Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.09.2023 року у справі №205/10185/20
Постанова КЦС ВП від 14.09.2023 року у справі №205/10185/20

Постанова

Іменем України

14 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 205/10185/20

провадження № 61-208св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич Валентина Азисівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року у складі судді Мовчан Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.

у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич Валентина Азисівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсними правочинів, скасування записів про державну реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

Дніпровська міська рада у грудні 2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просила:

- витребувати у ОСОБА_1 на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

- припинити право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності на об`єкт нерухомого майна: номер запису про право власності 27827111 від 08 вересня 2018 року, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич В. А., про право власності ОСОБА_2 ; номер запису про право власності 26896452 від 08 вересня 2018 року, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич В. А., про право власності ОСОБА_1 ; номер запису про право власності 25928647 від 27 квітня 2018 року, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренком С. В. про право власності ОСОБА_3 ; номер запису про право власності 25853565 від 18 квітня 2018 року, внесений державним реєстратором Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про право власності ОСОБА_5 .

На обґрунтування позовних вимог Дніпровська міська рада посилалася на те, що нею було встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності Територіальної громади міста Дніпра квартири АДРЕСА_1 .

При реалізації спірного майна не було дотримано процедури його відчуження, зазначене майно вибуло від власника - територіальної громади міста поза її волею тому підлягає поверненню у власність Територіальної громади міста Дніпра.

Зазначений факт виявлено у ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 120180400000000680, що перебуває у провадженні СУ ГУНП у Дніпропетровській області, під час якого встановлено, що ОСОБА_4 у квітні 2018 року шляхом підроблення та використання завідомо підробних офіційних документів придбала право власності на майно Територіальної громади міста Дніпра, а саме вищезазначену квартиру вартістю 503 475 грн.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 липня 2018 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності № б/н від 15 жовтня 2003 року, виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне» (номер запису про право власності/довірчої власності: 25853865).

27 квітня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, за яким ОСОБА_3 придбав спірну квартиру, однак у подальшому, а саме 04 липня 2018 року продав її ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.

04 липня 2018 року ОСОБА_1 подарувала 1/2 частку спірної квартири ОСОБА_2 на підставі договору дарування.

Оскільки документи, які були подані для первісної реєстрації права власності на спірну квартиру не відповідають дійсності, а реєстрація права власності незаконна, тому і подальше відчуження спірного нерухомого майна є неправомірним.

Ленінський районний суд міста Дніпропетровська ухвалою, оформленою протоколом судового засідання, від 31 березня 2021 року залучив до участі у справі як третіх осіб приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич В. А., приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренка С. В. та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ленінський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 26 серпня 2022 року позов задовольнив частково.

Витребував у ОСОБА_2 на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Витребував у ОСОБА_1 на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У задоволені позовних вимог щодо припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1537710212101) та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності на об`єкт нерухомого майна відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 4 204 грн.

Витребовуючи у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради спірну квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що Дніпровська міська рада жодних дій, передбачених чинним законодавством, для відчуження спірної квартири на корись третіх осіб не здійснювала; спірний об`єкт нерухомого майна вибув із володіння власника поза її волею, шляхом відчуження такого майна особою, що не мала права його відчужувати, оскільки не була власником такого майна.

Витребуванням спірного майна у відповідачів не порушуватиметься принцип пропорційності втручання у їх право власності, тобто не покладає на таких осіб індивідуальний та надмірний тягар.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про припинення права власності на об`єкт нерухомого майна та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності на об`єкт нерухомого майна місцевий суд зазначив, що способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому вимоги позивача про належність застосування саме такого способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права позивача.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд зробив обґрунтований висновок, що спірний об`єкт нерухомого майна вибув із володіння власника - Територіальної громади міста Дніпропетровська поза її волею, шляхом відчуження вказаного майна особою, що не мала права його відчужувати, оскільки не була власником такого майна, тому висновок суду першої інстанції про витребування спірного об`єкта нерухомого майна на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради саме у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є правильним.

Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині позовних вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності на об`єкт нерухомого майна, оскільки єдиним ефективним способом захисту порушеного права позивача може бути лише скасування рішення державного реєстратора, однак таких вимог у позовній заяві не заявлялось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , - адвокат Кузяков О. В. у січні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15.

Суди проігнорували ті факти, що ОСОБА_1 стала власником майна на підставі оплатного договору купівлі-продажу квартири, який було посвідчено уповноваженою державою на те особою, приватним нотаріусом, який на момент вчинення правочину перевіряв усі відповідні відомості у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Вказаний реєстр не містив відомостей про те, що Дніпровська міська рада має право на спірну квартиру, чи те, що квартира вибула із володіння міської ради проти їх волі; ОСОБА_1 , укладаючи договір купівлі-продажу-квартири, не знала і не могла знати, що таким договором можуть бути порушені чиїсь права; спірна квартира є єдиним житлом ОСОБА_1 та її малолітнього сина.

Апеляційний суд послався на висновки зроблені Верховним Судом у справах, що не є тотожними, витребування застосовувалось на підставі іншої частини норми права, а також висновки зроблені не розглядаючи по суті вимоги про витребування, а лише зазначення, як про правильний спосіб захисту порушеного права.

Реєстрація права власності на квартиру за фізичною особою посадовою особою виконавчого органу Дніпровської міської ради є саме волевиявленням останньої.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Дніпровської міської ради у березні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захист прав власника.

Документи надані відповідачем для реєстрації не відповідають дійсності, а реєстрація права власності незаконна, тому і подальше відчуження спірного нерухомого майна було неправомірним.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що спірна квартира підлягає витребуванню.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 205/10185/20 надійшла до Верховного Суду 22 березня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1 станом на 31 грудня 2012 року обліковувалась на балансі ЖБК-239 на підставі рішення міськради № 594/12 від 30 вересня 1977 року, про що видано реєстраційне посвідчення від 02 квітня 1992 року.

28 жовтня 1977 року на підставі ордера № 998, виданого члену ЖБК-239 ОСОБА_6 та його сім`ї у складі 2 осіб, було надано право на зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_2 .

27 квітня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, реєстровий № 27, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В. (номер запису про право власності /довірчої власності: 25928647).

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору зазначена квартира належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 жовтня 2003 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне» відповідно до розпорядження від 15 жовтня 2003 року № 209-п/ДП.

04 липня 2018 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюк С. Г. зареєстровано право на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 45,6 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомості майна: 1537710212101) за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності № б/н від 15 жовтня 2003 року, виданого державним житлово-комунальним підприємством «Південне» (номер запису про право власності /довірчої власності: 25853865), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з інформацією КП «ДМБТІ» ДОР у матеріалах інвентаризаційної справи, станом на 31 грудня 2012 року, відсутні відомості про реєстрацію права власності на спірну квартиру.

Відповідно до інформації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, який є розпорядником житлового фонду міста, за архівними даними приватизованих справ департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 .

Також судами встановлено, що в матеріалах інвентаризаційної справи, яка була заведена КП «ДМБТІ» ДОР щодо спірної квартири, відомості щодо реєстрації права приватної власності на таке нерухоме майно відсутні, у тому числі відсутні свідоцтва про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 , заяви щодо проведення державної реєстрації права власності, рішення про реєстрацію, витяги, тощо.

Зазначене також підтверджуються листом КП «ДМБТІ» ДОР № 12604 від 29 серпня 2018 року щодо відсутності відомостей про реєстрацію права власності за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_5 або за будь-якою іншою особою.

04 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, реєстровий № 1027, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич В. А. (номер запису про право власності /довірчої власності: 25896452).

Того ж дня, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування 1/2 частки вищевказаної квартири, реєстровий № 1314, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич В. А., викладений на спеціальному бланку нотаріальних документів серії ННК 571534 (номер запису про право власності /довірчої власності: 27827111), згідно з яким ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняв у власність належну дарувальнику на праві приватної власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 безоплатно.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України позивач, звертаючись до суду, на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

ЦК України передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

ЦК України передбачено як один із способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу (дарування) нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною п`ятою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Отже, володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності здійснює орган місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Установивши, що Дніпровська міська рада жодних дій, передбачених чинним законодавством, для відчуження спірної квартири на користь третіх осіб не здійснювала, спірна квартира вибула з комунальної власності поза волею її власника, шляхом відчуження вказаного майна особою, що не мала права його відчужувати, оскільки не була власником такого майна, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та витребування у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради спірної квартири.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що вибуття майна із комунальної власності поза волею територіальної громади унеможливлює в подальшому на виконання повноважень та завдань територіальної громади міста передати його у користування найменш забезпеченим та найбільш соціально потребуючим категоріям населення територіальної громади. Зазначене свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами ОСОБА_1 як особи, яка страждає від такого втручання, і яка не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення до ОСОБА_3 з вимогою про відшкодування збитків з підстав, передбачених статтею 661 ЦК України, а тому втручанням у право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також правильним є висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні решти позовних вимог, з таких підстав.

Пунктом 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто, до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому вимога про застосування саме такого способу судового захисту у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, з урахуванням істотної зміни з 16 січня 2020 року, мотивовано відмовили у задоволенні позовних вимог в частині припинення права власності на об`єкт спірного нерухомого майна та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності на об`єкт нерухомого майна.

Доводи касаційної скарги про те, суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 та постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих

відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Правові висновки, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не релевантні до спірних правовідносин, тому не підлягають застосуванню у справі, що переглядається.

Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров