Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №607/8090/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 607/8090/23

провадження № 61-3355св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, приватне підприємство «Онікс»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кметика Ярослава Степановича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2023 року у складі судді Марциновської І. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 січня 2024 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Гірського Б. О., Хоми М. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області), приватне підприємство «Онікс» (далі - ПП «Онікс»), про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22 було задоволено її позов до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі - ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою»), третя особа - ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області, про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування реєстрації про право власності та речових прав на земельну ділянку, зобов`язання виготовлення технічної документації із землеустрою. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,8167 га з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області та належить ОСОБА_2 . Скасовано реєстрацію в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8167 га з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709 та одночасно припинено (скасовано) речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Закрито (скасовано) розділ у Державному реєстрі прав на вказану земельну ділянку ОСОБА_2 . Зобов`язано ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_1 , з урахуванням її місця розташування відповідно до списку громадян, яким передані у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель сільськогосподарського товариства власників «Поділля» (далі - ТВ «Поділля»), відповідно до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року за № 132 та провести її реєстрацію в Держгеокадастрі.

З метою виконання вказаного рішення 08 лютого 2023 року позивачка звернулася до державного реєстратора із заявою, однак рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Тернопільської міської ради Тернопільської області Кавецької О. Б. від 08 лютого 2023 року № 66338225 їй було відмовлено в проведенні реєстраційних дій з тих підстав, що подане рішення не дає змоги встановити припинення (або скасування державної реєстрації) іншого речового права - права оренди земельної ділянки, яке зареєстроване 04 липня 2017 року на підставі договору оренди землі від 20 червня 2017 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,8167 га, кадастровий номер 6125255200:01:001:3709, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області, шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію 13 червня 2017 року вказаної земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 , та вилучити відомості про цю земельну ділянку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1294915161252, номер запису про право власності 21284975 від 04 липня 2017 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 січня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22, серед іншого, було скасовано реєстрацію в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8167 га з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709 та одночасно припинено (скасовано) речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Однак у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо зазначеної земельної ділянки зареєстровані два речових права, а саме: право власності, що зареєстроване за ОСОБА_2 ; інше речове право - право оренди земельної ділянки, що зареєстроване за ПП «Онікс».

Вказані обставини в сукупності свідчать про те, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача, а також повного та ефективного виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22, буде першочергове звернення із заявою про роз`яснення такого судового рішення, та в подальшому, у разі необхідності, - пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації іншого речового права, а саме права оренди земельної ділянки, яке зареєстроване 04 липня 2017 року на підставі договору оренди землі від 20 червня 2017 року.

Тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що вимоги позивача про виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію земельної ділянки площею 1,8167 га з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить ОСОБА_2 та зареєстрована 13 червня 2017 року, а також вилучення відомостей про цю земельну ділянку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1294915161252, номер запису про право власності 21284975 від 04 липня 2017 року, не призведуть до ефективного відновлення порушених прав позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кметик Я. С. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, а 09 квітня 2024 року - уточнену касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

27 травня 2024 року справа № 607/8090/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 травня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кметика Я. С. мотивована тим, що у справі № 607/6195/22 позивачем взагалі не ставилися питання щодо скасування договору оренди земельної ділянки, тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22 було припинено (скасовано) усі речові права, зареєстровані відносно спірного нерухомого майна, є безпідставним, ґрунтується на припущеннях та суперечить змісту цього судового рішення.

Суди попередніх інстанцій, в порушення вимог статті 13 ЦПК України, фактично позбавили позивача на власний розсуд розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та вийшовши за межі позовних вимог, зобов`язали позивача звернутися до суду із заявою про роз`яснення рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22, відповідь на яку не дасть жодних позитивних результатів щодо виконання цього рішення суду, оскільки в ньому не зазначено реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна та номер запису про право власності на земельну ділянку. Це підтверджено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 12 лютого 2024 року, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення у цивільній справі № 607/6195/22.

Крім того, зазначивши, що позивач може звернутися до суду з вимогою про скасування договору оренди земельної ділянки, суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 та орендар не мають бажання припиняти або ж розривати договір оренди земельної ділянки, а навпаки мають намір його продовжити при зміні місця розташування земельної ділянки та його реєстрації за новими координатами.

Відмовивши в задоволенні позову, суд першої інстанції фактично зробив неможливим виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22 та створив стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області, про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування реєстрації про право власності та речових прав на земельну ділянку, зобов`язання виготовлення технічної документації із землеустрою. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,8167 га з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області та належить ОСОБА_2 . Скасовано реєстрацію в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8167 га з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709 та одночасно припинено (скасовано) речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Закрито (скасовано) розділ у Державному реєстрі прав на вказану земельну ділянку ОСОБА_2 . Зобов`язано ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виготовити технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_1 , з урахуванням її місця розташування відповідно до списку громадян, яким передані у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель сільськогосподарського ТВ «Поділля», відповідно до рішення Великоберезовицької селищної ради від 28 лютого 2001 року за № 132 та провести її реєстрацію в Держгеокадастрі.

Вказане рішення суду набрало законної сили 06 січня 2023 року.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Тернопільської міської ради Тернопільської області Кавецької О. Б. від 08 лютого 2023 року № 66338225 ОСОБА_3 відмовлено в проведенні реєстраційних дій.

Рішення державного реєстратора мотивоване тим, що відповідно до відомостей Держаного реєстру прав в розділі, щодо закриття якого заявником подано рішення суду, міститься інформація про зареєстроване право власності та інше речове право - право оренди. Подане заявником судове рішення не дає змоги встановити припинення (або скасування державної реєстрації) іншого речового права - права оренди земельної ділянки, яке зареєстроване 04 липня 2017 року на підставі договору оренди землі від 20 червня 2017 року (а.с.8).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кметика Я. С. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і наведений в ній перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19 та від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) та інші).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) (пункт 148)).

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтями 125 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Процедура внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру регламентована Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За загальним правилом, у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав чи їх обтяжень, державний реєстратор повинен керуватися нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення [див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 127 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав, про залишення заяви без руху або про відмову в державній реєстрації прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, державний реєстратор чи посадова особа територіального органу Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону) вносить відомості про скасування (анулювання) відповідного рішення до Державного реєстру прав та відновлює розгляд відповідної заяви.

За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22, зокрема було скасовано реєстрацію в Державному земельному кадастрі про право власності та речові права ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,8167 га з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709 та одночасно припинено (скасовано) речове право на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вказаної земельної ділянки зареєстровані два речових права, а саме: 1) право власності, що зареєстроване за ОСОБА_2 ; 2) інше речове право - право оренди земельної ділянки, що зареєстроване за ПП «Онікс».

В цій справі ОСОБА_1 просила скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки шляхом виключення відомостей про її реєстрацію з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому ОСОБА_1 не оспорювала правомірності реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди спірної земельної ділянки, а також не заперечувала тих обставин, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22 не вирішувалося це питання.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, оскільки в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про право власності відповідача не підлягають скасуванню та/або вилученню з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а вчиненню державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення до реєстру відомостей про припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку на підставі судового рішення, перешкоджає наявність запису про інше речове право - право оренди земельної ділянки.

Крім того, в оцінці спірних правовідносин в цій справі також необхідно звернути увагу на те, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі № 500/2645/24 було задоволено позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області Мельничук Іванни Ігорівни про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області Мельничук Іванни Ігорівни щодо прийняття рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 12 квітня 2024 року № 72570110. Зобов`язано державного реєстратора прав на нерухоме майно Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області Мельничук Іванну Ігорівну виконати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 грудня 2022 року в справі № 607/6195/22 в частині закриття (скасування) розділу у Державному реєстрі прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6125255200:01:001:3709 ОСОБА_2 площею 1,8167 га (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120434857).

Наведене свідчить про те, що права ОСОБА_1 були поновлені судовим рішенням, ухваленим в порядку адміністративного судочинства.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій зобов`язали позивача звернутися до суду із заявою про роз`яснення рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 грудня 2022 року у справі № 607/6195/22, відповідь на яку не дасть жодних позитивних результатів щодо виконання цього рішення суду, що й було підтверджено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 12 лютого 2024 року, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення судового рішення у цивільній справі № 607/6195/22, не заслуговують на увагу, оскільки висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не впливають на законність оскаржуваних судових рішень.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 645/3067/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кметика Ярослава Степановича залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 жовтня 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 29 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович