Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.06.2018 року у справі №697/1327/17

Постанова

Іменем України

14 червня 2018 року

м. Київ

справа № 697/1327/17

провадження № 61-3001св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області,

третя особа - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Храпка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, третя особа - ОСОБА_6, про визнання договорів іпотеки недійсними та застосування наслідків їх недійсності.

Заявлені вимоги позивачі обґрунтовували тим, що 09 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір.

На забезпеченням виконання ОСОБА_6 зобов'язань за вказаним кредитним договором, 09 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: вісім земельних ділянок (кадастрові номера: НОМЕР_1; НОМЕР_2;

НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8) площею 0,2500 га кожна, та земельну ділянку (кадастровий НОМЕР_9) площею 0,2412 га, які розташовані за адресою: село Григорівка, Канівського району Черкаської області.

Також, на забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором, 09 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: п'ять земельних ділянок (кадастрові номера: НОМЕР_10; НОМЕР_11,

НОМЕР_14, НОМЕР_13, НОМЕР_12) площею 0,2500 га кожна, які розташовані за адресою: село Григорівка, Канівського району Черкаської області.

Позивачі вважають, що вказані договори іпотеки є недійсними з підстав недодержання сторонами встановлених законом вимог, зокрема, пункт 2.1.2 договорів не містить інформацію про предмет іпотеки, крім того, передані в іпотеку земельні ділянки набуті іпотекодавцями під час перебування у зареєстрованих шлюбах ОСОБА_8 з ОСОБА_6, а ОСОБА_5 з ОСОБА_9, які не надавали нотаріальної письмової згоди на укладення оспорюваних договорів. Також, на момент укладення договорів іпотеки подружжя мали на утриманні малолітніх дітей, при цьому дозволи органу опіки та піклування на укладення договорів не отримувалися.

Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати недійсними договір іпотеки, укладений 09 жовтня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрований в реєстрі за № 5083 та договір іпотеки, укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрований в реєстрі за № 5086 із застосуванням наслідків їх недійсності.

Заочним рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 02 серпня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсними договір іпотеки, укладений 09 жовтня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрований в реєстрі за № 5083 та договір іпотеки, укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрований в реєстрі за № 5086. В порядку застосування недійсності договорів скасовано заборону відчуження предмета іпотеки - належних на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спірних земельних ділянок.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що згода ОСОБА_6 та ОСОБА_9 на укладення договорів іпотеки у встановленому статтею 65 Сімейного кодексу України порядку не надавалася, що свідчить про порушення порядку посвідчення та укладання договорів іпотеки та є підставою для визнання їх недійсними.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_9 09 жовтня 2007 року надавали нотаріально посвідчені заяви про згоду на укладення оспорюваних договорів іпотеки, а тому посилання суду на те, що внаслідок укладення договорів іпотеки без згоди співвласників земельних ділянок, були порушені їхні права, є безпідставними. Крім того, в розділі «предмет іпотеки» оспорюваних договорів вказане цільове призначення земельних ділянок, тому не відповідає фактичним обставинам справи зазначена позивачами така підстава позову. Також зазначена позивачами така підстава позовних вимог як порушення укладеними договорами майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей є недоведеною, оскільки не доведено саме майнове право дітей на земельні ділянки.

У грудні 2017 року представник ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_7 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року, в якій просила скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що ОСОБА_9 надала згоду на передачу в іпотеку банку набутих під час перебування в зареєстрованому шлюбі земельних ділянок в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 по кредитному договору, а тому зазначена згода не може бути визнана такою, що надана на передачу в іпотеку банку земельних ділянок на забезпечення виконання зобов'язань саме ОСОБА_6 за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року. Крім того, з боку власників майна не було ініційовано та вчинено жодних дій щодо виділу в натурі часток із спільного майна подружжя, а тому у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки будуть грубо порушені права одного із співвласників цього майна. На момент укладення договорів іпотеки, враховуючи те, що на утриманні позивачів були малолітні та неповнолітні дії, які мали відповідно до закону охоронювані права та інтереси, не було отримано дозвіл органу опіки та піклування, а відсутність такого дозволу є очевидним порушенням прав дітей та підставою для визнання недійсним правочину. Крім того, 13 грудня 2017 року представник позивача через канцелярію суду подав клопотання про відкладення апеляційного розгляду, однак незважаючи на це, апеляційний суд розглянув справу у відсутність позивачів та ухвалив рішення, чим порушив процесуальне право останніх на захист.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі та витребувано справу.

У січні 2018 року до Верховного Суду надійшла указана цивільна справа.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214, 316 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 09 жовтня 2007 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір.

На забезпеченням виконання ОСОБА_6 зобов'язань за вказаним кредитним договором, 09 жовтня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: вісім земельних ділянок (кадастрові номера: НОМЕР_1; НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8) площею 0,2500 га кожна, та земельну ділянку (кадастровий НОМЕР_9) площею 0,2412 га, які розташовані за адресою: село Григорівка, Канівського району Черкаської області.

Також, на забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором, 09 жовтня 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: п'ять земельних ділянок (кадастрові номера: НОМЕР_10; НОМЕР_11, НОМЕР_14, НОМЕР_13, НОМЕР_12) площею 0,2500 га кожна, які розташовані за адресою: село Григорівка, Канівського району Черкаської області.

Згідно із свідоцтвами про укладення шлюбу, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 24 квітня 1987 року, а ОСОБА_5 та ОСОБА_9 з 26 червня 2004 року.

Сторони не оспорюють факт того, що нерухоме майно, передане в іпотеку банку, є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, оскільки набуте ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі.

09 жовтня 2007 року ОСОБА_6 надав своїй дружині ОСОБА_4 нотаріально посвідчену заяву - згоду на передачу в іпотеку ВАТ КБ «Надра» набутих ними під час перебування в зареєстрованому шлюбі вищезазначених 8-ми земельних ділянок.

В цей же день, ОСОБА_9 також надала своєму чоловіку ОСОБА_5 нотаріально посвідчену заяву - згоду на передачу в іпотеку ВАТ КБ «Надра» набутих ними під час перебування у зареєстрованому шлюбі 5-ти вищезазначених земельних ділянок.

Відповідно до статті 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Частиною другою статті 369 ЦК України передбачено, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріального посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання договорів іпотеки недійсними у зв'язку з порушенням прав співвласників земельних ділянок, оскільки в матеріалах справи містяться заяви співвласників про надання згоди на передачу земельних ділянок в іпотеку.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що згода ОСОБА_9 на передачу в іпотеку банку набутих під час перебування в зареєстрованому шлюбі земельних ділянок, не є належним доказом у цій справі, оскільки ця згода надана в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 по кредитному договору, а не ОСОБА_6 за кредитним договором від 09 жовтня 2007 року - не приймаються до уваги, оскільки доказів укладення ОСОБА_4 кредитного договору не надано, а зазначення у заяві прізвище ОСОБА_4 замість ОСОБА_4 є опискою, при цьому дати укладення іпотечного договору та посвідчення вказаної заяви співпадають.

Доводи касаційної скарги про те, що укладення спірних договорів іпотеки без згоди органу опіки та піклування є порушенням прав дітей та одночасно підставою для визнання недійсними правочинів не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом таких батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини.

Крім того, вчинений батьками малолітньої чи неповнолітньої дитини правочин щодо нерухомого майна за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визначний недійсним в судовому порядку, якщо його укладення призвело до порушення прав дітей, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо нерухомого майна.

Враховуючи наведене, апеляційний суд правильно зазначив, що підстав для визнання недійсними договорів іпотеки у зв'язку з неотриманням згоди органу опіки для піклування на їх укладення немає, оскільки не доведено майнове право дітей на земельні ділянки, які передані в іпотеку.

Також не беруться до уваги доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом порушено процесуальне право позивачів на захист, оскільки завдання цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, досягнуто, спір вирішено, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення лише з формальних підстав.

Інші доводи касаційної скарги - не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що у відповідності до статті 400 ЦПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик