Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 295/787/20

провадження № 61-15659св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Мокрецька Олена Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира у складі судді Чішман Л. М. від 24 червня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М., від 02 вересня 2021 року.

Зміст заявлених позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Мокрецька О. О. про визнання правочину недійсним.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 02 серпня 2018 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1. Зазначала, що вказаний договір укладено внаслідок помилки та недодержання в момент вчинення правочину вимог закону. Підписуючи договір дарування, вона помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання і не мала наміру відчужувати квартиру. Вказувала, що ОСОБА_2 (дочка) запевнила її, що після укладення договору вона зможе проживати у квартирі, а тому квартиру обдаровуваній не передавала, продовжувала проживати у ній, оскільки іншого житла у неї немає. ОСОБА_1 зазначала, що вона є особою пенсійного віку, інвалідом другої групи по зору, тяжко хворіє, частково нездатна до самообслуговування та потребує стороннього догляду, а спірна квартира АДРЕСА_1 є її єдиним житлом.

Вказувала, що договір дарування від 02 серпня 2018 року не було прочитано нотаріусом Мокрецькою О. О. вголос, зважаючи на те, що вона є інвалідом другої групи по зору, а тому вона не змогла ознайомитись зі змістом договору, правами та обов'язками.

Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 02 серпня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Мокрецькою О. О. 02 серпня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за № 317.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при укладенні 02 серпня 2018 року договору дарування позивачка була дієздатною, усвідомлювала правову природу договору, який укладався сторонами, наслідки вчинення своїх дій, що свідчить про те, що волевиявлення дарувальника було спрямовано на настання реальних наслідків щодо дарування квартири.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду м.

Житомира від 24 червня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що підписуючи спірний договір вона мала на меті підписати договір довічного утримання, а не договір дарування. ОСОБА_1 має інвалідність по зору з 1996 року, раніше укладала нотаріально посвідчені правочини, мала можливість вимагати у нотаріуса прочитання тексту договору дарування вголос. Наявність неприязних стосунків, які виникли між позивачкою та чоловіком її дочки - відповідачки по справі, не є підставою для задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору дарування із заявлених позивачкою підстав.

Узагальнені доводи касаційної скарги

20 вересня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій

просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира

від 24 червня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 02 вересня 2021 року і направити справу на новий розгляд.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального

і процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України

від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 755/1009/15-ц (пункт 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі, з урахуванням її доповнень, заявниця вказує, що вона була впевнена, що укладає з відповідачкою договір довічного утримання. Самостійно прочитати договір вона не могла, текст договору не був зачитаний, отже підписала договір без ознайомлення з його умовами. Про те, що вона мала намір укласти саме договір довічного утримання свідчить і той факт, що вона продовжувала проживати разом із обдарованою, сплачувала комунальні послуги. Заявниця стверджує, що в силу стану здоров'я, як інвалід по зору, не могла прочитати оспорюваний договір дарування. Квартира, яка була нею на підставі договору дарування відчужена відповідачці, є її єдиним житлом, вона не мала жодного бажання відчужувати спірну квартиру. Позивачка вказує, що укладаючи спірний договір помилилася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачкою, а отже є підстави для визнання договору дарування недійсним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 295/787/20.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Мокрецька О. О., про визнання правочину недійсним призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів дійшли правильних та обґрунтованих висновків про те, що позовні вимоги до задоволення не підлягають. Доводи касаційної скарги вважає такими, що не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій. Відповідачка зазначає, що позивачка, не зважаючи на її поважний вік, навмисно та систематично вводить суд в оману, діє недобросовісно. Стверджує, що позивачка нормально бачить, читає та пише, що підтверджується зокрема документами, написаними нею власноручно, які наявні в матеріалах справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Мокрецькою О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 317.

Пунктом 13 вказаного договору передбачено, що зміст договору сторонам зрозумілий, нез'ясованих та незрозумілих питань для себе вони не мають.

Згідно довідки МСЕК серії 2-18 АБ № 167333 від 29 жовтня 1996 року ОСОБА_1 встановлено безстроково другу групу інвалідності по зору.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають разом в квартирі АДРЕСА_1, що не заперечувалося сторонами.

В ході розгляду справи судом першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Мокрецьку О. О.

Зокрема, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Мокрецька О. О. повідомила, що ОСОБА_1 вперше самостійно звернулась до нотаріуса та відразу ж консультувалась щодо укладення договору дарування. При безпосередньому укладенні договору нотаріусом було роз'яснено умови договору, відмінність договору дарування від договору довічного утримання.

В своїх поясненнях суду першої інстанції позивачка чітко неодноразово висловлювалася, що нотаріусом їй було роз'яснено, що донька має право розпорядитись квартирою на власний розсуд "може продати квартиру разом з позивачем", що вказує на ту обставину, що позивачці в належний спосіб роз'яснено природу та наслідки укладання договору дарування.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК Україниза договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

У той же час за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майновогоабо немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних, допустимих доказів наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживання в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16; від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачка не надала належних та достатніх доказів на підтвердження тих обставин, що при укладенні оспорюваного договору дарування від 02 серпня 2018 року вона помилилася щодо природи укладеного договору.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 має інвалідність по зору з 1996 року і при цьому раніше укладала нотаріально посвідчені правочини (спадковий договір, розірвання спадкового договору). Таким чином, маючи певний досвід, будучи обізнаною із процедурою нотаріального посвідчення правочинів, враховуючи стан зору на момент укладення оспорюваного правочину, позивачка не могла не знати зміст (умови) договору, який вона уклала.

Судами надано оцінку тому, що сторони не заперечували, що останнім часом відповідачка сплачує частину вартості комунальних послуг, які не покриваються субсидією.

Судами також враховано ту обставину, що у ході розгляду цієї справи позивачка самостійно читала, писала та підписувала процесуальні документи, і будь-яких труднощів щодо вчинення таких дій не спостерігалось.

Враховуючи зазначене, доводи позивачки про те, що підписуючи спірний договір дарування квартири, вона мала такі вади зору, які не давали їй змогу самостійно прочитати документ, об'єктивно сприйняті судами критично, а доводи про те, що нотаріусом порушено пункт 6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки нотаріус уголос не прочитав їй текст спірного договору дарування, є безпідставними.

Слід також зазначити, що ОСОБА_1 не позбулася єдиного житла, зареєстрована та надалі проживає у квартирі після укладення договору дарування.

Із урахуванням зазначеного, враховуючи послідовність вчинених позивачкою дій відносно спірної квартири, зокрема укладення у 2011 році спадкового договору, розірвання спадкового договору у 2013 році, укладення оспореного договору дарування, спростовують твердження позивачки про те, що на момент укладення договору дарування вона прагнула укласти саме договір довічного утримання, а не договір дарування. Погіршення стосунків з чоловіком доньки, зміна у подальшому ставлення та намірів щодо укладення договору вже після його укладення не можуть визнаватися правомірною та достатньою підставою для визнання його недійсним судом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, об'єктивно оцінивши аргументи, наведені у позовній заяві, та здобуті у результаті судового розгляду докази, правильно визначилися із застосуванням статті 229 ЦК України до правовідносин сторін, виходячи із встановлених обставин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду України, на які послалася заявниця у касаційній скарзі, оскільки суди застосували вказані вище норми права із урахуванням встановлених у цій справі обставин.

Таким чином, колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 червня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович