Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 2-5124/08

провадження № 61-4518св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай Світлана Володимирівна,

особа, яка подавала апеляційну та касаційну скарги, - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», в інтересах якого діє адвокат Зарецький Ілля Геннадійович, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2008 року, ухвалене у складі судді Мунтян О. О., та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В., про визнання недійсним договору дарування.

В обґрунтування позову вказувала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 є її єдиною дочкою.

У червні 2006 року сторони домовилась про укладення договору довічного утримання, за яким відповідач обіцяла їй сплачувати комунальні послуги за квартиру, ремонтувати квартиру, купувати необхідні ліки, одяг і продукти харчування та повністю утримувати позивача.

Зазначала, що, укладаючи оспорюваний договір, вона його не прочитала, вважаючи, що підписує договір довічного утримання, за яким передає

ОСОБА_2 у власність вказану квартиру.

Після підписання цього договору протягом майже двох років відповідач не виконувала свої зобов`язання за договором довічного утримання, не сплачувала комунальні послуги, не забезпечувала позивача ліками, одягом та продуктами харчування.

У червні 2008 року відповідач повідомила позивачу, що сторонами укладено саме договір дарування та про те, що вона є власником спірної квартири.

За таких обставин просила визнати недійсним договір дарування,

укладений 22 червня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. за № 2186, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1 ; зобов`язати приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. повернути оригінал оскаржуваного договору дарування.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2008 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування, укладений 22 червня 2006 року

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В. за № 2186, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1 .

Повернено сторони у попередній стан, відповідно до якого вказана квартира належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого

Восьмою одеською державною нотаріальною конторою 16 вересня 1992 року за № 1- 3316.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що, укладаючи оспорюваний договір дарування, позивач помилилася щодо істотних умов спірного договору дарування (природи правочину, прав та обов`язків сторін), тому відповідно до 229 ЦК України такий договір підлягає визнанню недійсним.

Не погоджуючись з рішенням Суворовського районного суду м. Одеси

від 11 вересня 2008 року, особа, яка не брала участі у справі, - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», після зміни найменування - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк») оскаржило його в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року апеляційну скаргу адвоката Жукова Т. В., який діяв в інтересах АТ «Райффайзен Банк», залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси

від 11 вересня 2008 року - без змін.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що АТ «Райффайзен Банк» більше 11 років не здійснювало контроль за квартирою, яка є предметом іпотеки, не перевіряло відомості щодо спірної квартири у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, доступ до якого для юридичної особи є відкритим. Апеляційний зазначив про відсутність обставин особливого та непереборного характеру, які б виправдовували скасування рішення суду першої інстанції від 11 вересня 2008 року, що набрало законної сили, за спливом тривалого часу після його ухвалення.

Крім того, апеляційний суд врахував, що іпотека залишається чинною незалежно від зміни власника майна, оскільки особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2021 року представник АТ «Райффайзен Банк» - адвокат Зарецький Л. Г. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2008 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції статті 130 та частини четвертої статті 174 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом. Так, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в попередньому судовому засіданні з урахуванням визнання відповідачем позову, залишив поза увагою, що визнання позову порушує права АТ «Райффайзен Банк» як іпотекодержателя спірної квартири.

Вказує про неправильне застосування судом першої інстанції частини першої статті 229 ЦК України без урахування висновку щодо застосування вказаної норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року

у справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19).

Крім того, заявник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 13 квітня

2016 року у справі № 6-2953цс15.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 9 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Підставою для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19) та у постанові Верховного Суду України

від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2953цс15(пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 7 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 червня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С.В. за № 2186, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Вказана квартира належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Восьмою одеською державною нотаріальною конторою 16 вересня 1992 року за № 1-3316.

Зі змісту свідоцтва про народження ОСОБА_2 суди встановили, що вона є дочкою ОСОБА_1 .

З довідки про склад сім`ї від 8 червня 2006 року № 1009 суди встановили, що у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 (з 13 грудня 1989 року) та ОСОБА_2

(з 7 вересня 1998 року); особовий рахунок відкритий на ОСОБА_1 .

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 у попередньому засіданні

11 вересня 2008 року визнала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно

з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). За правилами частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю.

У справі, яка переглядається, із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулася особа, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, вважаючи, що цим рішенням вирішено питання про права та інтереси

АТ «Райффайзен Банк» як іпотекодержателя квартири, яка є предметом оспорюваного в цій справі договору дарування.

Висновків щодо вирішення або невирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки АТ «Райффайзен Банк» постанова Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року не містить, що є порушенням підпункту г) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не встановив наявність у особи, яка подала апеляційну скаргу, права на оскарження судового рішення та не перевірив, чи вирішив суд першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції.

Вирішення такого питання є першочерговим завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що судовим рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті судового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Натомість у разі, якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про права та інтереси особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 127/4368/18 (провадження № 61-1258св19), від 4 листопада 2020 року у справі № 215/6648/15-ц (провадження № 61-2519св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 318/3230/13-ц (провадження № 61-15711св19), від 3 березня 2021 року у справі № 333/537/13-ц (провадження № 61-17767св19), від 7 квітня 2021 року

у справі № 202/2158/16-ц (провадження № 61-22913св19) та від 30 червня

2021 року у справі № 758/9350/19 (провадження № 61-265св21).

У постанові Верховного Суду від 1 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зазначено, що «у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

У постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року в справі № 726/822/21 (провадження № 61-12648св21) вказано, що «апеляційний суд: не звернув уваги, що ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» є особою, яка не брала участі у справі; не встановив, чи вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки саме ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт». За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін ухвали суду першої інстанції».

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 9 вересня 2021 року у справі № 203/3131/19 (провадження № 61-12803св21) та від 16 лютого 2022 року у справі № 523/1639/21 (провадження № 61-1176св22).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

У справі, що переглядається, АТ «Райффайзен Банк» подав апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі в справі; переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не встановив, те, що оскарженим рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки АТ «Райффайзен Банк». За таких обставин апеляційний суд передчасно вважав можливим переглянути рішення суду першої інстанції по суті і залишив його без змін.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Враховуючи висновок щодо застосування норм права, викладений

у постановах від 9 вересня 2021 року у справі № 203/3131/19

(провадження № 61-12803св21) та від 16 лютого 2022 року

у справі № 523/1639/21 (провадження № 61-1176св22), колегія суддів зазначає, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», в інтересах якого діє адвокат Зарецький Ілля Геннадійович, задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук