Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 295/13441/19

провадження № 61-1921св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Акціонерне товариство "БМ-2018", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо", ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року у складі судді Талько О. Б. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року у складі судді Семенцової Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "БМ-2018" (далі - АТ "БМ-2018"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" (далі - ТОВ "ФК "Інвест-Кредо"), ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Н. В., про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитними договорами і договорами забезпечення.

Позовну заяву мотивовано тим, що 01 лютого 2008 року він уклав з ТОВ "БМ Банк", правонаступником якого є АТ "БМ-2018", кредитний договір, відповідно до якого банк надав йому кредитні кошти у розмірі 33 000,00 дол. США, терміном повернення до 01 січня 2023 року.

Указує, що на забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань 01 лютого 2008 року між ними (ОСОБА_1 та ТОВ "БМ Банк") укладено договір іпотеки, за умовами якого він передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Також 01 лютого 2008 року між ТОВ "БМ Банк" та ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладені окремі договори поруки.

Позивач зазначає, що у 2014 році АТ "БМ-2018" звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором. Під час розгляду справи йому стало відомо про те, що 30 травня 2019 року між банком та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" укладений договір про відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами поруки, а також за договором іпотеки.

Набувши право вимоги за цими угодами, 30 травня 2019 року ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" уклало із ОСОБА_2 договір, за умовами якого остання набула право вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором, договорами поруки та договором іпотеки.

При укладенні договору відступлення права вимоги АТ "БМ-2018" не надало новому кредитору ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" інформацію щодо наявності судового спору у справі за позовом банку про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору. Отже, банк до укладення договору відступлення права вимоги вже реалізував своє право вимоги про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором. У свою чергу, новий кредитор не перевірив наявність спору між первісним кредитором та позичальником.

Позивач вказує, що зазначені договори відступлення права вимоги фактично є договорами факторингу, оскільки метою їх укладення є одержання прибутку, адже ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" придбало право вимоги за 200 000,00 грн та у подальшому відступило ці права ОСОБА_2 за 210 000,00 грн. При цьому ОСОБА_2 не наділена правом надавати фінансові послуги. Зазначене свідчить про недотримання під час укладення оспорюваних договорів вимог частини 3 статті 512, статті 1054 ЦК України.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсними договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором та договорами забезпечення, а також договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, які були укладені 30 травня 2019 року між АТ "БМ-2018" та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо";

- визнати недійсними договір відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором і договорами забезпечення та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, які були укладені 30 травня 2019 року між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, ухвали та постанови апеляційного суду

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір від 30 травня 2019 року про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором та договорами забезпечення, укладеними між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. 30 травня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за № 751.

Вирішено питання щодо судового збору

У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок укладення між AT "БМ-2018" та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо ", а у подальшому між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2 оскаржуваних договорів про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором та договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором відбулася заміна кредитодавця з AT "БМ-2018" на ТОВ "ФК "Інвест-Кредо", який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, та потім з ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" - на фізичну особу ОСОБА_2, яка не може надавати фінансові послуги в силу вимог частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України.

При цьому, суд визнав необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про недійсність договорів відступлення права вимоги, укладених між

AT "БМ-2018" та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо".

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року та ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 21 листопада 2019 року про відкриття провадження у справі, в частині оскарження ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 21 листопада 2019 року повернуто особі, яка подала апеляційну скаргу.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що пункт 8 частини 1 статті 353 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, передбачав можливість оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі лише з порушенням правил підсудності.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 в частині оскарження ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 21 листопада 2019 року підлягає поверненню особі, яка подала апеляційну скаргу, згідно з пунктом 4 частини 5 статті 357 ЦПК України, оскільки указана ухвала про відкриття провадження у справі не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду м.

Житомира від 10 грудня 2020 року, в частині задоволення позовних вимог, - без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що укладені між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2 договори про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором та договорами забезпечення, а також договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, незважаючи на їхню назву, за своєю правовою природою є договорами факторингу, оскільки з укладенням договорів про відступлення права вимоги відбулась заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, і який надавав позивачеві фінансові послуги. Про те, що вказані договори є договорами факторингу, свідчить також й та обставина, що розмір вимог, які відступаються, є більшим ніж сума, яку ОСОБА_2 сплатила за відступлення їй ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" такої вимоги.

Оскільки вказані договори є договорами факторингу, фізична особа ОСОБА_2 не може бути новим кредитором у спірних правовідносинах, адже для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор-банк або інша фінансова установа.

Встановивши, що з укладенням вказаних договорів відбулась заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги, суд першої інстанції обґрунтовано визнав спірні угоди недійсними, оскільки вони суперечать положенням статті 1079 ЦК України.

В іншій частині рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року не оскаржувалось, тому апеляційним судом не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їхніх доводів

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до вимог частини 2 статті 352 ЦПК України ухвала Богунського районного суду м. Житомира від 21 листопада 2019 року про відкриття провадження у справі оскаржувалась до апеляційного суду разом із рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року. Апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 21 листопада 2019 року подана одночасно (разом) з апеляційною скаргою на рішення Богунського районного суду м.

Житомира від 10 грудня 2020 року, тому повернення апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції є помилковим, враховуючи при цьому також те, що апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишив без руху.

Таким чином, Житомирський апеляційний суд порушив вимоги пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України.

У Богунському районному суді м. Житомира одночасно перебувало два ідентичних позови ОСОБА_1 (справи № 295/13441/19 та № 761/27820/19).

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року мотивовано тим, що основною ознакою договору факторингу є надання фінансової послуги, тоді як за оскаржуваними договорами про відступлення прав вимоги від 30 травня 2019 року таку послугу сторони не надавали.

З огляду на це суди неправильно застосували пункт 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352.

Апеляційний суд не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 909/968/16 щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та договорів факторингу.

Водночас апеляційний суд помилково врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 628/22396/14-ц, оскільки правовідносини у зазначеній справі не обмежуються лише укладенням договорів про відступлення права вимоги, а стосуються також укладення договору комісії.

Апеляційний суд не врахував обставин того, що питання заміни кредитора з АТ "БМ-2018" на ОСОБА_2 вирішувалось під час розгляду справи № 295/19747/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості, а тому відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що фактично оскаржувані договори про відступлення права вимоги є договорами цесії, а не факторингу.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м.

Житомира від 10 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, поданому до суду у червні 2021 року, ОСОБА_1 вважав необґрунтованими аргументи ОСОБА_2. При цьому ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, поданому до суду у березні 2021 року, ОСОБА_1 заперечував проти доводів ОСОБА_2 та просив залишити її касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року - без змін.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 295/13441/19.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишено без руху, вказано про необхідність доплати судового збору.

У травні 2021 року заявником у встановлений судом строк зазначений недолік касаційної скарги усунуто, судовий збір за подання касаційної скарги доплачено.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

01 лютого 2008 року між ТОВ "БМ-Банк", правонаступником якого є

АТ "БМ-2018", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 2/7/010208, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 33 000,00 дол. США строком до 31 січня 2023 року.

Також 01 лютого 2008 року між ТОВ "БМ-Банк" та ОСОБА_4, ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки.

Крім того, 01 лютого 2008 року між ТОВ "БМ-Банк" та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № 2/7/010208/S-1, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

30 травня 2019 року між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та АТ "БМ-2018" укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" набуло право вимоги грошових зобов'язань за вказаним вище кредитним договором та договорами забезпечення.

Крім того, 30 травня 2019 року між АТ "БМ-2018" та ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" укладений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. 30 травня 2019 року та зареєстрований в реєстрі за № 750.

30 травня 2019 року між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитним договором та договорами забезпечення, відповідно до якого ОСОБА_2 набула право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № 2/7/010208, а також договорами забезпечення.

Також 30 травня 2019 року між ТОВ "ФК "Інвест-Кредо" та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, відповідно до якого ОСОБА_2 набула у повному обсязі належні первісному кредитору/іпотекодержателю права кредитора/іпотекодержателя у зобов'язаннях, що виникли за договором іпотеки від 01 лютого 2008 року № 2/7/010208/S-1.

Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. 30 травня 2019 року та зареєстрований в реєстрі за № 751.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження ухвали Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2020 року ОСОБА_2 зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм статей 353, 357 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження рішення Богунського районного суду міста Житомира від 10 грудня 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 295/19747/14-ц (провадження № 61-20794св19), від 20 травня 2019 року у справі № 752/1183/16-ц (провадження № 61-40006ск18), від 17 грудня 2018 року у справі № 761/15661/16-ц (провадження № 61-33467св18), від 04 червня 2018 року у справі № 161/14473/16-ц (провадження № 61-16046св18), від 21 лютого 2018 року у справі № 753/2665/16-ц (провадження № 61-2240св18) (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник визначає необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та застосованих судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях (пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг, колегія суддів вважає, що ухвала Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Так, згідно із пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до положень статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження (рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до частини 2 статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених частини 2 статті 352 ЦПК України.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина 2 статті 353 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 (провадження № 14-190цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині 1 статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.

Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини 5 статті 357 ЦПК України.

Право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18)).

Отже, оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції, які не входять до переліку ухвал, визначених статтею 353 ЦПК України, зокрема ухвал суду про відкриття провадження у справі, є можливим лише за умови одночасного оскарження такої ухвали з рішенням суду, яким вирішено спір по суті, або шляхом включення заперечень на вказану ухвалу до апеляційної скарги на рішення суду.

У цій справі апеляційний суд, встановивши, що ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, не входить до вичерпного переліку ухвал, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, зробив висновок про відсутність правових підстав для відкриття апеляційного провадження.

На переконання колегії суддів, такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій одночасно оскаржувала і рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року, і ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 21 листопада 2019 року про відкриття провадження у цій справі.

Висновок апеляційного суду про повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 21 листопада 2019 року вказує про недотримання апеляційним судом вимог частини 2 статті 353 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції спочатку повинен був дослідити питання правомірності відкриття судом першої інстанції провадження у справі № 295/13441/19, а вже потім вирішувати указаний спір по суті позовних вимог.

ОСОБА_2, дотримавшись встановленого цивільним процесуальним законодавством України порядку оскарження до апеляційного суду ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, у зв'язку з поверненням її апеляційної скарги в частині оскарження ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 21 листопада 2019 року, фактично позбавлена конституційного права на судовий захист, складовою якого є оскарження судового рішення у суді апеляційної інстанції.

За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м.

Житомира від 10 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог є передчасними.

При цьому колегія суддів постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року по суті не переглядає.

Таким чином, ухвала Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Апеляційний суд усупереч вимог частини 2 статті 353 ЦПК України та пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України дійшов помилкового висновку про те, що ухвала Богунського районного суду м. Житомира від 21 листопада 2019 року про відкриття провадження у цій справі не підлягає апеляційному оскарженню та підлягає поверненню особі, яка її подала. Без оцінки заперечень ОСОБА_2 щодо відсутності підстав для відкриття провадження у цій справі апеляційний суд не повинен був переглядати в апеляційному порядку рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2020 року.

За таких обставин ухвала Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що відповідно до пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 25 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 березня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк