Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №646/3570/20
Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №646/3570/20

Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 646/3570/20

провадження № 61-19278св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року у складі судді Янцовської Т. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП «Украерорух») про стягнення матеріальної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували в трудових відносинах з 01 жовтня 1993 року до 18 травня 2020 року. На підставі наказу ДП «Украерорух» від 18 травня 2020 року № 116/о ОСОБА_1 звільнена з роботи у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), проте відповідач не виконав вимоги трудового законодавства в частині проведення повного розрахунку з працівником у день звільнення, а саме не виплатив матеріальну допомогу на підставі пункту 6.25.2 колективного договору в розмірі 20 посадових окладів.

Неправомірними діями відповідача щодо невиплати належних сум їй спричинено моральну шкоду, розмір якої вона оцінює в 20 000,00 грн.

ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь 258 300,00 грн матеріальної допомоги, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19 травня 2020 року по день ухвалення рішення суду та 20 000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу у розмірі 258 300,00 грн, 10 049,43 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 1 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач не виконав вимог пункту 6.25.2 колективного договору, а тому має сплатити матеріальну допомогу, передбачену колективним договором. Також на підставі статті 117 КЗпП України ОСОБА_1 має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19 травня до 28 жовтня 2020 року у розмірі 100 494,29 грн, проте з огляду на фінансовий стан підприємства суд першої інстанції вважав за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 , до 10 049,43 грн. Оскільки відповідач порушив трудові права позивачки, з урахуванням обставин справи, засад розумності та справедливості, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 1 000,00 грн моральної шкоди.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди та розподілу судових витрат скасовано і прийнято в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги залишено без задоволення. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при звільненні позивача відповідач не виконав вимог пункту 6.25.2 колективного договору та не виплатив матеріальну допомогу. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення матеріальної допомоги в розмірі 258 300,00 грн в судовому порядку. Проте, відповідно до висновку Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) від 29 липня 2020 року, з 16 березня 2020 року мала місце істотна зміна обставин, яка з не залежних від відповідача причин унеможливила належне виконання ДП «Украерорух» умов колективного договору в частині своєчасної виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги при звільненні, що свідчать про відсутність вини відповідача в невиконанні умов колективного договору, а тому немає підстав для стягнення з ДП «Украерорух» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також моральної шкоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення в частині вирішенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 травня 2020 року до 28 жовтня 2020 року включно у сумі 100 049,29 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до дня ухвалення рішення є необґрунтованими.

Відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що виплата матеріальної допомоги ОСОБА_1 у розмірі 258 300,00 грн за наявності на рахунках коштів (9 573 795,53 грн та 6 909 562,63 EUR) була неможливою внаслідок обставин непереборної сили.

Суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки тому, що у матеріалах справи відсутній будь-який висновок ТПП України.

Крім того, суд першої інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не обгрунтував підстави такого зменшення.

Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20, від 15 червня 2018 року у справі № 915/531/17, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 913/785/17, від 11 травня 2021 року у справі № 922/2452/20, від 09 листопада 2021 року у справі № 913/20/21.

У грудні 2021 року ДП «Украерорух» надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін. Зазначало, що твердження скаржника не спростовують висновків апеляційного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 29 листопада 2021 року касаційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Бурлакову С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано з Червонозаводського районного суду м. Харкова матеріали справи № 646/3570/20; надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.

У грудні 2021 року матеріали справи № 646/3570/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року справу № 646/3570/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року касаційне провадження у справі № 646/3570/20 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 25 січня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року разом із матеріалами справи № 646/3570/20 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 646/3570/20.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено та відповідно до матеріалів справи позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді диспетчера центру комутації повідомлень Харківського регіонального структурного підрозділу ДП «Украерорух».

18 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з ДП «Украерорух» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.

За змістом приписів пункту 6.25.2 Колективного договору, укладеного між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками (у редакції, чинній на час звільнення позивачки з роботи) у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадові оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів

Згідно з повідомленням Харківського регіонального структурного підрозділу ДП Украерорух» від 18 травня 2020 року № 22.1-12/110/20 посадовий оклад позивачки згідно зі штатним розписом на дату звільнення з посади диспетчера центру комутації повідомлень складає 12 915,00 грн; стаж роботи з 01 жовтня 1993 року до 18 травня 2020 року складає 26 років; згідно з пунктом 6.25.2 колективного договору розмір матеріальної допомоги складає 258 300,00 грн. Матеріальна допомога позивачці не була виплачена у день звільнення у зв`язку зі складним фінансовим станом підприємства та відсутністю наявних коштів ДП «Украерорух».

Наказом ДП «Украерорух» від 16 березня 2020 року № 197 установлено початок простою на підприємстві з 18 березня 2020 року до 31 травня 2020 року.

Протоколом від 18 березня 2020 року № 2 робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру (відповідно до пункту 14.1 колективного договору) задекларована вимушена необхідність здійснювати лише обов`язкові виплати, які не пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм (заробітна плата працівників та обов`язкові податки та збори), до 31 травня 2020 включно з можливістю продовження заходу до досягнення стабілізації фінансового стану ДП «Украерорух» за окремим рішенням робочої групи з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру за результатами аналізу подальшого фінансово-економічного стану підприємства.

Наказом ДП «Украерорух» від 27 травня 2020 року № 410 продовжено простій по підприємству з 01 червня 2020 року до 15 липня 2020 року.

Відповідно до довідки ДП «Украерорух» від 10 червня 2020 року № 10/06-3 ОСОБА_1 нараховано виплати, які враховуються для обчислення середнього заробітку у березні: посадовий оклад - 6 864,56 грн, доплата за роботу в нічний час - 340,45 грн, доплата за вислугу років - 3 432,28 грн, індексація - 34,63 грн, виплати, нараховані за 92,75 годин за 12 робочих днів при нормі часу 174,5 годин та 23 робочі дні. У квітні 2020 року відсутні виплати, які враховувалися при обчисленні середнього заробітку, у зв`язку з тим, що з 18 березня 2020 року до 15 липня 2020 року на підприємстві оголошено простій з ініціативи роботодавця.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 10 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України від 01 липня 1993 року № 3356-XII «Про колективні договори і угоди» (далі - Закон № 3356-XII).

Статтею 5 Закону № 3356-XII, яка регулює співвідношення законодавства і колективного договору, угоди, трудового договору, встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці».

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, керувався тим, що оскільки у день звільнення відповідач не виплатив позивачу матеріальну допомогу, передбачену підпунктом 6.25.2 пункту 6.25 колективного договору, тому така допомога підлягає стягненню в судовому порядку, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. Разом із цим, керуючись інформацією про фінансовий стан підприємства, дійшов висновку, що наявні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 19 травня 2020 року до 28 жовтня 2020 року) з 100 494,29 грн до 10 049,43 грн.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги, передбаченої підпунктом 6.25.2 пункту 6.25 колективного договору, але вважав, що у стягненні з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити, оскільки в діях відповідача відсутня вина.

При цьому апеляційний суд врахував постанову Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, якою запроваджено карантин та віднесено карантин до форс-мажорних обставин, а також взяв до уваги висновок ТПП України про істотну зміну обставин від 29 липня 2020 року, яким підтверджено настання істотної зміни обставин, що унеможливлює виконання умов колективного договору між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

На підтвердження настання форс-мажорних обставин ДП «Украерорух» надало до суду апеляційної інстанції висновок ТПП України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (статті 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів».

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією зі сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідна обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.

Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» і пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44 (5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.

З огляду на викладене, висновок ТПП України від 29 липня 2020 року не є належним доказом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) у цій справі, та не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що роботодавець не виплатив належні при звільнені працівникові суми, а саме матеріальну допомогу, передбачену колективним договором, тому відповідно до статті 117 КЗпП України він повинен компенсувати позивачу розмір середнього заробітку за час затримки виплати належних їй сум.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про помилковість висновків суду апеляційної інстанції та обґрунтованість позову ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом із цим суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Водночас Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як того просив представник заявника у своїй касаційній скарзі, з огляду на наступне.

Згідно із законом підприємство, установа, організація зобов`язані провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Верховний Суд зазначає, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, зазначивши, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції врахував розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 відповідно до статті 29 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 установлено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин, у зв`язку з чим суттєво знизилася інтенсивність авіаперельотів над територією України та, як наслідок, попит в отриманні аеронавігаційних послуг. Здійснення покладених завдань на ДП «Украерорух» напряму залежить від фінансових показників підприємства, а основним джерелом доходів є надходження за надані послуги з аеронавігаційного обслуговування.

Крім того, з 18 березня 2020 року в ДП «Украерорух» введено простій, суттєво знижено оплату праці операційного персоналу.

З урахуванням наведених фактів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, означеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), є визначення розміру відповідальності ДП «Украерорух» за прострочення ним належних при звільненні ОСОБА_1 виплат у сумі 10 049,43 грн.

Колегія суддів не знаходить підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції у цій частині.

Аргументи представника заявника про те, що на користь ОСОБА_1 підлягав стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку в повному обсязі, Верховний Суд відхиляє, оскільки на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суд першої інстанції, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, обґрунтовано зменшив розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції в означеній частині стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та судових витрат, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року у вказаній частині - скасуванню із залишенням в силі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року.

Доводів про незаконність та необґрунтованість постанови апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди касаційна скарга не містить, тому підстави для перегляду оскаржуваного судового рішення в цій частині відсутні.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Ураховуючи висновки Верховного Суду щодо часткового задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині і залишення в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, із відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 50 % від сплаченого останньою за розгляд справи в суді касаційної інстанції судового збору у розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року в частині розгляду позовних вимогОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат скасувати, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 жовтня 2020 року в зазначеній частині залишити в силі.

Стягнути із Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 840,80 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко