Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.09.2022 року у справі №638/11094/20

Постанова

Іменем України

15 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 638/11094/20

провадження № 61-2201св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Лантьєва Віра Валентинівна, Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Онисковцем Юрієм Аврамовичем, на постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року в складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Позов мотивував тим, що 31 грудня 2015 року о 13 год. 30 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Scoda Octavia, д. н. з. НОМЕР_1 , на перехресті вул. Цілиноградська та вул. Лялі Убийвовк не надала перевагу в русі автомобілю HONDA CRV, д. н. з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , що призвело до зіткнення транспортних засобів та їх механічного пошкодження. Вказував, що відповідно до звіту автотоварознавчого дослідження № 68 від 08 лютого 2016 року розмір заподіяної йому в результаті ДТП майнової шкоди склав 435 317,20 грн. Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року ОСОБА_2 визнано винною у порушенні Правил дорожнього руху та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП шляхом накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. В подальшому рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 386 317,42 грн майнової шкоди, 2 500 грн витрат на правову допомогу та 8 382 грн судового збору. 16 березня 2017 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчі листі, після направлення яких для примусового виконання з`ясувалось, що із власності боржника внаслідок укладення нею договору дарування на користь малолітнього сина вибула квартира АДРЕСА_1 , на яку можна було звернути стягнення в рахунок погашення боргу перед позивачем. Вказував, що, усвідомлюючи факт заподіяння нею внаслідок ДТП шкоди позивачу, відповідачка вирішила укласти фіктивні правочини з метою ухилення від виконання судового рішення, яким вона буде зобов`язана відшкодувати завдані нею збитки. Зазначав, що на час відкриття виконавчого провадження (27 жовтня 2017 року) у власності боржника вже не перебувало будь-якого майна, на яке можливо було б накласти стягнення. Позивач уважав, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_2 на користь малолітнього сина ОСОБА_3 , не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а направлений на виведення нерухомості з власності боржника з метою ухилення від виконання майбутнього рішення суду про стягнення заподіяних унаслідок ДТП збитків. Зазначав також, що для забезпечення ефективного виконання рішення суду про задоволення позовних вимог у частині визнання договору дарування квартири недійсним суду також слід скасувати державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 , поновивши при цьому право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою Вірою Валентинівною у реєстрі за № 2043 від 02 липня 2016 року, недійсним, скасувавши рішення про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 від 02 липня 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою В. В. (індексний номер 30284583, номер запису про право власності: 15211300), та визнавши (поновивши) право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2020 року в складі судді Латки І. П. у задоволенні позову відмовлено; скасовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Додатковим рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.

Суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки укладений між відповідачами договір дарування є реальним: ОСОБА_3 дійсно прийняв у дар квартиру від ОСОБА_2 , яка після укладення цього договору в квартирі не проживає. Місцевий суд також послався на те, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, ухвалено 06 лютого 2017 року, тобто вже після укладення оспорюваного правочину. Суд уважав, що сама по собі наявність постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року, якою не вирішувалося питання майнової відповідальності ОСОБА_2 , а лише визнано її винною в порушенні Правил дорожнього руху, не може бути доказом фіктивності оспорюваного правочину.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року апеляційну скаргу представника позивача задоволено частково: рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2020 року та додаткове рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 січня 2021 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково:

визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 02 липня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою В. В. у реєстрі за № 2043;

скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , яка здійснена 02 липня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лантьєвою В. В., індексний номер 30284583, номер запису про право власності: 15211300;

відновлено становище, яке існувало до порушення, повернувши у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4781,42 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з лютого по липень 2016 року (тобто після скоєння ОСОБА_2 ДТП) відповідачка неодноразово вчиняла правочини, спрямовані на відчуження належного їй рухомого та нерухомого майна. Колегія суддів констатувала, що оспорюваний договір дарування укладено ОСОБА_2 на користь малолітнього сина ОСОБА_3 у той час, коли відповідачка знала про заподіяну нею шкоду та усвідомлювала правові наслідки вчиненого нею протиправного діяння. Апеляційний суд зазначив, що згідно з частиною третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Встановивши, що ОСОБА_3 , відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно своєму малолітньому сину, була обізнана про наявність невиконаних зобов`язань та передбачала можливе стягнення з неї шкоди, завданої внаслідок ДТП, колегія суддів зробила висновок, що боржник усвідомлювала потенційні негативні наслідки для себе та мала намір їх уникнути всупереч інтересам кредитора. Такі дії відповідачки апеляційний суд уважав недобросовісними, а оспорюваний договір дарування - таким, що має ознаки фіктивного правочину, укладеного з метою ухилення від відповідальності перед позивачем за шкоду, завдану внаслідок ДТП. Доводи відповідачки про те, що рішення апеляційного суду, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, скасовано судом касаційної інстанції, апеляційний суд відхилив, зазначивши, що підставою для його скасування є виключно неналежне повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи. При цьому суд акцентував на тому, що зобов`язання ОСОБА_2 виникло не в зв`язку з невиконанням рішення суду, а у зв`язку із вчиненням нею ДТП, внаслідок якої позивачеві спричинено майнову шкоду.

Аргументи учасників справи

08 лютого 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів факт порушення його прав унаслідок укладення оспорюваного правочину, адже на момент укладення між відповідачами договору дарування будь-яких боргових зобов`язань у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не існувало, а про наявність судової справи про відшкодування майнової шкоди вона не знала. При цьому на момент прийняття постанови суду апеляційної інстанції в цій справі рішення апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, було скасовано Верховним Судом, що додатково вказує на відсутність у відповідачки майнових зобов`язань перед позивачем. Наполягає на тому, що наявність постанови про визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні ДТП не свідчить про фіктивність договору дарування та намір відповідачки уникнути майнових зобов`язань, оскільки такі не виникли. Вказує, що оспорюваний правочин був спрямований на досягнення реальних правових наслідків та не є фіктивним. Посилається також на те, що апеляційний суд стягнув з відповідачки 27 000 грн витрат на правничу допомогу, розмір яких є необґрунтованим, завищеним та суперечить критерію розумності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу в частині посилання на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України; у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 червня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 203 215 234 ЦК України в контексті спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 31 грудня 2015 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Scoda Octavia, д. н. з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля HONDA CRV, д. н. з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 березня 2016 року ОСОБА_2 визнано винною в порушенні Правил дорожнього руху та притягнуто її до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП шляхом накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

18 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 386 317,42 грн.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року скасовано, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 386 317,42 грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 2 500 грн та 8 382 грн судового збору.

Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року скасовано рішення апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року з підстав неналежного повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Семендяєва О. С. від 27 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження № 55019748 з виконання виконавчого листа № 638/11639/16-ц, виданого 16 березня 2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 386 317,42 грн.

02 липня 2016 року ОСОБА_2 уклала договір дарування, за умовами якого вона як дарувальник передала безоплатно у власність своєму малолітньому сину ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . Того ж дня право власності на квартиру зареєстровано за обдаровуваним.

Апеляційний суд також установив, що в період з лютого по липень 2016 року ОСОБА_2 уклала наступні правочини щодо розпорядження належним їй рухомим і нерухомим майном:

11 лютого 2016 року відчужила належний їй автомобіль ACURA MDX, д.н.з. НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_4 ;

17 березня 2016 року передала в іпотеку своєму батькові ОСОБА_5 земельні ділянки та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 ;

13 травня 2016 року відчужила місце для паркування за адресою: АДРЕСА_4 ;

21 травня 2016 року відчужила транспортний засіб Fiat 500L на користь ОСОБА_6 ;

02 липня 2016 року подарувала своєму малолітньому синові ОСОБА_3 спірну квартиру, а також квартиру АДРЕСА_5 , а 09 липня 2016 року - квартиру АДРЕСА_6 .

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як фраудаторний, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника; пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, як на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), так і з посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, зокрема, статті 228 234 ЦК України.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

особа використовувала «право на зло»;

наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає;

цей стан не задовольняє інших суб`єктів;

для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов;

настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи;

інша особа може перебувати або не перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом;

враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення);

особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 643/15604/17 (провадження № 61-3068св21) зазначено, що: «відчуження ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки мало місце через декілька днів після ДТП, внаслідок якого загинула дочка позивачів; укладення оспорюваних договорів унеможливило стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 на виконання вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2016 року, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та стягнено на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відшкодування шкоди по 259 200 грн кожному; боржник та пов`язані з ним особи - керівники та учасники ТОВ «ВІВАТ» та ТОВ «ИРИС» діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно позивачів (кредиторів). Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. […] За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельною ділянкою від 20 жовтня 2010 року недійсним на підставі статей 3 13 203 215 ЦК України, як вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), є правильним».

У справі, що переглядається, апеляційний суд установив, що:

договір дарування укладено ОСОБА_2 після визнання її винною в порушенні ПДР та спричиненні нею ДТП, в результаті якої позивачу завдано майнової шкоди;

оспорюваний правочин укладено між близькими родичами;

в результаті укладення оспорюваного правочину в ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення в рахунок відшкодування майнової шкоди ОСОБА_1 ;

ОСОБА_2 після спричинення ДТП систематично (з лютого по липень 2016 року) вживала заходи з метою відчуження та/або обтяження належного їй рухомого й нерухомого майна.

За таких обставин апеляційний суд мотивовано кваліфікував оспорюваний договір дарування як такий, що вчинений на шкоду кредитора ( ОСОБА_1 ) з метою уникнення стягнення на майно боржника, у зв`язку з чим зробив правильний висновок про наявність підстав для визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення сторін у попередній стан.

Суд апеляційної інстанції також обґрунтовано відхилив доводи відповідачки про те, що на момент прийняття оскарженої постанови рішення апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 386 317,42 грн у відшкодування майнової шкоди, вже було скасовано Верховним Судом, зазначивши, що майнові зобов`язання відповідачки перед позивачем виникли з делікту внаслідок ДТП, а не з судового рішення. При цьому суд урахував, що постанова Верховного Суду від 15 грудня 2021 року про скасування рішення апеляційного суду Харківської області від 06 лютого 2017 року не містить висновків щодо відсутності в ОСОБА_2 майнових зобов`язань перед ОСОБА_1 , а мотивована виключно неналежним повідомлення відповідачки про розгляд справи.

Колегія суддів уважає, що відсутність на момент прийняття оскарженої постанови судового рішення про визначення розміру майнових збитків, які підлягають відкшодуванню ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , не свідчить про відсутність таких зобов`язань узагалі та не впливає на висновок суду про фраудаторний характер оспорюваного договору дарування.

Посилання апеляційного суду на фіктивність договору дарування в контексті спрямування реальної волі сторін на уникнення ОСОБА_2 майнової відповідальності перед ОСОБА_1 , а не на безоплатне відчуження майна синові, також не спростовує правильність висновків суду апеляційної інстанції, оскільки встановлення фраудаторності договору є достатньою підставою визнання його недійсним і застосування наслідків його недійсності.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції стягнув з відповідачки 27 000 грн витрат на правничу допомогу, розмір яких є необґрунтованим, завищеним та суперечить критерію розумності, колегія суддів не приймає, оскільки в суді апеляційної інстанції відповідачка заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подавала.

При цьому саме на ОСОБА_2 покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 643/15604/17 (провадження № 61-3068св21), не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Онисковцем Юрієм Аврамовичем, залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2022 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук