Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.11.2018 року у справі №2-486/11
Постанова ВСУ від 13.03.2017 року у справі №2-486/11

Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 2-486/11

провадження № 61-22986св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3 (відповідач за зустрічним позовом та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги),

відповідачі: ОСОБА_4 (позивач за зустрічним позовом, відповідач за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги), ОСОБА_5, житлово-будівельний кооператив № 172 (третя особа за зустрічним позовом та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги), Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (третя особа за зустрічним позовом та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги), ОСОБА_6 (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги),

треті особи: ОСОБА_7, Львівська міська рада, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Загвойська Наталія Ігорівна, орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_9 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2013 року у складі судді Мички Б. Р. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 листопада 2014 року у складі колегії суддів Цяцяка Р. П., Зверхановської Л. Д. і Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та ЕО») про визнання права власності.

Позов мотивовано тим, що його батько ОСОБА_11 був членом житлово-будівельного кооперативу №172 (далі - ЖБК), після смерті якого ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім'я позивача було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 паєнакопичення у ЖБК № 172.

Жодного документа про право власності на квартиру не видавалося, протягом 21 року після смерті батька інші спадкоємці із вимогами щодо спадкового майна не зверталися, в силу об'єктивних причин ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» не може видати йому свідоцтво про право власності.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив суд зобов'язати ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» здійснити реєстрацію за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 та видати реєстраційне посвідчення.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 липня 2007 року зобов'язано Львівське обласне комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 13 серпня 2007 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 липня 2007 року за заявою ОСОБА_4 переглянуто на підставі статті 361 ЦПК України (в редакції, що діяла на момент ухвалення судового рішення) та скасовано.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2008 року у позові ОСОБА_3 про визнання права власності відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 травня 2008 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2008 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У липні 2008 року третя особа ОСОБА_6 звернулася до суду із самостійними вимогами до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», у якому з урахуванням уточнень до позову, просила зобов'язати ОСОБА_3 виконати умови пункту 11 укладеного між ними договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 02 серпня 2007 року, а саме: звільнити квартиру від речей домашньої обстановки та вжитку, зняти із реєстрації усіх зареєстрованих у ній осіб; визнати ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування спірним житлом, виселити їх із квартири та зняти із реєстрації за указаною адресою; визнати ОСОБА_6 добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 та вселити до житла. Також просила відшкодувати їй вартість витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що договір купівлі-продажу указаної квартири оформлено нотаріально, за нею зареєстровано право власності на цю квартиру та вона є добросовісним набувачем.

У березні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 02 серпня 2007 року, витребування квартири із незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що після смерті його брата ОСОБА_11 відкрилася спадщина лише на паєнакопичення, були видані свідоцтва про право на спадщину по 1/2 частки на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_12

Мати ОСОБА_3 прийнявши спадщину отримала у грошовому еквіваленті вартість 1\2 частки пайового внеску.

ОСОБА_12 була прийнята в члени ЖБК, а згодом належний їй пай передала своєму сину - ОСОБА_4, який повністю вніс пайовий внесок за квартиру та є її власником, зареєстрований та проживає у ній і сплачує відповідні платежі за комунальні послуги.

Рішення суду, на підставі якого ОСОБА_3 продав спірну квартиру ОСОБА_6, скасовано. ОСОБА_6 перед оформленням договору відчуження квартиру не оглядала, жодного разу в квартиру не приходила, комунальні послуги не сплачує. Посилаючись на те, що договір відчуження квартири порушує його права та інтереси, квартира вибула із його володіння поза його волею, ОСОБА_4 просив задовольнити позов.

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ЖБК № 172 про визнання протиправними та нечинними рішення загальних зборів ЖБК №172 від 27 грудня 1985 року (протокол № 6) про прийняття до членів кооперативу його бабусі ОСОБА_12 та рішення від 21 лютого 1992 року (протокол № 16) про прийняття у члени кооперативу ОСОБА_4 Зазначав, що ОСОБА_12 не проживала у м. Львові, не перебувала на обліку осіб, які мають намір вступити до житлово-будівельного кооперативу, рішення було прийнято до спливу шестимісячного строку після відкриття спадщини після смерті ОСОБА_11, що свідчить про незаконність набуття ОСОБА_12 членства у кооперативі та, як наслідок, неправомірність передачі нею паю ОСОБА_4

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 13 травня 2011 року позовні вимоги об'єднано в одне провадження.

Справа розглядалась неодноразово.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 листопада 2014 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_6 відмовлено.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 02 серпня 2007 року.

У задоволенні вимоги про витребування квартири із незаконного володіння відмовлено.

У травні 2016 року до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_9 - особи, яка не приймала участі у справі, у якій вона, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона 31 січня 2014 року придбала квартиру АДРЕСА_1.

Вказувала, ОСОБА_4 не набув права власності на спірну квартиру скільки рішення загальних зборів від 21 лютого 1992 року про його прийняття в члени ЖБК № 172 не затверджено рішенням виконкому. ОСОБА_4 не є та ніколи не був членом ЖБК № 172.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній вище справі та витребувано її із суду першої інстанції.

У травні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали заперечення на касаційну скаргу, у якому просять судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2017 року справу № 2-486/11 призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 2-486/11 передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд установив, що ОСОБА_11 був членом ЖБК № 172. Разом зі своєю матір'ю ОСОБА_12 у 1985 році був заселений у кооперативну квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 15538 від 13 серпня 1985 року, виданого на нього та ОСОБА_12

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на паєнакопичення у ЖБК № 172 у розмірі 3 290 крб. Спадкоємцями першої черги за законом були: його мати ОСОБА_12 та малолітній син ОСОБА_3, кожному із них було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку внесеного паю (01 квітня1986 року та 25 березня1986 року відповідно).

27 грудня 1985 року ОСОБА_12 була прийнята у члени ЖБК № 172 як член сім'ї померлого ОСОБА_11 на підставі рішення загальних зборів ЖБК, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 24 квітня 1986 року, за нею було закріплено спірну квартиру та 06 травня 1986 року виконкомом Львівської міської ради видано ордер.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_12 про передачу паю і квартири її сину, рішенням загальних зборів ЖБК № 172 від 21 лютого 1992 року ОСОБА_4 прийнято в члени кооперативу, закріплено за ним квартиру АДРЕСА_1, передано весь пай, який належав матері ОСОБА_12, як члену кооперативу.

Решту паю за квартиру сплачував він.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05 липня 2007 року задоволено позов ОСОБА_3 до Львівського обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».

Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язано Львівське обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєструвати за ним право власності на вказану квартиру.

17 липня 2007 року ОСОБА_3 зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 в ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» на підставі рішення Сихівського районного суду м. Львова від 05 липня 2007 року.

02 серпня 2007 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_6, яка зареєструвала право власності на квартиру за собою.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 13 серпня 2007 року рішення суду по цій справі від 05 липня 2007 року за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами скасовано та зобов'язано Львівське обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» анулювати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 видане ОСОБА_3

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру відмовлено за безпідставністю позовних вимог та зобов'язано Львівське обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» анулювати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 видане ОСОБА_3 17 липня 2007 року.

В подальшому ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 травня 2008 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 19 лютого 2008 року за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_6 скасовано з направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до положень частини другої статті 145 ЖК Української РСР, якщо член житлово-будівельного кооперативу виключений з кооперативу (крім випадків, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7 статті 147 ЖК Української РСР), помер або вибув з нього з інших причин чи переселився в іншу квартиру в будинку того ж кооперативу, члени його сім'ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування жилим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. Член сім'ї, який виявив бажання вступити до кооперативу замість попереднього члена кооперативу, має перевагу перед іншими особами. Дружині члена кооперативу, що має право на частину паєнагромадження, надається перевага на вступ до кооперативу перед іншими членами сім'ї. При відсутності дружини, що має право на частину паєнагромадження, а також при відмові її від вступу до кооперативу така перевага надається спадкоємцям члена кооперативу, які проживали разом з ним.

Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (частина шоста статті 137 ЖК Української РСР).

Заселення квартир у будинку житлово-будівельного кооперативу провадиться за ордерами, що видаються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Відмову у видачі ордера може бути оскаржено в судовому порядку (частина друга статті 141 ЖК Української РСР).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про власність», член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Суд установив, що ОСОБА_4 є членом кооперативу та повністю вніс пайовий внесок за указану квартиру у жовтні 1992 року у розмірі 8 220 крб.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідно до вимог частини першої статті 15 Закону України «Про власність» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) ОСОБА_4 набув право власності на спірну квартиру, а відтак обґрунтовано задовольнили його позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 02 серпня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_4 не є та ніколи не був членом ЖБК № 172, а тому у нього не виникло право власності на указану квартиру колегія суддів відхиляє.

Вказані обставини і докази були предметом перевірки і оцінки суду при розгляді заяви ОСОБА_3 про перегляд рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2013 року за ново виявленими обставинами.

Ухвала апеляційного суду Львівської області від 03 листопада 2014 року двічі була предметом касаційного перегляду.

Рішення у справі ухвалені до набуття ОСОБА_9 квартири у власність, і вона не позбавлена права на захист у інший спосіб передбачений законом.

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2013 року та ухвали апеляційного суду Львівської області від 03 листопада 2014 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 03 листопада 2014 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило