенням виконавчого комітету, протиправними діями, які направлені для його прийняття та приниженням честі, гідності та ділової репутації шляхом кривдження та зневаги та прямою і непрямою дискримінацією за ознакою меншовартості і моральною шкодою.

Згідно з частиною 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 81 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 та 2 статті 81 ЦПК України. У справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи позивач не навів фактичних даних, які підтверджують, що дискримінація мала місце та не довів, яким чином скасоване рішення виконавчого комітету принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

Встановивши відсутність умов, необхідних для відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із ухваленими судовими рішеннями, невірного розуміння позивачем вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції. Але апеляційним судом рішення суду першої інстанції вже було скасоване, тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401,409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов