Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №161/2467/18

Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 161/2467/18

провадження № 61-49023св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Перший відділ державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Приватне підприємство "Нива-В. Ш.",

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 липня 2018 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Карпук А. К., Бовчалюк З. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила визнати недійсним протокол від 29 березня 2013 року № 0313039/3 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмет іпотеки), яке належить ОСОБА_1; визнати недійсним акт про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки) від 29 квітня 2013 року; скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 31 травня 2013 року, реєстровий номер 1093, видане ОСОБА_2; виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності запис про виникнення у ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1, внесений 31 травня 2013 року за індексним номером 4233869.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що за укладеним між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк"

(далі - АКІБ "УкрСиббанк") договором споживчого кредиту від 04 січня 2008 року № ~money2~отримала кредит у розмірі 100 000,00 дол. США для придбання квартири АДРЕСА_1, яку придбала 04 січня 2008 року за договором купівлі-продажу та зареєструвала зазначений правочин у встановленому законом порядку. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2010 року позивач засуджена до п'яти років позбавлення волі, у зв'язку з чим відбувала покарання в місцях позбавлення волі у період з 08 червня 2010 року до 17 липня 2014 року, а тому з об'єктивних причин не могла повернути кредитні кошти, що спонукало банк звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості. Після відбуття покарання та повернення у м. Луцьк вона виявила, що її квартира зайнята невідомою особою, хоча станом на 22 липня 2014 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за нею. Після звернення до правоохоронних органів їй стало відомо, що 29 березня 2013 року її квартиру з прилюдних торгів придбав ОСОБА_2, а документи про реєстрацію права власності квартири за ОСОБА_2 вона отримала лише 26 лютого 2015 року. Вважає, що під час проведення прилюдних торгів державним виконавцем були допущені численні порушення Закону України "Про виконавче провадження" та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, а саме: державний виконавець не направляв їй копії постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності для надання звіту про вартість квартири; копію висновку про вартість арештованого та описаного майна було надіслано не за адресою її знаходження; а також вона не була повідомлена про проведення прилюдних торгів.

Стислий виклад заперечень відповідача

Перший відділ державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Перший відділ ДВС) позов не визнав, вважав його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, в позові відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що заявлений позивачем позов безпосередньо впливає на цивільні права ОСОБА_2, оскільки у разі задоволення позову позбавляє третю особу права власності на придбане ним за угодою купівлі-продажу нерухоме майно. Процесуальний статус ОСОБА_2 позивачем визначено як третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів. Клопотання про залучення ОСОБА_2 до участі у справі у якості співвідповідача позивачем не заявлялося. Відтак суд вважав за необхідне у задоволенні позову відмовити, оскільки позов пред'явлений не до всіх належних відповідачів. Окрім цього, сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів, необхідно встановити порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1, не погодившись із судовими рішеннями, у грудні 2018 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що під час проведення торгів позивач перебувала у місцях позбавлення волі і її не було належним чином повідомлено про час та дату проведення торгів, внаслідок чого вона не мала змоги оспорювати оцінку спірного майна. Також зазначила, що є необґрунтованими висновки судів про те, що належним співвідповідачем у справі є ОСОБА_2

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції копії матеріалів справи, необхідних для розгляду касаційної скарги.

За змістом правила частини 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за договором споживчого кредиту від 04 січня 2008 року № 11281195000, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, позивач отримала кредит у розмірі 100 000 дол. США для купівлі квартири АДРЕСА_1.

04 січня 2008 року ОСОБА_1 придбала зазначену квартиру за договором купівлі-продажу та зареєструвала право власності на зазначене нерухоме майно у встановленому законом порядку.

Придбана ОСОБА_1 квартира передана АКІБ "УкрСиббанк" в іпотеку на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2010 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України, та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного їй майна в дохід держави. Зазначений вирок суду набрав законної сили.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 вересня 2010 року, ухваленим за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з ОСОБА_3 на користь ПАТ "УкрСиббанк" стягнуто ~money0~ заборгованості за кредитним договором від 04 січня 2008 року № 11281195000.

На підставі зазначеного рішення суду видано виконавчий лист, який постановою державного виконавця Першого ВДВС від 17 жовтня 2012 року прийнято до примусового виконання.

09 листопада 2012 року державним виконавцем Першого ВДВС складено акт опису й арешту майна, належної позивачу квартири АДРЕСА_1, та передано її на зберігання представнику ПП "Нива-В. Ш.".

Згідно зі звітом про оцінку квартири від 25 січня 2013 року, проведеним суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_4, початкова ціна продажу визначена у розмірі ~money1~

Повідомлення про проведення прилюдних торгів 19 березня 2013 року направлялося ОСОБА_1 за адресою, зазначеною у виконавчому листі, а саме: АДРЕСА_2.

З 08 червня 2010 року до 17 липня 2014 року позивач ОСОБА_1 відбувала покарання у виправній колонії № 54 у м. Харкові.

Відповідно до протоколу від 29 березня 2013 року № 0313039/3 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) та акта про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна (предмета іпотеки) від 29 квітня 2013 року ПП "Нива В. Ш." проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1.

Переможцем зазначених прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) з-поміж двох учасників став ОСОБА_2.

На підставі наданих документів ОСОБА_2 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Онищук І. П. видано свідоцтво про право власності від 31 травня 2013 року на квартиру АДРЕСА_1, номер в реєстрі 1093.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 травня 2013 року внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на зазначену квартиру, індексний номер 4233869.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 3 ЦПК України 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Закону України "Про виконавче провадження", Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за № 745/4038

(далі - Тимчасове положення).

Враховуючи правову природу продажу майна з публічних торгів, існування підстав для визнання торгів недійсними визначається за правилами про визнання недійсними правочинів, зокрема, на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням.

Частиною 3 статті 62 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними Частиною 3 статті 62 Закону України "Про виконавче провадження".

Тимчасовий порядок, який втратив чинність 18 січня 2016 року згідно з наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2015 року, визначав порядок реалізації майна. Зокрема, в розділі 2 зазначено, що реалізація майна здійснюється після визначення його вартості (оцінки) відповідно до статті 58 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно із частиною 1 статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки нерухомого майна та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

За змістом пункту 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна.

Отже, розглядаючи питання про дотримання під час проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу.

Проте сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними.

Суди повинні встановити наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними прилюдних торгів, оскільки факт неналежного повідомлення боржника не вплинув на результати торгів; при цьому суди встановили, що права і законні інтереси особи, яка оспорювала ці прилюдні торги та яка є боржником у зобов'язанні, внаслідок невиконання якого з неї судовим рішенням стягнуто заборгованість, порушені не були.

Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року ( № 6-1884цс15), від 25 листопада 2015 року ( № 6-1749цс15), від 13 квітня 2016 року ( № 6-2988цс15), від 29 червня 2016 року ( № 6-370цс16 та №6-547цс16), підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено.

Велика Палата Верховного Суду підтримала зазначені правові висновки у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12.

Доказів, які б спростували висновки звіту про оцінку квартири від 25 січня 2013 року, проведену суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_4, матеріали справи не містять.

З огляду на наведене доводи касаційної скарги Верховний Суд визнає необґрунтованими та такими, що не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Стосовно доводів про те, що ОСОБА_2 залучений позивачем у належному процесуальному статусі Верховний Суд врахував таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини 1 та 2 статті 11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 частини 2 статті 119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина 2 статті 30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина 1 статті 33 ЦПК України 2004 року).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що спір у цій справі стосується прав та інтересів Хведчені В. М. При цьому без відповідної заяви або клопотання позивача про заміну відповідача чи залучення співвідповідача суд не вправі залучати до участі у справі інших осіб як відповідачів, які не визначені у процесуальному статусі позивачами.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-224цс16 про визнання прилюдних торгів недійсними належним співвідповідачем є особа, яка придбала на торгах майно.

Доводи касаційної скарги про те, що залучення ОСОБА_2 до участі у справі третьою особою не порушувало його право брати участь у судових засіданнях, подавати докази та заперечення, є безпідставними, оскільки визнання прилюдних торгів недійсними порушує права ОСОБА_2, а процесуальні права, передбачені ЦПК України, третьої особи і відповідача є відмінними за своїми значеннями та впливом на процес, права відповідача значно ширші ніж права третьої особи.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/17750/14-ц (провадження № 61-31054св18), підстав відступити від цього висновку судом не встановлено.

Оскільки саме позивачу належить право визначити, до якої особи пред'являти позов, зокрема й до неналежного відповідача, позивач у цій справі не просив залучити належного відповідача до участі у справі, вважає, що позов пред'явлено ним до належного відповідача, то висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову є законними та обґрунтованими. Судом має бути враховано, що правові наслідки судового рішення для сторони та для третьої особи є відмінними, враховуючи відмінність правового статусу цих учасників справи.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

"Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 липня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко