Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.06.2019 року у справі №761/32753/17

Постанова

Іменем України

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 761/32753/17

провадження № 61-11188св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів Верланова С. М., Кашперської Т. Ц., Мережко М. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат, пені та відшкодування моральної шкоди.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат, пені та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є вкладником публічного акціонерного товариства «Банк «Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк «Михайлівський») відповідно до договорів банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» № 980-037-000247709 від 20 травня 2016 року, банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» № 980-037-000247720 від 20 травня 2016 року, банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» № 980-037-000247736 від 20 травня 2016 року та банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» № 980-037-000247655 від 20 травня 2016 року.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 23 травня 2016 року №14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23 травня 2016 року прийнято рішення № 812 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Михайлівський».

12 липня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року до 12 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», визначені статтями 37, 38, 47-52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач зазначав, що його не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у зв`язку з чим, він звернувся до відповідача із відповідною вимогою, яка була залишена без реагування.

Вказував, що дії відповідача щодо тимчасового обмеження виплати коштів строком до шести місяців у зв`язку із проведенням перевірки правочинів є протиправними, оскільки перевірка правочинів на предмет їх нікчемності повинна бути проведена у період здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації банку, а не у період його ліквідації.

Наголошував, що обмеження виплати коштів за депозитними договорами у період ліквідації банку суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому вважав, що між ним та відповідачем виник спір у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання щодо повернення йому грошових коштів (гарантованої суми відшкодування), а тому з відповідача на його користь підлягає стягненню три відсотки річних у розмірі 2 651,40 грн та інфляційні втрати у розмірі 19 870 грн за період прострочення виконання грошового зобов`язання (з 15 червня 2016 року по 23 січня 2017 року, тобто, по день виплати йому гарантованої суми відшкодування), а також, з урахуванням положень статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», пеня за кожен день прострочення зобов`язання у розмірі 1 023 552,34 грн. Крім того, зазначав, що у зв`язку з обмеженням виплат коштів за депозитними договорами йому завдано моральну шкоду, розмір якої позивач оцінив у сумі 10 000 грн, яку також просив стягнути з відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що у відповідності до приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним та пріоритетним відносно інших законодавчих актів у правовідносинах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, - під час здійснення тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне невиконання зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами. Вказаним законом також не передбачено право позивача, як вкладника, на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з невиплатою банком-агентом гарантованих сум відшкодування.

За відсутності між сторонами договірних відносин, пеня, як вид забезпечення зобов`язання, у даному випадку не застосовується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з Шевченківського районного суду міста Києва.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

09 липня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

На підставі ухвали Верховного Суду від 09 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 15 січня 2020 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Сердюк В. В., Сімоненко В. М., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує, що зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зі сплати гарантійного відшкодування за вкладами є недоговірним грошовим зобов`язанням, яке виникло безпосередньо з акту цивільного законодавства на підставі цивільно-правових угод (договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунку), укладених між вкладником та неплатоспроможним банком.

При цьому приписи статті 625 ЦК України не виключають можливість їх застосування до спірних правовідносин у зв`язку із простроченням відповідачем виконання ним грошового зобов`язання.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У липні 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу із посиланням на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у відповідності до законодавчих вимог.

Відповідач вважає законними та вмотивованими висновки місцевого суду, з якими також погодився апеляційний суд, щодо непоширення норм частини другої статті 625 ЦК України та частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на спірні правовідносини за відсутності між сторонами договірних відносин, що пояснюється виконанням відповідачем своїх обов`язків на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним нормативним актом, яким також не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є вкладником ПАТ «Банк «Михайлівський».

Відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» № 980-037-000247709 від 20 травня 2016 року банк прийняв від ОСОБА_1 та зарахував на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 40 000 грн на строк до 03 червня 2014 року з процентною ставкою на суму вкладу в розмірі 5 % річних.

Відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» № 980-037-000247720 від 20 травня 2016 року банк прийняв від ОСОБА_1 та зарахував на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 45 779,470 грн на строк до 03 червня 2014 року з процентною ставкою на суму вкладу в розмірі 5 % річних.

Відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» № 980-037-000247736 від 20 травня 2016 року банк прийняв від ОСОБА_1 та зарахував на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 41 000 грн на строк до 03 червня 2014 року з процентною ставкою на суму вкладу в розмірі 5 % річних.

Відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) «Перше знайомство» № 980-037-000247655 від 20 травня 2016 року банк прийняв від ОСОБА_1 та зарахував на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в розмірі 50 000 грн на строк до 03 червня 2014 року з процентною ставкою на суму вкладу в розмірі 5 % річних.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 23 травня 2016 року № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23 травня 2016 року прийнято рішення № 812 про запровадження з 23 травня 2016 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Михайлівський».

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 червня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року до 12 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», визначені статтями 37, 38, 47-52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Підставою звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом стало неналежне, на його думку, виконання Фондом гарантування вкладів фізичних осіб грошового зобов`язання щодо повернення йому гарантованої суми відшкодування, внаслідок тимчасового обмеження виплати коштів строком до шести місяців, у зв`язку із проведенням перевірки правочинів, що призвело до отримання позивачем суми відшкодування лише 23 січня 2017 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

Системний аналіз зазначених норм процесуального законодавства дає підстави для висновку, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює публічно-владні управлінські функції і в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи.

Таким чином до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним щодо спірних правовідносин.

Спір щодо права фізичної особи на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі, що не перевищує 200 000 грн, є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180 цс 18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18) та від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просить стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб передбачені статтею 625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати, встановлену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» пеню у розмірі трьох відсотків вартості послуги, а також відшкодувати моральну шкоду. При цьому розмір грошових коштів, які, на думку позивача, підлягають стягненню на його користь вирахувано виходячи із отриманої ним 23 січня 2017 року гарантованої суми відшкодування - 176 779,40 грн. Правовими підставами для стягнення цих сум позивач зазначає несвоєчасну виплату Фондом гарантування вкладів фізичних осіб гарантованого відшкодування за договорами вкладу і договорами банківського рахунка, укладеними з банком, у якому в подальшому було розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вказані майнові вимоги заявлені позивачем не до банку-боржника, а до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та стосуються правомірності дій останнього, пов`язаних із своєчасністю виплати вкладникугарантованого відшкодування.

Такий спір пов`язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки позовні вимоги про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені, а також відшкодування моральної шкоди стосуються безпосередньо правомірності дій Фонду і розглядаються за правилами адміністративного судочинства, провадження у цій справі підлягає закриттю.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 725/5833/16-ц (провадження № 61-25199св18).

Стаття 414 ЦПК України визначає, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

У пункті 1 частини першої статті 255 ЦПК України вказано, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про можливість розгляду цієї справи за правилами цивільного судочинства, касаційний суд скасовує рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року із закриттям провадження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною другою статті 414 ЦПК України передбачено, що порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 409, 414, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат, пені та відшкодування моральної шкоди - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький В. В. Сердюк В. М. Сімоненко І. М. Фаловська