Постанова КЦС ВП від 15.07.2020 року у справі №641/76/18

06.10.2020
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 641/76/18

провадження № 61-48946св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

відповідачі: прокуратура Харківської області, Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Харківській області, Слобідський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, Харківська місцева прокуратура № 5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до прокуратури Харківської області, Державного казначейства України (Державна казначейська служба України),Головного управління Національної поліції в Харківській області, Слобідського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, Харківської місцевої прокуратури № 5 про відшкодування моральної шкоди завданої бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури.

Позовна заява обґрунтована тим, що на досудовому розслідуванні в слідчому відділі Слобідського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області перебуває кримінальне провадження від 19 грудня 2012 року № 12012220540000584 (кваліфікація діяння за частиною першою статті 175 КК України) (раніше кримінальна справа № 22060055 порушена прокуратурою Комінтернівського району м. Харкова за заявою ОСОБА_1 від 23 лютого 2006 року щодо протиправних дій посадових осіб публічного акціонерного товариства СУБ «Грант» та невиплати заробітної плати працівникам товариства з обмеженою відповідальністю СП «Веда-Холдинг»). Позивачі визнані потерпілими у даному кримінальному провадженні.

Позивачі зазначали, що неодноразовим закриттям кримінального провадження, умисним невиконанням ухвал слідчого судді, необґрунтованою відмовою в наданні належної правової оцінки очевидним доказам у кримінальному провадженні, умисним затягуванням досудового розслідування їм, позивачам, які визнані потерпілими у даному кримінальному провадженні, завдана моральна шкода, яку вони оцінюють в 34 000,00 грн кожному.

Ураховуючи вищевикладене, позивачі просили суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на їхню користь завдану їм моральну шкоду в загальному розмірі 136 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 червня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн кожному.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що слідчі судді при прийнятті судових рішень встановили, що неодноразовим закриттям кримінального провадження, необґрунтованою відмовою в наданні належної правової оцінки очевидним доказам у кримінальному провадженні, умисним затягуванням досудового розслідування позивачам, які визнані потерпілими у даному кримінальному провадженні, завдана моральна шкода, яка підлягає стягненню. Розмір моральної шкоди визначено виходячи з вимог розумності та справедливості, обставин справи, обсягу та страждань позивачів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року апеляційні скарги заступника прокурора Харківської області - Гончаренка А. М. та представника Головного Управління Національної поліції в Харківській області - Маслоша С. М., задоволено.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 червня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до прокуратури Харківської області, Державного казначейства України (Державна казначейська служба України), Головного управління національної поліції в Харківській області, Слобідського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області, Харківської місцевої прокуратури № 5 про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю органів досудового слідства та прокуратури, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив із недоведеності заявлених вимог, оскільки достатніх та допустимих доказів на підтвердження завдання рішеннями та/або бездіяльністю працівників поліції та прокуратури моральної шкоди позивачами надано не було.

Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування слідчим суддею цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України.

Оскарження у судовому порядку постанов про закриття кримінального провадження є процесуальним правом, реалізація якого заявниками не має наслідком заподіяння їм у зв`язку з цим моральних страждань.

При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивачів зобов`язано відповідачів вчинити певні процесуальні дії, не може бути доказом того, що дії та/або бездіяльність відповідачів заподіяли позивачам моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення, рішення суду першої інстації залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано з Комінтернівського районного суду м. Харкова матеріали цивільної справи № 641/76/18. Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

15 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями щодо повторного розподілу справ, які надійшли у 2017-2018 роках, справу передано судді - доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування їм моральної шкоди, не дав належної правової оцінки доказам, доданих ними до позовної заяви.

Апеляційним судом не надано оцінки доводам щодо завдання їм моральної шкоди. Наявний механізм контролю, на який посилався апеляційний суд, жодним чином не дає права правоохоронним органам неякісно виконувати свої обов`язки та законодавчо визначені функції.

Заявники посилалися на порушення судами положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначили прецеденту практику Європейського суду з прав людини.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У лютому 2019 року Головне Управління Національної поліції в Харківській області подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що доводи скарги є безпідставними та необґрунтованими, а судове рішення є законним і обґрунтованим, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Позивачами не було доведено неправомірності дій працівників поліції при здійсненні ними своїх повноважень, та завдання моральної шкоди позивачам.

У лютому 2019 року прокуратура Харківської області подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що судове рішення є законним і обґрунтованим. Позивачі не надали доказів протиправності діяння (бездіяльності) працівників прокуратури та не довели наявності причинного зв`язку між моральними стражданнями та діями/бездіяльністю працівників прокуратури. Будь-яких обмежень свобод або особистих прав позивачів при проведенні досудових розслідувань не допущено, позивачами не надано доказів спричинення взагалі будь-якої шкоди, оскільки лише сам факт звернення позивачів із заявами до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення прав, а, оскаржуючи процесуальні рішення органу досудового розслідування (прокурора), вони в повному обсязі реалізують своє конституційне право на доступ до правосуддя.

У порушення статті 81 ЦПК України позивачами не зазначено, у чому конкретно полягає завдана їм моральна шкода, з яких міркувань вони виходили, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується.

Прокуратура Харківської області посилалася на судову практику Верховного Суду у аналогічних справах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На досудовому розслідуванні в слідчому відділі Слобідського відділу поліції Головного управління національної поліції в Харківській області перебуває кримінальне провадження від 19 грудня 2012 року № 12012220540000584 (кваліфікація діяння за частиною першою статті 175 КК України).

Позивачі визнані потерпілими у даному кримінальному провадженні.

Під час проведення досудового розслідування встановлено, що 28 лютого 2006 року прокуратурою Комінтернівського району м. Харкова порушено кримінальну справу № 22060055 за фактом невиплати заробітної плати працівникам ТОВ СП «Веда-Холдинг» протягом травня-листопада 2005 року, внаслідок нецільового використання грошових коштів, призначених на виплату заробітної плати та зловживання службовим становищем службовими особами зазначеного підприємства.

Ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2013 року скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на бездіяльність прокурора Комінтернівського району м. Харкова задоволено. Зобов`язано прокуратуру Комінтернівського району м. Харкова припинити перешкоджання досудовому слідству по кримінальному провадженню № 12012220540000584. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судом встановлено, що жодних процесуальних дій по даному кримінальному провадженню органом досудового розслідування не проводилося (т.1, а.с. 31-32).

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2015 року скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову слідчого слідчого відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про закриття кримінального провадження задоволено. Скасовано постанову слідчого від 29 вересня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12012220540000584, зобов`язано орган досудового розслідування виконати вимоги ухвали апеляційного суду Харківської області від 13 березня 2008 року щодо надання правової оцінки обставинам, що в період з травня по вересень 2005 року ОСОБА_1 не був директором ТОВ СП «Веда-Холдинг», у цей період часу була заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам і в цей період на розрахункові рахунки підприємства надійшли грошові кошти у розмірі 3 853 575,66 грн (т. 1, а.с. 23-25).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі

в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачі обґрунтовували бездіяльністю слідчих, вважаючи незаконними їх процесуальні рішення з огляду на їх скасування слідчими суддями.

Однак вказана обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Такі процесуальні рішення, на які посилалися позивачі, та розцінені як бездіяльність та неправильне визначення слідчим обсягу і характеру дій при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб за здійснення функцій органу досудового розслідування.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У той самий час, реалізація позивачами свого процесуального права і оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивачів.

Ухвали слідчих суддів Ленінського районного суду м. Харкова про часткове задоволення скарг позивачів на постанови слідчого СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області свідчать про реалізацію ними передбаченого КПК України права оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України.

Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України.

Саме по собі скасування слідчими суддями постанов слідчого СВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області про закриття кримінальних проваджень не свідчить про завдання позивачам моральної шкоди та бездіяльність слідчих і прокурорів й причинний зв`язок між ними.

Крім іншого, позивачі посилалися на відсутність процесуального контролю з боку прокуратури та на перешкоджання прокуратурою Комінтернівського району м. Харкова досудовому слідству по кримінальному провадженню № 12012220540000584.

Позивачі не надали достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння їм моральної шкоди, яка згідно з частиною другою статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктами 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Обґрунтовуючи в чому саме полягає спричинена їм моральна шкода, позивачі лише процитували указане положення пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та зазначили, що більшість з перерахованих вище втрат немайнового характеру мала місце в їхньому випадку.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивачі повинні були довести належними та допустимими доказами завдання їм шкоди, і що дії або бездіяльність відповідачів є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України, що позивачами зроблено не було.

При цьому сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивачів зобов`язано відповідачів вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачам моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності.

У зв`язку з цим доводи скарги про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачам моральної шкоди, не дав належної оцінки доказам доданим до позовної заяви, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення судом касаційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачами норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18.

З огляду на зазначене, Верховний Суд виходить із недоведеності позовних вимог, оскільки позивачами не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їм моральної школи шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що згідно статті 81 ЦПК України є їх процесуальним обов`язком.

Апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про скасування рішення районного суду та відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачі не надали відповідних доказів протиправності діяння (бездіяльності) відповідачів та не довели наявності причинного зв`язку між моральними стражданнями, та діями/бездіяльністю працівників органів поліції та прокуратури.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що судове оскарження постанов про закриття кримінального провадження є процесуальним правом, реалізація якого заявниками не має наслідком заподіяння їм у зв`язку з цим моральних страждань.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
1