Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №309/3373/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 309/3373/21

провадження № 61-10256св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Хустська міська рада,

треті особи: Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування в Закарпатській області, Відділ містобудування та архітектури Хустської міської ради Хустського району Закарпатської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - керівник Хустської окружної прокуратури, в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування в Закарпатській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2024 року, у складі колегії суддів: Мацунича М. В. Кожух О. А., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хустської міської ради, треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція в Закарпатській області, Відділ містобудування та архітектури Хустської міської ради Хустського району Закарпатської області, про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовну заяву обґрунтував тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 19 грудня 2013 року він набув право власності на нежитлову будівлю старої амбулаторії № 100, розташовану у с. Залом Хустського району Закарпатської області. Право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім цього, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 жовтня 2015 року позивач набув право власності на земельну ділянку площею 0,0363 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0028, розташовану в с. Залом Хустського району Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги. Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після набуття права власності на земельну ділянку, цільове призначення земельної ділянки площею 0,0363 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0028, було змінено з будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги на будівництво та обслуговування будівель торгівлі.

Крім цього, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 жовтня 2020 року позивач набув права власності на земельну ділянку площею 0,0107 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0286, для ведення особистого селянського господарства. Після набуття права власності на земельну ділянку, цільове призначення земельної ділянки площею 0,0107 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0286, було змінено з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування будівель торгівлі.

На земельній ділянці площею 0,0363 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0028, та земельній ділянці площею 0,0107 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0286, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, він провів реконструкцію належної йому будівлі старої амбулаторії на будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою.

Відповідно до рішення Кошелівської сільської ради від 15 лютого 2017 року внесено зміни по АДРЕСА_1 , яка розташована на території Кошелівської сільської ради, проведено зміну нумерації будинку та іншої споруди, стара назва та номер будинку у АДРЕСА_2 змінено на АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Кошелівської сільської ради Хустського району Закарпатської області від 02 грудня 2020 року № 1815, побудована громадянином ОСОБА_1 будівля магазину-кафе з вбудованою квартирою загальною площею 473,6 кв. м, має адресний номер (поштову адресу): АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорта на будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою, виготовленого фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 13 серпня 2020 року, до складу будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , входять: будівля магазину-кафе, мансарда нежитлові приміщення, мансарда квартира, прибудова, тераса, навіс, огорожа, хвіртка. Загальна площа будівлі 473,6 кв. м.

Однак право власності на зазначене нерухоме майно не встановлено, оскільки, реконструкцію належної позивачу будівлі старої амбулаторії на будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою у АДРЕСА_1 , він вчинив без отримання у встановленому порядку дозволу на право проведення будівельних робіт.

Побудований об`єкт є об`єктом змішаного використання, водночас площа нежитлових комерційних та допоміжних приміщень (329,2 кв. м) є більшою за житлову площу (144,4 кв. м.)

Зазначав, що цільове призначення земельної ділянки відповідає цільовому призначенню побудованої на ній будівлі.

З врахуванням наведеного та на підставі статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою, загальною площею 473,6 кв. м. розташовану на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2022 року у складі судді Ороса Я. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна - будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою загальною площею 473,6 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду на підставі достатніх доказів та при цьому враховано, що права та інтереси третіх осіб не порушуються.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2024 року апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування в Закарпатській області задоволено. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції порушив вимоги законодавства України у сфері архітектурного будівництва, оскільки, вийшовши за межі своїх дискреційних повноважень, замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно, та визнав за позивачем право власності на нього за відсутності між сторонами спору про цивільне право.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції на порушення процесуальних норм не залучив до участі у справі відповідачем чи співвідповідачем Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, як орган, що вирішує питання про прийняття декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке може бути визнано право власності за рішенням суду, та несе безпосередньо матеріально-правову відповідальність перед позивачем.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2022 року.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 2-614/08, від 07 лютого 2019 року у справі № 452/2872/15, від 23 жовтня 2018 року у справі № 11/173-06, від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що спір у справі не стосується цивільних прав і обов`язків держави в особі Державної інспекції архітектури і містобудування України в особі Державної інспекції архітектури та містобудування в Закарпатській області; відсутні порушення будь-якого майнового права чи інтересу зазначеного органу державної влади рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2022 року; також відсутні будь-які негативні наслідки визнання за позивачем права власності на майно для держави в особі зазначеного органу державної влади;

- не звернув увагу на те, що у процесі розгляду справи прокурор не довів наявності у нього права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції;

- не надав належної оцінки тому, що фактів порушення прав та інтересів інших осіб внаслідок будівництва позивачем об`єкта нерухомого майна на приватній земельній ділянці під час розгляду цієї справи судом не встановлено;

- не врахував, що будівля магазину-кафе з вбудованою квартирою загальною площею 473,6 кв. м, на АДРЕСА_1 споруджена на земельній ділянці, яка належить позивачу на праві власності та відповідає вимогам державних будівельних норм;

- не звернув увагу на те, що цільове призначення земельної ділянки площею 0,0363 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0028, та земельної ділянки площею 0,0107 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0286, - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, повністю відповідає цільовому призначенню побудованої на ній будівлі магазину-кафе з вбудованою квартирою;

- проігнорував, що умови для введення в експлуатацію збудованого позивачем об`єкта нерухомого майна у порядку, передбаченому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», відсутні, про що свідчить відповідне повідомлення Управління Державної інспекції архітектури та містобудування в Закарпатській області;

- не врахував, що іншого способу визнання права власності на самочинно побудований об`єкт нерухомого майна ніж з використанням правового механізму, передбаченого статтею 376 ЦК України, чинне законодавство не передбачає.

У вересні 2024 року керівник Хустської окружної прокуратури із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну ОСОБА_1 , у якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2024 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Хустського районного суду Закарпатської області матеріали справи № 309/3373/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У серпні 2024 року матеріали справи № 309/3373/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року справу № 309/3373/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 19 грудня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Гелеван С. І., зареєстрованим у реєстрі за № 5732, ОСОБА_1 придбав у Кошелівської сільської ради Хустського району нежитлову будівлю - стару амбулаторію, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Загальна площа нежитлової будівлі становила 71,6 кв. м.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 січня 2014 року ОСОБА_1 зареєстрував на зазначений об`єкт право власності.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 30 жовтня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Гелеван С. І., зареєстрованим у реєстрі за № 5121, ОСОБА_1 купив у Кошелівської сільської ради Хустського району земельну ділянку, яка відноситься до категорії земель: землі для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, загальною площею 0,0363 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2125384200:03:001:0028, реєстраційний номер 225818421253.

Відповідно до розпорядження голови Хустської районної державної адміністрації Павлій Н. І. від 12 грудня 2016 року за № 556 цільове призначення земельної ділянки, загальною площею 0,0363 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0028, що знаходиться в АДРЕСА_2 , на території Кошелівської сільської ради, змінено із земель для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги на землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрував на зазначений об`єкт право власності.

Відповідно до витягу з рішення Кошелівської сільської ради XII сесії VII скликання від 15 лютого 2017 року внесено зміни по АДРЕСА_1 , яка розташована на території Кошелівської сільської ради, проведено зміну нумерації будинку та іншої споруди, стара назва та номер будинку АДРЕСА_2 , змінено на АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19 жовтня 2020 року спадкоємцем майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_1 . Згідно з цим свідоцтвом спадщина складається із земельної ділянки площею 0,0107, кадастровий номер якої 2125384000:03:001:0286, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до розпорядження голови Хустської районної державної адміністрації Павлій Н. І. від 10 березня 2021 року за № 96 цільове призначення земельної ділянки, загальною площею 0,0107 га, кадастровий номер земельної ділянки 2125384000:03:001:0286, яка розташована на АДРЕСА_1 , на території Кошелівської сільської ради, змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 березня 2021 року, ОСОБА_1 зареєстрував право власності на зазначену земельну ділянку.

Зміст довідки Виконавчого комітету Кошелівської сільської ради Хустського району Закарпатської області від 02 грудня 2020 року № 1815 свідчить про те, що побудована громадянином ОСОБА_1 будівля магазину-кафе з вбудованою квартирою, загальною площею 473,6 кв. м, має адресний номер (поштову адресу): АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Кошелівської сільської ради Хустського району Закарпатської області від 02 грудня 2020 року № 1817 побудована громадянином ОСОБА_1 будівля магазину-кафе з вбудованою квартирою загальною площею 473,6 кв. м на АДРЕСА_1 , знаходиться на земельних ділянках площею 0,0107 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0286, та площею 0,0363 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0028, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до копії технічного паспорта на будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою, загальною площею 473,6 кв. м, до складу будівель і споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , входять: будівля магазину-кафе, мансарда нежитлові приміщення, мансарда квартира, прибудова, тераса, навіс, огорожа, хвіртка.

Згідно зі звітом про проведення технічного обстеження будівлі магазину-кафе з вбудованою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , складеним ФОП ОСОБА_4 , за результатами технічного обстеження об`єкта встановлено, що: технічний стан конструкції та будівлі в цілому відноситься до ІІ категорії (задовільний). Фактичний стан конструкції будівлі магазину-кафе з вбудованою квартирою задовольняє вимоги міцності та надійності для подальшої безпечної експлуатації за їх функціональним призначенням, як будівля змішаного типу, а саме будівля магазину-кафе з вбудованою квартирою.

Відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріалті-О» (далі - ТОВ «Ріалті-О»), встановлена ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - будівлі магазину-кафе з вбудованою квартирою на АДРЕСА_1 , становить 516 399,00 грн.

У листі Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області від 25 серпня 2020 року № 792/1007/1.20/2-20, підготовленому у відповідь на звернення ОСОБА_1 щодо можливості прийняття в експлуатацію реконструйованого об`єкта будівництва «Магазин-кафе з вбудованою квартирою» на АДРЕСА_1 , зазначено про те, що вказаний об`єкт будівництва має ознаки самочинного будівництва, це в свою чергу унеможливлює прийняття в експлуатацію зазначеного об`єкта будівництва. Можливим механізмом узаконення такого будівництва з визнанням права власності на збудований об`єкт є судове рішення.

Відповідно до інформаційного листа Відділу містобудування, архітектури та інфраструктури Хустської районної державної адміністрації Закарпатської області від 04 червня 2021 року № 040, магазин-кафе з вбудованою квартирою на АДРЕСА_1 відповідає вимогам державних будівельних норм України.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що наявні підстави, визначені частинами третьою, п`ятою статті 376 ЦК України, для визнання за ним права власності на самовільно споруджену будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою, загальною площею 473,6 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції порушив вимоги законодавства України у сфері архітектурного будівництва, оскільки, вийшовши за межі своїх дискреційних повноважень, замінив собою органи державної влади, що уповноважені на здійснення оформлення права власності на нерухоме майно, та визнав за позивачем право власності на нього за відсутності між сторонами спору про цивільне право.

Також апеляційний дійшов висновку про те, що суд першої інстанції на порушення процесуальних норм не залучив до участі у справі відповідачем чи співвідповідачем Державну інспекцію архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, як орган, що вирішує питання про прийняття декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке може бути визнано право власності за рішенням суду, та несе безпосередньо матеріально-правову відповідальність перед позивачем.

Верховний Суд з такими висновками суду апеляційної інстанції цілком погодитись не може з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Щодо обраного позивачем способу захисту

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 у справі № 334/3161/17).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі, а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ЦПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою, п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, належними способом захисту особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, для захисту є вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Визнання права власності в порядку частин третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, а також призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23).

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що на підставі частин третьої, п`ятої статті 376 ЦК України суд може задовольнити і позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, виключно за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством.

У справі, яка переглядається, позивач, як особа яка здійснила самочинне будівництво на земельних ділянках, які йому належать, заявив до суду позовні вимоги до Хустської міської ради про визнання за нм права власності на самовільно споруджену будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою на АДРЕСА_1 на підставі приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України.

Отже, у цій справі позивачем обрано належний спосіб захисту свої прав і суд першої інстанції був наділений дискреційними повноваженнями на вирішення такої справи.

Натоміть, висновки апеляційного суду в цій частині є помилковими.

Щодо необхідності залучення до участі у справі як відповідача Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Тлумачення частини п`ятої статті 376 ЦК України свідчить, що у справі за позовом власника земельної ділянки належним відповідачем за позовною вимогою про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, якщо земельна ділянка, на якій воно побудоване, на час здійснення самочинного будівництва не була у власності позивача, проте згодом позивач набув право власності на таку земельну ділянку, є територіальна громада (в особі відповідної ради), в якій знаходиться відповідна земельна ділянка, та власники (користувачі) сусідніх земельних ділянок.

Подібних висновків дійшов Верховний Суду у постанові 23 травня 2024 року у справі № 211/6854/21(провадження № 61-11842св23).

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи, свідчать про те, що спірні правовідносини в частині вимог ОСОБА_1 про визнання права власності виникли внаслідок проведення ним самочинного будівництва на земельних ділянках, які не були, але надалі стали його власністю, та бажання здійснити реєстрацію права власності на такий об`єкт.

Отже, Державна інспекція архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області є неналежним відповідачем за таких обставин.

Натомість належним відповідачем за позовною вимогою поточного власника земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, якщо земельна ділянка, на якій воно побудоване, на час здійснення самочинного будівництва не була у власності позивача, проте згодом позивач набув право власності на таку земельну ділянку, є територіальна громада (в особі відповідної ради), в якій знаходиться відповідна земельна ділянка.

Отже, Хустська міська рада є належним відповідачем у цій справі за позовом ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на самовільно споруджену будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою на АДРЕСА_1 .

Натомість висновки апеляційного суду про необхідність залучення до участі у справі як відповідача чи співвідповідача Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, як органу, що вирішує питання про прийняття декларації про готовність до експлуатації самочинно збудованого об`єкта, на яке може бути визнано право власності за рішенням суду, та несе безпосередньо матеріально-правову відповідальність перед позивачем, є також помилковими.

Щодо суті спору

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтями 317 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Згідно з частинами першої-третьої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина третя статті 376 ЦК України).

Також на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Згідно з пунктами 12, 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК). При цьому суд має враховувати, що відсутність заперечень власника проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, чи визнання такого позову має бути обґрунтовано відповідними доказами, що підтверджують право на вчинення таких процесуальних дій, зокрема, договорами купівлі продажу земельної ділянки, оренди, міни.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, позивач на підставі приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України заявив до суду позовні вимоги до Хустської міської ради про визнання за ним права власності на самовільно споруджену будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою на АДРЕСА_1 .

Матеріали справи свідчать про те, що позивач надав суду докази того, що він є власником земельних ділянок площею 0,0107 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0286, та площею 0,0363 га, кадастровий номер 2125384200:03:001:0028, на яких знаходиться вказана самовільно споруджена будівля магазину-кафе.

У позовній заяві, позивач зазначив про те, визнання за ним права власності на спірне самочинно збудоване нерухоме майно не порушує права інших осіб і цей факт не спростовано наявними у справі доказами та встановленими в процесі розгляду справи судами попередніх інстанцій обставинами.

Однак позивач не надав суду належних доказів того, що будівля магазину-кафе з вбудованою квартирою на АДРЕСА_1 відповідає державним архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією.

Водночас надана позивачем відповідь Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області від 25 серпня 2020 року № 792/1007/1.20/2-20, на його запит про надання інформації щодо можливості прийняття в експлуатацію будівлі магазину-кафе з вбудованою квартирою на АДРЕСА_1 в адміністративному порядку (т.1 а. с. 63), не може бути прийнята до уваги судом як належний доказ відповідності самочинної будівлі державним архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, оскільки є документом інформаційного характеру та не свідчить про те, що ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу в адміністративному порядку по суті.

Отже, позов ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на самовільно споруджену будівлю магазину-кафе з вбудованою квартирою на АДРЕСА_1 не підлягав задоволенню саме з мотивів недоведеності. Суд апеляційної інстанцій на вказане уваги не звернув та помилково відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших мотивів.

Висновки за результатами розгляду справи

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи, що суд апеляційної інстанцій повно встановив обставини справи та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак з помилкових мотивів, то касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, а мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення - зміні в редакції цієї постанови. В іншій частині таке судове рішення підлягає залишенню без змін.

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, зміну судового рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову лише в його мотивувальній частині, то судові витрати за подання позову та касаційної скарги залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 400 402 406 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2024 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець